Кожен кілометр – це продовження боротьби. Історія волинського фронтового водія на псевдо Апостол

Гуркіт двигунів, розбиті дороги й постійна загроза з повітря – для фронтових водіїв це не кадри з фільму, а щоденна реальність. Багато з них змінили комфортні автомобілі на прості, але надійні армійські машини. І тепер тримають шлях туди, де кожен виїзд – це ризик і життєва потреба.

Саме на цих фронтових дорогах, серед обстрілів, ремонтів техніки й братерської підтримки побратимів, і почався його справжній бойовий шлях у лавах Національної гвардії України. Петро у мирному житті працював водієм у сфері доставки. Та звична й улюблена справа обірвалася з початком повномасштабного російського вторгнення в Україну, розповіли у в/ч 1141 НГУ.

Зваживши всі обставини, він ухвалив свідоме рішення долучитися до волинського підрозділу Національної гвардії України та уклав контракт. Після базової військової підготовки й злагодження Петро вирушив на Покровський напрямок. Там і розпочався бойовий шлях фронтового водія на псевдо Апостол.«Перші дні служби запам’яталися передусім людьми. Тут дуже швидко розумієш, що ти не сам. Поряд побратими, які підставлять плече в будь-який момент. Саме ця підтримка й довіра дають сили працювати далі та виконувати завдання незалежно від обставин», – зізнається гвардієць.

Там – на війні – техніка потребувала ремонту і обслуговування набагато частіше, ніж зазвичай. Майже після кожного виїзду машини поверталися з пошкодженнями внаслідок ворожих обстрілів. І Апостол завжди допомагав механікам ремонтувати автівки.«Разом із побратимами облаштовували окопи, укріплювали бліндажі, маскували техніку та шляхи під’їзду. Кожен робив свою справу без зайвих слів, адже всі розуміли: від того, наскільки добре підготована позиція, залежить життя. Саме в такі моменти особливо відчувається командна робота і справжнє братерство», – пригадує нацгвардієць.

Читати ще: Врятував не одне життя: санітар-ветеран з Волині розповів, чому отримав позивний Святий

Під час одного з ворожих штурмів із бойового завдання не повернулися його побратими-односельці. Гвардієць до останнього намагався дістатися до них і допомогти, ризикуючи власним життям. Однак через щільний вогонь противника всі спроби наблизитися до позицій були марними. Такі моменти втрат стають болісним нагадуванням про високу ціну війни та мужність тих, хто залишився вірним обов’язку до кінця.

Пам’ятаючи про побратимів, нацгвардієць і надалі виконує завдання за призначенням, зберігаючи стійкість і внутрішню силу, адже кожен виїзд, кожен кілометр дороги для нього – це продовження боротьби за життя товаришів і за майбутнє України. Попри втому, втрати й постійну небезпеку, Апостол не зупиняється. Він знову перевіряє машину, сідає за кермо і вирушає туди, де його чекають. Без гучних слів і пафосу – він просто робить свою справу, бо знає: саме від цього рейсу залежить чиясь безпека, чиясь позиція і чиєсь життя.Для фронтового водія кожен кілометр – це не просто шлях на карті, а продовження боротьби, пам’ять про побратимів і відповідальність перед тими, хто поряд. І поки ці дороги ведуть уперед, він міцно триматиме кермо і їхатиме туди, де чекають найбільше.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---