«Ми не можемо не дихати». Лікарка, яка переїхала з Донецька до Луцька, – про вибір професії, туберкульоз і війну

«Ніхто ж не соромиться того, що захворів на цукровий діабет або на бронхіт, чи що мав, наприклад, вітряну віспу. Натомість туберкульоз досі овіяний нерозуміннями і страхами», – звертає увагу Наталія Чурсіна.

Вона працює медичною директоркою з амбулаторно-поліклінічної допомоги Волинської обласної інфекційної лікарні і викладає на кафедрі внутрішньої та сімейної медицини університету імені Лесі Українки. 11 років тому переїхала з Донеччини до Луцька.

Наша співрозмовниця навчалася в Донецькому національному медичному університеті та Національному інституті фтизіатрії і пульмонології імені Феофіла Яновського. Її перше місце роботи – протитуберкульозний диспансер у рідній Макіївці. Із 2008 року й до початку російської окупації працювала медичною директоркою в Донецькій протитуберкульозній клінічній лікарні. У 2014 році Наталія Чурсіна відмовилася від пропозиції окупаційної влади обійняти посаду міністерки охорони здоров’я так званої ДНР і наважилася виїздити.

Про свій шлях до професії, переїзд до Луцька, роботу фтизіатра й застарілі уявлення про туберкульоз вона розповіла в інтерв’ю Волинським Новинам. Ми поспілкувалися напередодні Дня медичного працівника, який в Україні відзначають 27 липня.Читати ще: «Боятися слід не того, хто знає про свій туберкульоз, а того, хто про нього не підозрює». Що всім треба знати про одну з найпідступніших хвороб

Наталіє Сергіївно, як ви прийшли до професії? Можливо, щось вплинуло на ваш вибір?

Коли я навчалася в дев’ятому класі, моя мама перенесла дуже важку операцію. Уночі їй потрібне було екстрене переливання крові. Я дуже хотіла бути поряд з мамою, мені здавалося, що якщо я буду поряд, то все буде добре. Я сказала, що всю ніч буду її доглядати, так і було. Напевно, цей епізод вплинув на мій вибір.

Після 11 класу я вступила в медичний коледж, а згодом навчалася в Донецькому національному медичному університеті.

А як визначилися зі спеціалізацією? Чому саме фтизіатр?

За рейтингом я мала можливість самостійно обрати спеціалізацію. Для багатьох було великим здивуванням, коли я пішла у фтизіатрію. Чому саме фтизіатрія? По-перше, територіально протитуберкульозний диспансер у Макіївці був розташований біля мого будинку. По-друге, мене цікавив цей напрямок, я працювала над науковою роботою, присвяченою цій темі, була залучена на кафедрі фтизіатрії.

Я зовсім не шкодую, що обрала саме цю спеціальність. Раніше у фтизіатрії, враховуючи, зокрема, виражену стигматизацію, пов’язану з інфекційним захворюванням, ти мусив, якщо справді хотів допомогти пацієнту, зважати на супутні хвороби, тому що інші лікарі не завжди хотіли навіть консультувати наших пацієнтів. На щастя, зараз багато чого змінилося: і з Програмою медичних гарантій, і з підходами до лікування, і люди стали більш обізнані, і пацієнти – більш свідомими, більш відповідальними за своє здоров’я.Читати ще: «На туберкульоз може захворіти кожен», – лікар із Луцька про прогресування епідемії, яка не має кордонів

Де ви працювали після закінчення університету і до моменту окупації Донецька в 2014-му?

Шість років я працювала в Макіївці – на посадах від дільничного фтизіатра до заступниці начальника медичної частини (можна сказати, що зараз відповідник посаді начальника медичної частини – медичний директор). Згодом я вирішила, що потрібно підвищувати свою кваліфікацію й вступила на навчання в клінічну ординатуру Національного інституту фтизіатрії і пульмонології імені Феофіла Яновського в Києві. Там я навчалася два роки, після чого повернулася до Макіївки. І буквально відразу мені запропонували посаду начальника медичної частини в Донецькій обласній протитуберкульозній клінічній лікарні. Там я працювала з 2008 року до 2014-го, тобто до початку російської окупації.

І ви ухвалили рішення виїжджати.

Звичайно, моя позиція була така, що я не буду працювати в ДНР. Я вирішила виїжджати. І як тільки змогла виїхати, то зробила це. Звісно, на рішення вплинули і мої діти, яким потрібно було продовжувати навчання в школі. Це дуже складно, коли ти втрачаєш абсолютно все, забираєш дітей і виїжджаєш лише з однією валізою речей, бо більше фізично не можеш узяти…

Ваші колеги залишилися в Донецьку чи також виїхали? Можливо, з кимось ще підтримуєте зв’язок?

