«Почув, що наді мною завис дрон»: прикордонник Волинського загону продовжує службу з осколком у нозі

Вадим Гись з позивним Чіча – військовослужбовець Волинського прикордонного загону. Йому 26, родом із міста Володимира. За час повномасштабної війни з РФ він двічі виконував завдання у зоні бойових дій. Отримав поранення, проте продовжує службу з осколком у нозі.

Суспільному захисник розповів про бойовий досвід, навчання такмеду, відбиття атак та поранення.

Вадим Гись опанував професію кінолога, навчаючись в кінологічному центрі, і мав службового пса. Розпочав службу у Львівському прикордонному загоні в 2019 році. Через рік, у 2020-му, його підрозділ перевели до Луцька: тут поповнив лави 6-го прикордонного Волинського загону.Після початку повномасштабної війни з РФ волинянин написав рапорт на переведення в комендатуру швидкого реагування (ПКШР). Так із листопада 2024 року став на захист країни на Харківському напрямку. Посада – снайпер, але, як каже сам прикордонник, довелося повоювати піхотинцем.

«Не був на Харківщині ніколи, але по приїзду рельєф дуже здивував. Ну, якщо в нас на Волині, наприклад, рівнини, то там вгору-вниз, вгору-вниз. Воно ніби здається прикольно, але коли виконуєш бойове завдання і треба дійти до позиції, то це не надто приємно», – каже захисник.Перший виїзд на позицію на Харківщині був серед ночі. Вадим пригадує: з пункту А до пункту Б, де військові мали чергувати, довелося йти пішки 5-6 кілометрів.

«Ми їхали на позицію вночі і двома групами по двоє йшли на позицію. Перший раз – нічого не знаєш, нічого не розумієш. Навіть руки не бачиш своєї. На той момент ми брали з собою по дві п’ятилітрові баклажки води, щопобільше поїсти, спальник, каремат, якийсь одяг теплий», – розповідає боєць.

Читати ще: У 19 років пішов добровольцем у військо: волинянин про службу і поранення

1 січня 2025 року Вадим із побратимами зустрічав на позиції. Російські військові, у яких Новий рік розпочався на годину раніше, запустили на позиції українських військових снаряди «Градів», пригадує Вадим, а впродовж новорічної ночі не стихав вогонь із великокаліберного кулемета.Між службою й веденням боїв Вадим Гись зумів пройти двотижневі медичні курси у Європі, отримавши поглиблені знання з надання першої медичної допомоги під вогнем. Каже: знання з такмеду дуже знадобилися під час другої ротації.

Друга ротація відбулася наприкінці весни 2025 року: Вадим знову потрапив на Харківський напрямок. Місцевість, із його слів, була аналогічна, як під час першої ротації, однак найбільшою проблемою були російські дрони. День розпочинався з чергування в «норі», каже Вадим. Це замаскований невеликий бліндаж, де можна переночувати. Побратими працювали за графіком: один відпочиває, двоє – на позиції.«Ворог став сильнішим. А можливо, ми просто потрапили на такий підрозділ, на дуже сильний підрозділ БПЛА, один з найкращих у ворога. Він трошки робив нам погоду... Бували і скиди, і FPV били, і мінометні обстріли були. По-різному, як який день», – зазначає військовослужбовець.

На одній з позиції Вадим із побратимами провів 26 днів. З безпілотників їм майже щодня скидали харчі та воду. На 26-й день українські військові, які були попереду, отримали важкі поранення і потребували евакуації. На позиції Вадима було укриття, у бійців не було. Вадим пригадує, як з побратимами побігли витягувати поранених хлопців.«Хлопці, які були попереду, мали контакт, їх треба було вивести. Зустрілися лице в лице з ворогом. В одного осколок був у лікті, а в іншого – кульове поранення: зайшло в сідницю і вийшло нижче живота. Вони вийшли на радіостанцію до нас. Провели їх до нас на позицію і вже там надавали медичну допомогу», – розповідає боєць.

