До Луцька переїхало подружжя пенсіонерів, яке через війну опинилися на інвалідних візках

Пані Ярослава не стримує сліз: про те, що на старості років доведеться кудись втікати з рідної хати, навіть у страшних снах не снилося. Вона із чоловіком жила у маленькій квартирі неподалік Борисполя, тож вибухи 24 лютого не лише добре чули, а й відчували через вібрації будинку.

Про це йдеться у сюжеті 12 каналу.

«Син подзвонив і сказав, що бомблять Бориспіль. Ми не знали, що таке війна, хоча ми і діти війни, ще тієї. Син сказав, що потрібно вивезти свою сім’ю, бо ніхто не знає, що буде в Києві. Він сказав, щоб ми зібралися, і він нас вивезе», – розповідає Ярослава Муравчук.

Пенсіонерка каже, що їхали світ за очі, – не було ні плану, ні навіть думок про те, де можна знайти прихисток і де може бути безпечно.

«Ми їхали з Києва чотирнадцять годин, а танки і «Гради» вже їхали в сторону Києва», – пригадує переселенка.Сім’я опинилася в Луцьку. Про те, що 55 років спільного подружнього життя з чоловіком доведеться відзначати в будинку престарілих, пенсіонерка й подумати не могла. У Луцькому геріатричному пансіонаті пенсіонерам довелося лишитися лише з однієї причини – війна посадила обох в інвалідні візки.

«Після того, як ми почули про війну, здоров’я різко погіршилося. Напевно, на це вплинув стрес. До війни я ще ходила на ходулях по хаті. А дід ходив за допомогою палиць, але зараз також не ходить», – говорить Ярослава Муравчук.

Донька переселенки живе у квартирі неподалік, а син нині в Києві: «Вона приходить нас провідувати, приносить все необхідне. В неї в квартирі лише дві кімнати, вона має свою сім’ю. Я вирішила поки бути тут».

Переселенка і рада була б повернутися додому в свою однокімнатну столичну квартиру, але рідна домівка для двох інвалідних візочків стала замалою.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---