Колеги, які хотіли виїхати, виїхали. Хтось зараз працює за кордоном, а хтось – в інституті імені Феофіла Яновського. З тими, хто залишився в Донецьку, я контакти не підтримую.

Останні 11 років ви працюєте в Луцьку, у фтизіопульмонологічному медичному центрі.

Так. Зараз я обіймаю посаду медичного директора з амбулаторно-поліклінічної допомоги, тобто опікуюся організацією допомоги людям, які отримують амбулаторне лікування, – не тільки хворим із туберкульозом, а й, наприклад, з ВІЛ-інфекцією, гепатитами. Це більш адміністративна робота, хоч як обласний фтизіатр я консультую людей, але пацієнтів зараз не веду.Читати ще: «Страшні міфи про туберкульоз давно неактуальні», – директорка Підгайцівського ЦПМСД Ольга Гунько

Також ви викладаєте на кафедрі внутрішньої та сімейної медицини Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Так, мені запропонували таку роботу і я не відмовилася. Цікаво дізнаватися щось нове, простежувати зміни, які відбулися в лікуванні хвороб, і передавати свій досвід молоді. Я завжди ретельно готуюся до занять. Не знаю, хто з нас більше хвилюється – я чи студенти.

За роки вашої роботи як змінилися підходи до діагностики, лікування хворих на туберкульоз?

Змінився підхід до лікування туберкульозу. Згідно з національною стратегією, лікування туберкульозу в 80-90% випадків має відбуватися амбулаторно. Чому так? Туберкульоз – це захворювання, яке розвивається поступово, тому часто людина, яка не знає про свій діагноз, може інфікувати інших.

Туберкульоз має різні види, залежно від місця ураження та форми перебігу. Зважаючи на це, є різне лікування.

За допомогою генетичних тестів, які вже давно впроваджено в Україні, ми можемо поставити діагноз практично за дві години й відразу можемо призначити лікування. Якщо пацієнт почувається задовільно на момент призначення, тобто не потребує стороннього догляду, йому видають лікарняний листок і він отримує таблетоване лікування вдома, в звичних і комфортних для себе умовах.

Контроль за лікуванням відбувається за допомогою відео-ДОТу. Що це таке? Через телекомунікацію медичний працівник щодня контактує з пацієнтом, перевіряє, які ліки він прийняв, як він почувається, чи немає в нього побічних реакцій. Такий метод лікування дозволяє не розповсюджувати інфекцію, допомогти людині й зекономити державні кошти на утриманні пацієнта в стаціонарі.

Раніше, коли пацієнти лежали в стаціонарі тривало, з різними формами туберкульозу, то, відповідно, обмінювалися різновидами захворювання й перезаражали одне одного. Це не дозволяло вийти на якісні показники ефективного лікування пацієнтів, які ми вже отримали завдяки новим підходам і сучасним схемам лікування. Зараз маємо значно коротші схеми лікування, наприклад, чотиримісячні, а у випадку стійкої форми туберкульозу – максимум дев’ятимісячні. Раніше туберкульоз лікували від шести місяців до двох-трьох років.І протягом усього цього періоду пацієнт мав перебувати в тубдиспансері?

У більшості випадків пацієнт міг перебувати в стаціонарі дуже довгий час, бо були ін’єкційні препарати, які вводили і внутрішньом’язово, і внутрішньовенно – кілька разів на добу. До того ж, це провокувало дуже серйозні побічні ефекти, як-от погіршення слуху, порушення функцій нирок. Тому зараз, вважаю, Україна, та й світ загалом зробили дуже великий крок у розвитку лікування туберкульозу.

Чи досі ізолюють хворих на туберкульоз, які є бактеоріовиділювачами, чи вони можуть лікуватися вдома?

Так, вони можуть лікуватися вдома. Зазначу, що показник бактеріовиділення лишився, однак змінився підхід до його визначення. Раніше проводили аналіз мікроскопії мокротиння. Це доволі грубий метод діагностики, адже виявити мікобактерії можна, якщо їх у зразку є дуже багато. Зараз діагностику проводимо за допомогою генетичного тесту. Він дуже чутливий і дає потрібні відповіді на запитання, як лікувати хворого, становить він загрозу для оточення чи ні.

Є покази, коли ми госпіталізуємо пацієнта, наприклад, якщо в родині є маленькі діти чи діти, невакциновані проти туберкульозу, коли людина через свій стан не може самостійно обслуговувати себе або наражає на небезпеку оточення, бо може контактувати з великою кількістю людей. Усе індивідуально.

