USD 26.57 26.67
  • USD 26.57 26.67
  • EUR 31.00 31.10
  • PLN 6.70 6.77

«До доці хочу». Волонтери здійснили мрію 95-річної волинянки побувати на могилі доньки

«Дочечко моя, рибочко дорогесенька. Чого ти мене не забираєш? Я так тобою тішилась, так тішилась, а тебе не стало...» – 95-річна Надія Омелянівна гладить кам’яний надгробок на могилі своєї доньки. Побувати тут, на цвинтарі, де знайшли останній спокій її рідні, жінка мріяла ось уже кілька років. І цю мрію вдалося здійснити волонтерам.

Мріяла побувати на могилі доньки

Надії Омелянівні – 95 літ. За свій вік вона пережила чимало потрясінь і випробувань: голод, війну, Сибір. Уже вісім років вона перебуває у відділенні стаціонарного догляду для постійного проживання терцентру в селі Тростянець, куди завітали волонтери Анастасія Рудик і Олександр Слобода. Вони просили стареньких, які там перебувають, розповісти про свої мрії, аби спробувати їх здійснити. Надія Омелянівна була з тих, хто не просив ніяких матеріальних речей і не хотіла озвучувати своє бажання, бо вважала, що її мрія нездійсненна. Жінка мріяла відвідати своє рідне село, де не була кілька років і хотіла побувати на цвинтарі.

«Там п’ять могил з моєї хати», – каже вона.

Урешті реалізувати це бажання таки вдалося. Волонтери завезли бабусю на кладовище, аби вона змогла побувати на могилах своїх рідних. Відео поїздки вони опублікувати на своєму YouTube-каналі.

«До доці хочу», – просто каже жінка і прямує, спираючись на ходунці до найдорожчої могили.

«Дочечко моя, рибочко дорогесенька. Чого ти мене не забираєш? Я так тобою тішилась, так тішилась, а тебе не стало...» – гладить вона пам’ятник, на якому викарбуване фото доньки і не стримує сліз.
Побувала вона і на могилах своїх батьків, поклала квіти і тихенько поговорила зі своїми рідними.

«Мій таточку, дорогесенький. Покинула хату. Як ти старався, щоб у мене кубельце було. Все покинула і поїхала... Так шкодував мене, дай Бог усім таких батьків як був мій батько, – розповідає вона і знов звертається до своїх рідних, які вже давно спочивають: Чужі люди помагають. Отак дожилася. Так довго живу і чого ви мене не забираєте?»

«Ми вже не побачимося»

Волонтерка Анастасія Рудик у коментарі Інформаційному агентству Волинські Новини розповідає: та поїздка не могла залишити їх байдужими. В терцентр у Тростянці вони завітали у рамках одного з проектів, коли просили дідусів і бабусь розповісти про свої мрії. Були серед них і ті, хто казав: «Хочу вмерти спокійно», «Хочу дожити тут, щоб мене нікуди не перевозили». Тож волонтери приїхали вдруге, намагалися розвеселити стареньких, запитували, що б вони хотіли.
«І ось всі написали про свої мрії, а ця бабуся, Надія Омелянівна, вона дуже скромна, казала, що їй нічого не треба. А ось працівники сказали, що таки одна мрія у неї є – вона дуже хоче поїхати на могилу до дочки. Це село, куди вона хотіла поїхати, розташоване за 20 кілометрів від Тростянця. І бабуся навіть не могла це озвучити, бо вважала, що це надто велике прохання», – каже Анастасія Рудик.

Читати ще: Окуляри, шахи і 100 грамів цукерок: волинські волонтери здійснили мрії самотніх стареньких

Зрештою, для мешканців терцентру волонтери зробили свято, пригощали їх смаколиками і дарували їм маленькі подарунки, про які вони мріяли. А коли надворі потеплішало – таки зібралися і завезли Надію Омелянівну в її село.
«Ми дуже переживали, бо хоч і недалеко їхати, але все-таки це людина в такому поважному віці. Ми навіть взяли з собою медичного працівника. Їй було важко і сідати в машину, і виходити з неї. Ми взяли і візок, і ходунці, купили квітів. Найперше поїхали на цвинтар. Які там були емоції – передати важко. Жінка, яка пережила стільки всього, а потім поховала єдину дочку. Там плакали всі», – пригадує волонтерка.

