«Місто потрапило в окупацію, його оточили і підірвали мости»: як до Луцька їхали «зеленим коридором» мешканці Сум

Родині з Сум вдалося виїхати з окупованого міста 8 березня, першим «зеленим коридором». Щойно почалися бойові дії, місто оточили.

Оксані Яресько з Сум 37 років. Вона працює в місцевому магазині. ТРК «Аверс» вона розповіла про те, як вирішили виїжджати з рідного міста.

«24 лютого нас розбудив телефонний дзвінок від родички, яка сказала, що почалась війна. Бойові дії у нас почалися наступної ночі. Поруч з нами – артучилище, туди кинули бомбу. Коли це відбулося, ми чули як трусяться вікна. Це дуже гучний звук, труситься весь будинок. Ти не розумієш, що це таке і не знаєш як себе поводити. Нас морально готували, але ми до останнього не вірили. Хоча віна триває 8 років на наших територіях, але не вірилось, що все посилиться і далі буде», - розповідає вона.

Майже у перші дні місто оточили і зв’язку з іншими населеними пунктами не було, підвозити товари у магазини було неможливо, як і виїхати.

«Наше місто потрапило в окупацію. Його взяли в кільце танками БТРами, відрізали від всього, підірвали мости, щоб не було ніякого зв’язку і не можна було довезти товари в аптеки, магазини. Все що було в наявності, те й продавалося і щодня – довгі черги. Магазини працювали до останнього товару на полицях. Коли ми виїхали, то вже почали підвозили гуманітарні набори. Поруч з нами – військова частина, там маленька вулиця і на цю маленьку вуличку кинули бомбу і її не стало. Там було 23 будинки, був сильний удар. До цього, якщо була тривога, ми ховалися в підвалі. А після цього, оскільки в нас дитина, ми виїхали перечекати, бо відкрили зелений коридор», - розповідає Оксана.Виїхали вони 8 березня. Саме тоді відкрили перший зелений коридор. У Сумах в університетах навчалося чимало іноземних студентів, тож вдалося домовитися з окупантами про евакуаційний маршрут. Хто не мав автомобіля – саджали у автобуси. У кого в авто було місце – брали попутників.

«Ми взяли двох полячок, довезли до Полтави, вони сіли на потяг до Львова, а звідти з волонтерами автомобілями, які привозили допомогу, вони виїхали до Польщі. Вони нам передзвонили, що прибули, нам часто дзвонять, запрошують нас виїхати, але ми сидимо і чекаємо що все закінчиться», - каже жінка.

Лише до Полтави їхали півтори доби об’їзними шляхами. Згодом родина вирішила приїхати до Луцька. Тут колись працював чоловік, тож родина знала, що тут можна знайти притулок.

«Я до останнього дня ходила на роботу, магазин і зараз працює. Коли я з роботи йшла – відкрили зелений коридор. Ми накидали щось у сумки і так поїхали. Син зараз ходить, одягає жилетку і каже, що то бронежилет, ходить з конструктором і каже: «Ховайся. Бомба», - каже вона про те, що віна безслідно не минула для всіх.

Удома залишилась власна домівка, батьки чоловіка, брат чоловіка з дружиною. Вони щодня зідзвонюються і питають про те, що сьогодні там відбувається.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---