«Моя сила – у вусах!» – воїн-жартівник зі сталевої сотки на псевдо Степ

Микола Миколайович на позивний Степ служить у 100-й бригаді з першого дня повномасштабного вторгнення.

Його історію розповіли на сторінці бригади у Фейсбуці.

«24 лютого 2022 року ми мали йти на День народження до онуки Єви. Їй саме виповнювалося п’ять рочків – як не крути, перший маленький ювілей! Вже й ресторацію в Луцьку було замовлено… – згадує пан Микола. – Але на світанку почали бомбардувати наш аеродром. Швидко зібрав речі, близько восьмої ранку був під ТЦК – там вже юрмилася сила-силенна таких, як я, добровольців!»

До речі, на той момент Микола Миколайович уже був поважним дідусем п’яти онуків: Богдана, Єви, Назара, Мілани та Кості. А трохи більш як тиждень тому, 29 січня 2025 року, народився шостий – Арсен. Усю цю малечу нашому герою та його коханій дружині Тетяні Іванівні подарували дві доньки – Ольга і Катерина.Впродовж восьми місяців Степ служив у роті КДБ (контрдиверсійної боротьби) тоді ще 100-ї ОБр ТрО.

«Разом із побратимом Ігорем на псевдо Граф ми відповідали за приготування їжі для всього підрозділу. Щодня готували сніданки, обіди та вечері для 91 людини!» – згадує пан Микола.

А вже понад два роки молодший сержант Степ є бійцем взводу розвідки 1-го механізованого батальйону 100-ї ОМБр, де регулярно заступає на бойові чергування.

За плечима чоловіка – бої у Серебрянському лісі та на Покровському напрямку. Нині ж його підрозділ б’ється на Торецькому напрямку.Сказати, що було важко, – це не сказати нічого. Але й тут Микола Миколайович не втрачає свого фірмового почуття гумору:

«Моя сила – у моїх вусах! Завів їх, коли у 1986-1988 роках служив строчку в казахських степах», – розповідає боєць.

Читати ще: Ампутація руки, втрата коханої та повернення до рідної школи: історія воїна з Підгайців Олексія Макарчука

Жартома цікавимося у Миколи Миколайовича: а якби Верховна Рада ухвалила, а Президент України підписав закон, який дозволяє звільнитися з лав ЗСУ дідусям шести неповнолітніх онуків (як це давно працює за наявності трьох неповнолітніх дітей), що робив би тоді?«Не для того я йшов у перший день війни добровольцем, аби потім шукати способи звільнитися, – вже серйозно відповідає чоловік. – За два роки на сході України я вже добре побачив, на що перетворюється наша земля, коли на неї ступає чобіт окупанта, – на суцільну розруху. Тож мусимо вигнати цю сволоту – а тоді вже й на дембель можна».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---