Надія Омелянівна ще дуже хотіла потрапити до своєї хати, яка залишилася пустувати. Але, на жаль, туди не змогли проїхати через погану дорогу. А пішки пройти вона в силу свого віку і стану здоров’я не могла. Натомість бабуся поспілкувалася з односельчанами.

«Настільки цю людину в селі знають і поважають, наскільки в неї хороша репутатція. Всі, хто виходив до неї, обнімали, запрошували до себе, хотіли пригостити чимось, приносили гостинці. Потім ми заїхали до її подружки. Вони також розплакалися, почали згадувати життя, а наприкінці кажуть: «Ми вже не побачимося». І ти стоїш і розумієш, що ця зустріч для них – остання в житті», – ділиться емоціями Анастасія.
Для щастя інколи потрібно не так вже й багато

Саме цей випуск про мрію Надії Омелянівни і вирішили зробити першим на новому YouTube-каналі, який буде присвячений благодійному контенту.

«Ми його створили, щоб показати цю діяльність з позитивного боку, показати, що благодійність – це не тільки скинути гроші. Бувають мрії нематеріальні, які легко здійснити. І не тільки про мрії там буде мова. В наступному відео Надія Омелянівна розповість про своє життя. Я була в шоці, коли почула скільки вона всього пережила. Все те, що вона розказувала, я читала і вчила в школі з книжок історії.. Навіть зараз згадую цю розповідь і в мене мурашки по тілу», – провадить засновниця каналу.

Вона додає: хоче якомога більше людей залучити до такого доброго контенту. Усі витрати за цим проектом волонтери взяли на себе. В подальшому, якщо вдасться канал монетизувати, ці кошти будуть вкладатися в благодійність.
«Ці історії – про те, що творити добро доступно кожному. Інколи ми думаємо, що для волонтерства треба неодмінно великі кошти... Говоримо собі, що лише заможні люди можуть дозволити собі благодійництво. Але коли ти стикаєшся із мріями багатьох забутих дідусів та бабусь, розумієш – для щастя інколи потрібно не так вже й багато. Долучайся до нашого волонтерського руху. Бери участь у здійсненні мрій цих чудових людей. Адже інколи їхні мрії – це просто поїздка на могилу до доньки, чи скромна нова сукня, чи флакончик недорогих парфумів, які в умовах їхнього проживання перетворюються на небачену розкіш. А інколи – це добре слово, увага, пісня під гітару на благодійному концерті, або й просто організаційна допомога. Тому стати добрим чарівником може кожен. Пам’ятаймо: ніхто не обирав собі саме таку старість», – каже Анастасія Рудик.

Юлія МАЛЄЄВА

Фото з архіву Анастасії Рудик
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 5
Небайдужа Показати IP 28 Липня 2021 16:23
Великі молодці, побільше таких новин!!!
ще не зовсім свідоми Показати IP 28 Липня 2021 20:01
До сліз. Реально людині мрію допомогли здійснити
Оксана Показати IP 29 Липня 2021 15:05
Анастасія напишіть свої дані, шоб хоч троки допомогти
Філіп Показати IP 29 Липня 2021 20:00
Як сумно дивитися на таких стареньких, одиноких людей, яким уже нічого не хочеться. Коли ми молоді, здорові то нам і не здається, що колись і ми будемо в похилому віці, що нам буде потрібен догляд і допомога... От така вона старість :( А волонтерам велике спасибі, ви дуже добрі люди!
Філіп Показати IP 29 Липня 2021 23:44
Як сумно дивитися на таких стареньких, одиноких людей, яким уже нічого не хочеться. Коли ми молоді, здорові то нам і не здається, що колись і ми будемо в похилому віці, що нам буде потрібен догляд і допомога... От така вона старість :( А волонтерам велике спасибі, ви дуже добрі люди!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus