Врятував не одне життя: санітар-ветеран з Волині розповів, чому отримав позивний Святий

Стрілець-санітар Павло Мізернюк із села Михлин Городищенської громади, який захищав східні рубежі нашої держави, спас не одне життя побратимів. Після демобілізації волинянин підтримує спілкування з колишніми товаришами по службі та продовжує молитися за них.

Журналістам ТРК «Аверс» Павло розповів про свій потяг до вишивання та чому отримав позивний Святий.

Волинянин служив у 116 ОМБр. На згадку про службу у нього залишився прапор бригади із підписами усіх побратимів.

«Мені позивний дали Святий, бо коли ми виходили (на завдання, – ред.), то я мав із собою святе миро, а ще усім хлопцям іконки під броніки повставляв. Ми миром лоба мазали і молилися постійно, коли виходили на позиції», – розповідає Павло.

Стрілець-санітар Павло не без допомоги віри врятував не одне життя побратимів. «Це Псалтирі, які постійно із собою возив, молитовники. Це все зі мною їздило», – додає чоловік.

А ще волинянин розповів про захоплення – вишивання, потяг до якого неочікувано відчув з 13 років.

«Колись мама вишивала рушники, і я в неї якось кусок полотна відтяв. Тоді вона мені показала як, і я почав серветки вишивати, різні маленькі картинки. А потім вже захотілося мені ікони вишивати. Навіть у дорослому віці в обідню перерву на роботі чи під час відпочинку продовжував творити», – каже чоловік.Показуючи ікону «Ісус Христос», Павло розповів, що вишивав її три місяці, а от на менші йшло 3-4 тижні. «Якщо сісти і є натхнення, нема життєвих проблем, то швидко йде. А вишивав я доти, доки не одружився. Потім вже не було коли».

Навіть коли поїхав у Польщу на заробітки, чоловік взяв із собою полотно та нитки. Саме там почав вишивати ікону з Миколаєм чудотворцем, яку завершував вже вдома.

«Поляки дуже купити їх (ікони, – ре.), їм дуже сподобалось. У нас, кажуть, такого вже ніхто не робить. Але я не продав тоді ні однієї ікони», – каже волинянин.

А от на фронті професійні навички і віра, як зізнається чоловік, неодноразово допомагали йому рятувати життя українським військовим.

«Падало біля нас багато снарядів, мінометка обстрілювала, але вони не вибухали. І всі хлопці, які ходили на виходи, – живі. Тільки коли вже мене перевели в інший підрозділ, то один хлопець загинув, не винесли його. Там зараз гаряче, тому не винесли. А контузії ми всі мали, дрібні осколкові пораненні були, але всі живі. Тільки один із наших усіх побратимів загинув», – розповідає Павло про перебування на передовій.

Проте після демобілізації побратими не забули Павла і досі телефонують та просять помолитися за них перед завданням.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---