Читати ще: «Найважче на війні – ухвалювати рішення, від яких залежить життя людей», – молодий майор з Волині Олександр Лукашевич

На місце евакуації, зі слів прикордонника, бійцям потрібно було прибути до певної години, де мала чекати машина. Перші три виходи через польоти російських дронів були невдалі, проте четверта спроба стала успішною.«На четвертий раз у нас вийшло вже висунути його. 800 метрів потрібно було його тягнути під гору. Тобто ми були у ворога як на долоні. Бо ми були в низовині, а вони – вище за нас, і нам також треба було ще вище йти», – зазначає військовий.

У вересні 2025 року Вадим Гись був на позиції з трьома військовослужбовцями ЗСУ. Коли хлопці заряджали портативну зарядну станцію, військові РФ влучили по їхньому пункту скидом «запальничка».

«Ми якраз були на висоті, знизу – село, і нас було видно. Ми передали, що скинули нам «запальничку», побігли з суміжниками, погасили пожежу. Екофло була заряджена на 60%. За кілька днів розрядилася. Я вийшов на керівництво і попросив дозволу збігати назад на більший ліс: там, де був генератор, можна підзарядити павербанки, набрати води і зарядити екофло», – каже воїн.Зарядивши станцію EcoFlow, військовий повертався на позицію. Пригадує: довелося значну частину місцевості бігти, адже там не було ні дерева, ні куща для схованки у випадку загрози. За 100 метрів до посадки по Вадиму прилетів російський дрон – влучання припало на ногу. Суміжники, які були поряд, почали надавати медичну допомогу.

«Зліва – поле, справа – дуже густа посадка, що не зайдеш нею. А в мене рюкзак з екофло, п’ятилітрова пляшка води й автомат. Я почув, що наді мною завис дрон. Уже зрозумів, що він мене засік. Десь метрів 30 я пробіг і почув біля ноги вибух і такий удар по нозі, наче вдарило палкою. Зразу заніміла нога. Ще пробіг метрів 70, забіг в окопну лінію до нас, поклав воду, екофло під маскувальну сітку, тоді забіг до суміжників», – каже боєць.

Тут стали у пригоді отримані за кордоном знання з надання допомоги в червоній зоні. Згодом прикордонник провів конверсію турнікета, стежив за ногою, а коли кровотеча зупинилася, зняв турнікет. Евакуація, розповідає боєць, відбулася не одразу, оскільки російські бійці атакували скидами з FPV-дронів.«Хотіли зразу відправляти людей по мене, але я кажу: «Ні, бо доведеться ще цих хлопців забирати». Вони прибігли зранку. Кажу: «Бігом ховайтеся». Вони сховалися, і тоді нас почали знову «фпівішки» бити. Вже вийшло керівництво на нас, каже: «Ви самі бачите ситуацію. Ви даєте команду, ми замовляємо РЕБ». Ми якось вибрали час, проскочили, зайшли в лісок невеличкий. Тільки зайшли, і біля нас почало два FPV літати. Медик мене на тачці привіз в інший кінець лісу. І вже наступного ранку була з суміжників машина і мене вивезли», – пригадує військовий.

Спершу Вадим Гись потрапив на стабілізаційний пункт, де бойові медики спробували витягнути осколки. Але операцію не провели, його машиною медичної служби доставили в госпіталь у Харків, а звідти – в районну лікарню.«Тоді подивилися, сказали, що осколок зайшов далеко, дуже проблематично звідти його діставати, бо можна зробити ще більше біди. Осколок досі у мене в нозі...» – зазначає військовослужбовець.

Зараз Вадим у складі підрозділу проходить злагодження та готується до подальшого відправлення у зону бойових дій.Удома на волинянина чекають мама, тато, брат і бабуся. Рідні дбають про Вадима: пишуть, телефонують, відправляють посилки. Після перемоги і завершення війни Вадим Гись мріє повернутися додому і жити на повну.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---