Основне те, що навіть за масивного бактеріовиділення через два тижні правильного, ефективного лікування людина перестає виділяти мікобактерії. Їх може ще показувати аналіз, але спроможність передати цю інфекцію і спричинити захворювання в іншої людини, з якою контактує пацієнт, мінімізується настільки, що він може перебувати в соціумі.Ви частково торкнулися теми вакцинації. Вакцина БЦЖ рекомендована новонародженим і дітям молодшого віку. За законодавством, батьки можуть відмовитися щеплювати своїх дітей від туберкульозу. Чи траплялися у вашій практиці такі випадки?

Так, теоретично батьки можуть відмовитися від БЦЖ. Але потрібно враховувати те, що захворюваність на туберкульоз в Україні, в тому числі у Волинській області, дуже велика, а вакцина БЦЖ – це єдиний метод, який дозволяє захистити дитину в такому маленькому віці. Діти отримують щеплення на третю-п’яту добу життя.

Моя колега, яка також переїхала з Донецька і яка зараз працює в інституті імені Яновського завідувачкою дитячого відділення, показувала рентгенологічну різницю серед діток, які поступали з туберкульозом, – між тими, хто отримав вакцину БЦЖ, і тими, хто не був вакцинований. Діти, які отримали щеплення, не були у важкому стані, вони гарно проліковувалися, а діти, які не мали БЦЖ, – це, на жаль, важкі, розповсюджені форми туберкульозу. І навіть був випадок, коли однорічна дитина мала повністю вражену легеню, яка вже не відновиться, тобто однієї легені в неї фактично немає. І це страшно. Так не має бути. Таких варіантів не можна допускати.

Зараз увесь світ працює над тим, щоб розробити вакцину, яка буде не тільки захищати, але й профілактувати туберкульоз, можливо, і в дорослому віці. Тривають розробки, тож сподіваюся, що в недалекому майбутньому ми отримаємо вакцини, які зможемо застосовувати більш широко і гарантуватимемо, що людина не захворіє.Ви згадали про те, як змінилися підходи до діагностики і лікування туберкульозу. Натомість які упередження досі поширені?

Перше і дуже розповсюджене – що при туберкульозі людина заразна. На жаль, таке неправильне переконання досі існує і серед медичного персоналу, і серед населення. Тобто при слові «туберкульоз» уже ніхто не з'ясовує, про яку форму хвороби йдеться, який орган уражено...

Друге упередження – що людина, яка хворіє на туберкульоз, не вилікується. Я в такому разі наводжу приклад: у багатьох була апендектомія, їм видалили апендикс і в них лишився шрам, тож, за подібною логікою, я можу сказати, що всі хворі на апендицит. Але це ж неправда. Так, зміни в певних органах і системах, які були уражені туберкульозом, присутні, але це не означає, що людина продовжує хворіти на туберкульоз. Це виліковне захворювання. Тобто зміни, характерні в разі перенесення туберкульозу, є, але ж і шрам після видалення апендикса залишається.

Третє – що на туберкульоз хворіють через неправильний спосіб життя. Буває, що пацієнти кажуть: я не п’ю алкоголь, не курю, не вживаю наркотики, звідки в мене міг взятися туберкульоз? Я пояснюю, що ми можемо певний час не їсти, не пити, можемо приймати душ або ні, але ми не можемо не дихати. Туберкульоз передається аерогенним шляхом, тобто з повітрям. І коли саме потрапляє мікобактерія в організм, скільки часу їй потрібно, щоб розвинутися, чи впорається наш імунітет з цим, ми не знаємо. Захворіти на туберкульоз може кожен. Річ у тому, наскільки наш імунітет готовий до зустрічі з цією інфекцією: чи ми вакциновані, чи перебуваємо в депресивному стані, чи немає в нас супутніх хронічних захворювань, які підточують наш імунітет і дозволяють інфекції розвинутися. Немає унікального рецепта, щоб не захворіти, але достатньо кількох кроків, щоб бути здоровим.Яких саме?

Є скринінгова анкета з 13 запитаннями, які допоможуть оцінити потребу в подальшому обстеженні на туберкульоз. Кожен може пройти це тестування буквально за 30 секунд. Вважаю, що це ідеальний варіант, щоб оцінити власні ризики. Якщо у вас середній або високий ризик, підійдіть до свого сімейного лікаря і він безплатно призначить вам обстеження. Це теж не потребує багато часу.

Якщо ви виключили туберкульоз, то можете переговорити з сімейним лікарем, чи потрібно вам, наприклад, продіагностувати латентну туберкульозну інфекцію. Адже інфекція може потрапити в організм людини, але ще не розвинутися до клінічних проявів. Тоді її можна пролікувати профілактично. Профілактичне лікування в нас доступне і також безкоштовне. Воно триває всього місяць. Ідеться про прийом таблеток. Чому не зробити цього для себе, щоб не захворіти на таку хворобу?

