Помер легендарний український дисидент родом з Волині

Валентин Мороз дожив до свого дня народження – 15 квітня йому виповнилося 83 роки. Та 16 квітня серце легендарної постаті, політв’язня радянського режиму й одного з лідерів українського руху опору зупинилося, пише канал 24.

«Що міг – зробив. Далі – іншим. Царство Небесне», – такими словами сумну звістку на своїй сторінці у Facebook повідомив український письменник Павло Вольвач.

Валентин Мороз як символ української національної ідентичності в СРСР

Валентин Якович Мороз народився 15 квітня 1936 року на Волині. Протягом насиченого життя написав понад 100 наукових праць. Доктор гуманітарних наук Державного Коледжу Джерсі, США. Після закінчення школи вступив на історичний факультет Львівського університету, потім до заочної аспірантури. На стаціонар не прийняли – не здав історію КПРС (комуністичної партії).

У вересні 1965 «без 5 хвилин кандидата наук» арештували і засудили – за антирадянську агітацію і пропаганду – до 4 років таборів. Покарання відбував у Мордовії, де навіть написав і видав «Репортаж із заповідника імені Берія».

Мороз називав 60-і роки «першою хвилею українського відродження після довгої зими сталінізму», «революцією поетів», яка увінчалася меморандумом покоління – книгою Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

Після звільнення писати не припиняє: в 1969 у самвидаві з’являється Морозове знамените «Серед снігів», згодом – «Хроніка опору», «Мойсей і Датан». Тож другий арешт не забарився. Це трапилося 1 червня 1970 року. Валентина Мороза на той час вважали «найвизначнішим представником інтегрального націоналізму» з відстоюванням чистоти національного ідеалу за будь-яку ціну. Вирок був жорстокий – 14 років.

На захист Мороза виступили Іван Дзюба, В’ячеслав Чорновіл, Іван Світличний, Зиновія Франко, Євген Сверстюк та багато інших.

Вважаю, що вимагати припинення слідства над Валентином Морозом – справа честі кожної радянської людини, якій дороге добре ймення свого суспільства, краю, землі. І я прошу Вас – зробіть все для того, щоб можлива судова розправа над Валентином Морозом не стала новою ганьбою для кожного з нас, – писав Василь Стус у відкритому листі до КДБ.

17 листопада 1970 в Івано-Франківську відбувся закритий суд. Мороз відмовився відповідати на будь-які запитання і давати будь-які пояснення. Свідки В’ячеслав Чорновіл, Іван Дзюба, Борис Антоненко-Давидович теж відмовилися свідчити в незаконному суді. Вирок звучав так: 6 років спецтюрми, 3 роки таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом.

Українська інтелігенція дуже різко відреагувала на беззаконня й жорстокість суду – відбулося понад 40 протестів, зокрема в США й Канаді біля радянських посольств і консульств. Жодного впливу на радянську владу це не мало.

Аж після п’ятимісячного голодування в 1979 році і під тиском світової громадськості радянська влада обміняла Мороза та ще чотирьох дисидентів на двох радянських агентів КДБ, арештованих у США. «Акцію» оформили як позбавлення громадянства з видворенням із країни.

Сам Валентин Мороз описував ті події так: «Моїм рятівником був Збігнєв Бжезінський. Він народився на Заході України. І безкомпромісно наполягав, що серед обмінюваних в’язнів українець мусить бути. Півроку Союз торгувався. Бо українця-націоналіста ніяк не хотіли випускати на Захід». Якби не обмін, Мороз повинен був би відбути ще 5 років на засланні.

Валентин Мороз повернувся до України у квітні 1990 року. Читав багато лекцій про фальсифікацію української історії російськими істориками. З притаманним йому прямолінійним сарказмом прокоментував своє повернення: "В Канаді був. Перечекав там дощ та й повернувся". З 1997 року постійно жив у Львові.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---