Лучанин тримає тисячі овець, сотні кіз і корів, а ще коней та свиней

Із готельєра – у фермери: підприємець із Луцька розводить у селі на Ківерцівщині овець, кіз, корів, коней і не тільки. Найбільша на Волині овеча ферма продукує не лише м’ясо. Застосування там знайшли й вовні, якої щороку настригають до трьох тонн.

Як містянин створив величезний бізнес на худобі – в сюжеті «12 Каналу».

До трьохсот кіз, стільки ж корів, 15 коней, чотири свиноматки, понад дві тисячі овець і незамінний пес.

Лучанин В'ячеслав Зінкевич розповідає, що за величезним стадом увесь час пильнують пастух і собака породи бордер-колі: «Ми їй беремо найдорожчий корм, бо вона отримує велику зарплату. Вона заміняє двох-трьох пастухів. Буває таке, що ми заганяємо стадо, то п’ятеро людей не можуть зробити того, що робить один собака».

Бордер-колі Моня – улюблениця всієї сім'ї Зінкевичів. А у В'ячеслава – четверо дітей і троє онуків. Він майже все життя трудився на сімейний готельний бізнес. Про те, що колись стане фермером та ще й матиме найбільшу на Волині овечу ферму, не міг уявити ні він, ні його рідні. Із худоби раніше мав лише коня, якого тримав на фермі в товариша.

«До нього їздив кататися, і кінь там стояв. А потім кажу: давайте візьмемо трохи овець, просто для себе, щоб наші діти їли нормальне, натуральне, чисте м'ясо, собі будемо щось готувати. Так воно й розпочалося», – пригадує фермер.

У 2015-му купив 70 овець, через рік – корів і так, сміється В'ячеслав, місія «просто для себе» провалилася – стартував бізнес. Заробляти Зінкевичі починали на вовні: відшивали ковдри, подушки й наматрацники.

«Ми зараз їх пострижемо, вийде дві-три тонни вовни. Ми її переробляємо за цілу зиму, а потім продаємо ковдри», – каже В'ячеслав Зінкевич.

Зимують вівці за шість кілометрів від пасовища – у селі Тростянець на Ківерцівщині. Це величезне стадо на ферму женуть пішки.

Ферма в Зінкевичів величезна. В'ячеслав відразу показує кошару, куди восени з пасовища приженуть усіх овець. Таких вівчарень тут є кілька, у процесі – будівництво ще однієї на 3600 квадратів. Одна з кошар розділена на невеличкі блоки, в яких узимку на світ з'являються ягнята.

«Спочатку вони тут перебувають із ягнятами, потім ми їх переганяємо в більший зал, потім – у ще більший… У конюшні є 15 коней: два жеребці та 13 кобил, зокрема троє маленьких», – розповідає фермер.

Коні в Зінкевичів – не для бізнесу, а для душі. Заробити можна хіба на продажу лошат. Хоч платять за них, оцінює підприємець, мало – до 20 тисяч за одне. Куди вигідніше тримати телят. Їх В'ячеслав продає на експорт по 100 гривень за кілограм. За піврічне можна вторгувати до 35 тисяч.

У корівнику – до трьохсот корів, бики й телята. Зокрема близько 40 малих телят.

Один із хлівів В'ячеслав називає «ноухау». Тут немає ні вікон, ні дверей. Замість них – тюки соломи. «Ми закладаємо їх до верху. Солома набагато тепліша за інші матеріали», – наголошує підприємець.

Тюками від підлоги й до стелі на зиму заповнюють і територію корівника. Це допомагає фермеру економити і фінанси, і людські ресурси. Бо окремо завозити трактором сіно, щоб щодня годувати худобу, не треба. Їжа в хліві є завжди.

«Раз на тиждень прийшли троє людей, поскидали 20-30 тюків. Вони лежать, одна людина прийшла, розрізала й дала. Без проблем вони їдять. Вода – автоматика. Солі поклав. Усе, що треба», – зауважує В'ячеслав Зінкевич.Читати ще: 500 овець, що подолали 1000 кілометрів: як вівчар з Донеччини перевіз отару на Волинь

Один із хлівів звели на місці старого, який однієї зимової ночі просто завалився. Сотні корів тоді лишилися без даху над головою. То була найскладніша для господарства зима. Хоч, зауважує фермер, якби старий корівник не завалився, не було б цього – втричі більшого.

Для обслуговування ферми, за словами чоловіка, достатньо п'ятьох людей. Здебільшого тут трудяться сини, зять і, звісно, онук Макар. Діти й онук В'ячеслава до роботи на фермі охочі. Допомагають і з заготівлею сіна, і з поранням худоби, і з будівництвом нових хлівів. Останнє, каже чоловік, дуже затратне – це мільйони гривень, які ніколи не повернеш, продаючи м'ясо.

«Але держава трошки дає зараз, наприклад, кредитів. Є дотаційні програми, є фінансування 5-7-9. Дуже круто. Якби держава давала якісь гроші на кожну вівцю, як обіцяють, на корів, на телят, то це було б дуже класно. Але зараз, під час війни, немає навіть чого ображатися на державу, бо не знаю, як ми взагалі живемо», – звертає увагу В'ячеслав Зінкевич.

Найскладніше, за його словами, було розпочинати такий бізнес. Коли він, містянин, прийшов у село розводити овець, багато тамтешніх навіть не хотіли давати йому як фермеру-початківцю в оренду землі під пасовища. Тільки великою працею і наполегливістю йому таки вдалося заслужити повагу в місцевих і створити важливу справу для себе, дітей та онуків.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---