USD 40.00 40.60
  • USD 40.00 40.60
  • EUR 40.30 40.70
  • PLN 10.00 10.25

Буча та Луганщина: у лікарні на Волині працюють медики з гарячих точок

16 Квітня 2022 22:31
Підступна російська війна проти України, постійні обстріли міст, вторгнення орків на нашу землю змусили багатьох людей покинути свої домівки. Хтось планує після війни повернутися, а іншим уже й немає куди. У ТМО Володимира знайшли прихисток і нове місце роботи вісім медиків-переселенців з Київщини, Харківщини, Луганщини, Донеччини та інших постраждалих регіонів.

БУГ поспілкувався з двома із них.

Лаборантка Тетяна Лисак з Луганщини

39-річна Тетяна Лисак приїхала із міста Кремінна Луганської області. Працювала в Луганському обласному онкологічному диспансері лаборантом біохімічного відділу клініко-діагностичної лабораторії, який після початку війни у 2014 році переїхав у Кремінну.

З першого дня війни цей медичний заклад перестав функціонувати.

Після нападу Росії 24 лютого у місті були постійні обстріли. Три тижні сім’ї Тетяни довелося жити в підвалі, вийти практично було неможливо. Потім за допомогою військових жінку з чоловіком, мамою і донькою евакуювали на залізничний вокзал до міста Краматорськ. Уже звідти вони дісталися до родичів у Володимир.

Читати ще: «У тих умовах займатися високотехнологічною хірургією було неможливо». На Волинь переїхала команда трансплантологів з Києва

«Після того, як оселилася у гуртожитку, прийшла до лікарні проситися на роботу. Я дуже вдячна володимирській лікарні, що надали мені місце роботи за моєю спеціальністю. В колективі мене дуже добре прийняли», – ділиться лаборантка.
Як розповідають родичі, які лишилися у рідному місті Тетяни, там тривають постійні обстріли. Якщо раніше стріляли на окраїнах Кремінної, то зараз «гатять» і по центру.

18-річна донька Тетяни навчається дистанційно у Київському університеті імені Шевченка.

Жінка вважає Володимир чудовим містечком, каже, що їх тут дуже добре прийняли. У гуртожитку їх забезпечили необхідними умовами.

На щастя, будинок, де проживала родина жінки, поки що лишився неушкодженим. Проте на вулиці, де він розташований, лишилися проживати чотири людини, більшість виїхали. Повертатися поки небезпечно.

Лікар УЗД Дмитро Левінський з Бучі

41-річний Дмитро Левінський приїхав 9 березня із міста Буча Київської області. Працював у Київській міській 12 клінічній лікарні лікарем УЗД.

Навчався в столиці, був лікарем променевої терапії і працював в онкодиспансері у Харкові. Згодом перекваліфікувався на радіоізотопну діагностику, попрацював ще трохи у Харкові, потім поїхав у Київ. Через недостатнє фінансування почалися скорочення в лабораторії, тому довелося перекваліфікуватися на УЗД.

Останній раз був на роботі ще 24 лютого. Добирався майже три години, оскільки дороги були вже забиті людьми, які виїжджали з Києва. Назад було дуже важко дістатися додому, частина метро була закрита, тож довелося ще півтори години йти до залізничної станції, з якої можна було електричкою доїхати до Бучі.

«Це вже була остання електричка за маршрутом, оскільки за нами через 5 хв влучила ракета у переїзд перед вокзалом», – згадує лікар.
Під час розмови Дмитро часто посміхається, каже, що сліз уже немає, лишилася лише ненависть до окупантів, які нищать Україну.

З 25 лютого вони були уже відрізані від Києва, бо підірвали міст. Михайло із сім’єю проживали у багатоповерховому будинку. З початком повномасштабного вторгнення Росії більшість мешканців повиїжджали, в будинку лишилося приблизно 20 людей.

Читати ще: «Нам сказали: ви піти можете, але ми можемо вас розстріляти», – у Луцьку працює лікарка з Маріуполя

Частина мешканців ховалися у підвал, але там було сиро і холодно. Родина лікаря і ще три сім’ї виходила в коридор під час сирен, де шахта ліфту та немає вікон.

Виїхати з вже окупованого міста Дмитру з дружиною, сином, а також сестрою дружини, племінником та котами вдалося 9 квітня.

«Виїжджали страшне. Випадково дізналися, що буде зелений коридор. Обіцяли автобуси, але їх не було. Близько 11 години у вказаному місці зібралися кілька тисяч людей. Хтось сказав, що колона в Гостомель приїхала, а напередодні автотранспортом випускали з Бородянки. Мер переховувався, бо його розшукували окупанти, тож не було нормальної комунікації. Офіційно ніхто нічого не міг сказати.

Тож вирішили виїжджати власним автотранспортом, через росіян дізналися, що випускають. У машину ще взяли чотирьох людей з іншої сім’ї, тож в салоні перебували дев’ятеро людей. На цьому проміжку дороги робився жах, багато розстріляних цивільних машин, які намагалися виїхати раніше без узгодження. У них були діти...» – розповідає Дмитро.

Перших 15 кілометрів від Бучі до Стоянки, де на той момент починалася територія, контрольована українськими військами, добиралися 5 годин. Виїжджали разом з ними кілька тисяч автомобілів. Із села Забуччя, яке розташоване на пагорбі, було видно колону, що рухалася ще в Бучі. Не всі встигла до темряви доїхати до Стоянки, коли почалася комендантська година.

«Їх орки лишили на своїй території. Не дозволяли світло вмикати вночі, було холодно. Там страшно було», – ділиться тривожними спогадами лікар.

Далі їхали через Білу Церкву-Вінницю-Тернопіль-Хмельницький. Просувалися селами. Дорога зайняла 2,5 доби, і це замість звичних 6-8 годин. Заночували першу ніч у селі Музичі під Києвом, де організували у сільському клубі прихисток для людей з кухнею та можливістю переночувати. Далі уже ночували на Хмельниччині під Волочиськом, оскільки їхати можна було лише до комендантської години, потім на блокпостах не пропускали.

У Володимирі проживають їхні родичі, які й прихистили сім’ю.

Лікар зізнається, що у Володимирі навіть більше робити, ніж у Києві. Оскільки там останнім часом працював у нічні зміни, тому пацієнтів було менше. Колектив сприйняв нового колегу добре.

Зі слів знайоми Дмитра, які залишилися ще в Бучі, їхній будинок ніби цілий. Їм пощастило більше, ніж сусідам. Хоч місто вже звільнене від російських окупантів, але вертатися ще трохи зарано, вважає Дмитро.

«Ми з дружиною працюємо в Києві. Нам двом туди їхати, не маючи сполучення з Києвом, немає поки ніякого сенсу. Плануємо на вихідних з’їздити, перевірити, як там, чи все ціле. Прибрати, забрати речі, бо ми в чому були, в тому й приїхали. Лише котів забрали», – не втрачаючи оптимізму, ділиться лікар.
Вісім медиків-переселенців, які нині працюють у ТМО Володимира. Фото «Слово правди»
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus