«Краще п’ятеро вмотивованих бійців, ніж 25 примусових», – воїн-журналіст з Рожища

Він розповідав історії інших, а згодом став головним героєм своєї. Колишній журналіст і редактор українського видання Сергій на позивний Лєго з Рожища із перших днів повномасштабного вторгнення взяв до рук зброю та став на захист України. Пройшовши бої від Авдіївки до Вугледара, отримавши важкі поранення та переживши інсульт, він не здався й повернувся на фронт, щоб продовжити боротьбу.

Його історію розповіли в Повітряному командуванні «Захід» Повітряних Сил ЗСУ, інформують в Рожищенській міській раді.

24 лютого 2022 року життя рожищанина круто змінилося: повномасштабне вторгнення змусило Сергія стати зі зброєю на захист країни. Того ж дня він мобілізувався, залишивши професію журналіста, і почав службу в одному із радіотехнічних батальйонів на заході країни, а згодом – у зведеній стрілецькій бригаді Повітряних сил ЗСУ.На початку повномасштабного вторгнення складну ситуацію компенсувала хвиля патріотизму: добровольці йшли потоком, волонтери закривали потреби за лічені дні, а місцеві жителі на фронтових територіях допомагали всім, чим могли. Сергій, маючи за плечима кафедру військової підготовки, швидко знайшов своє місце у війську. Він став командиром штурмового взводу – не через звання, а завдяки авторитету серед побратимів.

Читати ще: Військовий на псевдо Ендшпіль із Волині: «До ССО потрапив завдяки ролику на YouTube»

«Ми були як шестерні в механізмі, кожен знав свою роль, і від цього залежало життя всіх», – згадує військовослужбовець.

Війна випробувала Сергія на міцність. На Таврійському напрямку, від Авдіївки до Вугледара, Старомайорського та Рівнополя, він брав участь у штурмах і обороні. У липні 2023-го, під час контрнаступу біля Старомайорського, Сергій отримав важкі поранення: осколок від міни потрапив у гомілковостопний суглоб, а в ділянку ребер впилися 18 уламків від скидів ВОГа.У той момент ворожий дрон намагався добити їх. Тоді один з уламків влучив у серце Лєго, спричинивши інсульт через три доби. Але після реабілітації він повернувся – і в жовтні вже штурмував позиції біля Рівнополя та Новодарівки. Найважчий момент настав 12 січня 2024-го: його група опинилася в оточенні з трьох боків, на 180 градусів.

«Шторм-Z» атакували хвилями – понад 10 хвиль по 5-6 штурмовиків кожна. Бій тривав 18 годин. Ми знищили понад 50 ворогів, але втратили 13 побратимів. П’ятеро, разом зі мною, вийшли пораненими», – розповідає Сергій.

Вони утримали позиції, розірвали кільце і дозволили суміжним підрозділам закріпитися. В тому бою Сергій отримав осколкові поранення ніг, контузію, але вижив – і продовжив службу до березня 2024-го, коли роту вивели на відновлення боєздатності.

Те, що тримало Сергія, – це не лише адреналін, а глибока мотивація.

«Я кайфував від можливості нищити ворогів, – зізнається він. – Занадто багато близьких загинуло».

Читати ще: «Завдання №1 – захист держави», – майор поліції з Волині, який воює на сході

Його побратими були такими ж: один, 58-річний тато з дев’ятьма дітьми та 17 онуками, відмовлявся сидіти в тилу, кажучи: «Я прожив життя, не хочу померти від інфаркту». Стосунки в групі будувалися на братерстві та довірі.

Сергій наголошує: «Сила підрозділу – в його найслабшій ланці. Краще п’ятеро вмотивованих, ніж 25 примусових».Після перемоги він мріє повернутися до сім’ї, розбудовувати Україну – можливо, через власну справу чи журналістику. Його історія – про звичайну людину, яка знайшла в собі силу стати лідером, захищати країну і надихати інших. Сергій не герой з кіно, а реальний воїн, чий шлях доводить: навіть у пітьмі війни людська воля і братерство творять дива.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---