Впевнена, що сьогодні в Україні є абсолютно всі можливості, щоб не захворіти і профілактувати туберкульоз. Однак нам заважають незнання й упередженість. А можна ж пройти тестування і в разі потреби звернутися до сімейного лікаря. Сімейний лікар, своєю чергою, скерує на аналіз мокротиння, на рентген, потім – реакція Манту і квантифероновий тест на латентну туберкульозну інфекцію, щоб виключити і активний туберкульоз, і латентну форму. Якщо є потреба, то варто пролікувати латентну форму інфекції й закрити цю тему.

І діагностика, і лікування, і профілактика туберкульозу безплатні для пацієнта?

Так, абсолютно. І це все можна отримати в будь-якому куточку Волинської області. Наприклад, генетичні апарати для діагностики туберкульозу є в Камені-Каширському, Ковелі, Нововолинську, Володимирі, Любомлі, Маневичах, Луцьку… Тобто на території всієї області для пацієнтів доступне безплатне якісне генетичне обстеження.Читати ще: У червні в Україні туберкульоз зареєстрували у 1306 людей

В одному з інтерв’ю ви сказали, що після кожної війни йде спалах туберкульозу. Як пов’язані туберкульоз і війна?

Дуже сильно пов’язані. По-перше, це міграція населення, умови, в яких люди перебувають, наприклад, скупчення людей, які переміщаються, які тривалий час проживають на одній території. І якщо в такі умови потрапляє навіть одна необстежена людина з туберкульозом, вона може інфікувати інших.

По-друге, психологічний фактор. Будь-які стреси негативно впливають на імунну систему. А інфекція циркулює і чекає, коли наш організм ослабне, щоб розвинутися.

По-третє, бойові дії. На жаль, наші хлопці дуже часто перебувають не в тих умовах, у яких їм хотілося би бути. Вони воюють, не звертають увагу на своє здоров’я. А туберкульоз розвивається поступово і віддиференціювати його без додаткових методів обстеження від звичайного бронхіту або бронхіальної астми практично неможливо.

І, звісно, зниження матеріального благополуччя населення, тобто це і недоїдання, і погіршення санітарних умов, і, знову ж таки, постійний стрес. Усе це впливає на поширення інфекції.

Отож, яка зараз ситуація з туберкульозом на Волині?

Згідно зі статистикою, показник захворюваності на туберкульоз у Волинській області сягає 57,4 на 100 тисяч населення. Це не надто високий показник. Однак це може означати, що випадки захворювання недовиявляють. А якщо хворих недообстежують і недовиявляють, то, відповідно, вони передають інфекцію іншим. І в такому разі виявлення захворювання відбувається в тій стадії і формі, коли воно вже важко піддається лікуванню, коли можлива навіть інвалідизація пацієнта…Які пацієнти вам запам’ятовуються?

Таких багато. Є дівчина, яка перехворіла на туберкульоз двічі й народила гарну, здорову дитину. Є людина, яка, крім туберкульозу, мала багато інших інфекцій, і взагалі важко було сказати, чи вона житиме. Вона не просто вижила, а й подолала наркотичну залежність, впоралася з гепатитом, ВІЛ-інфекцією і зараз має родину, дитину, тобто кардинально змінила своє життя. Є пацієнти, з якими ми були досить довго, оскільки раніше туберкульоз лікували роками…

Коли ти не можеш допомогти не тому, що не готовий до допомоги, а тому, що не маєш інструментів лікування, препаратів, це дуже важко. Особливо важко, якщо людина, на жаль, помирає, а ти нічого не можеш вдіяти. Тому я дуже тішуся новітнім схемам, оскільки вони дають змогу в майже 90% випадків провести ефективне лікування.

Із нагоди Дня медика що хотіли би побажати собі та колегам?

Усі українці зараз хочуть миру і перемоги. Ще дуже хочу, щоб упереджене ставлення до пацієнтів з туберкульозом було подолано. Це моя особиста мрія. Я завжди кажу і колегам, і пацієнтам, і іншим людям: ніхто ж не соромиться того, що захворів на цукровий діабет або на бронхіт, чи що мав, наприклад, вітряну віспу. Натомість туберкульоз досі овіяний нерозуміннями і страхами. Тому хочу, щоб люди були обізнані, не боялися й допомагали тим, хто стикнувся з цією проблемою.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра Зелінського та з особистого архіву Наталії Чурсіної

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---