Про Трампа, Голлівуд та американську мрію: лучанка, яка переїхала у США 9 років тому

Вона була звичайною українською дівчиною, яка мала звичайних батьків та не мала зв’язків і впливових родичів. Вона навіть не знала англійської. Але одного дня вирішила поїхати у США, щоб довести всім: американська мрія – не вигадка. Стати успішною, впливовою та заможною у США можливо, якщо дуже багато й наполегливо працювати, йдеться на сторінках газети Волинські новини.

ЛОС-АНДЖЕЛЕС – МІСТО МРІЇ

Лучанка Анна Петровська переїхала у США дев’ять років тому. На цю авантюру її вмовила подруга. Вона сказала дівчині: «Давай поїдемо разом – буде не так страшно». Анна потрапила у Лос-Анджелес, подруга – в Чикаго.

«Поїхати кудись у світ для мене було планом Б – якщо в Україні не буде перспектив. Завжди скептично ставилася до американської культури. Навіть сподівалася, що мені візу не відкриють. А якщо й поїду, то через рік повернуся. Але все склалося інакше. Я зустріла там кохання. Це змінило моє життя», – пригадує Анна.

Вона розповідає, що коли вперше приїхала у США, то була вражена. Каліфорнія – це один з найбільш дорогих штатів. Тут великі податки. Що цікаво – бензин там вартує стільки ж, як у Луцьку.

Анна каже, що їй подобається Лос-Анджелес, бо він дуже різний. Щось нагадує стару Іспанію, щось – Китай. А ще тут є всяка погода: одного дня можна вправлятися у серфінгу, а вже наступного – їхати в гори на лижі і сноуборд.

«Тут усі живуть в шаленому ритмі. І це не можна не любити», – каже вона.

І зізнається: відразу закохалася в Лос-Анджелес. Хоч вона ніколи не мріяла тут жити і навіть не уявляла, що її життя зміниться так кардинально.

«Адаптуватися було легко. У мене була ейфорія від усього. Вразили Лос-Анджелес, Голлівуд, пальми, океан і гори, – каже вона. – Так була захоплена природою і культурою цього міста, що мені було просто добре від думки, що я живу в США».

Звісно, труднощів не бракувало. Анна дуже боялася водити автомобіль. Уже на третій день потрапила в аварію. Але вона каже, що ніколи навіть гадки не мала повернутися додому.

«Мову вивчила за кілька місяців, – каже вона. – Коли перебуваєш у середовищі, де всі розмовляють англійською, то й ти мусиш її вивчити. Так було і зі мною. Важче стало, коли пішла працювати. Моя робота пов’язана з кардіологією. В Україні навіть немає такої спеціальності. Я – спеціаліст із кардіостимуляторів, дефібриляторів, які вживлюють людям. В Україні з цим не працювала. Взагалі мала іншу освіту – економіста. А вже в США переклала свій диплом і вивчилася там».

Однак спершу Анна працювала секретарем в лікарні. «Мені було дуже цікаво. Бо колись мріяла бути хірургом, а тут – робота в медзакладі, – каже вона. – Мене усього навчили лікарі. Коли американці бачать, що тобі цікаво, що ти стараєшся, то всіляко тобі сприяють. Вони навіть запрошували мене в операційні. Переконалася на власному досвіді, що влаштувати собі життя так, як хочеш, можливо. У США реально мати улюблену роботу, заробляти й отримувати від цього задоволення. Цим мені дуже подобаються Штати, бо шанс є у кожного. Неважливо, з якої країни ти приїхав, якого кольору твоя шкіра».

Анна каже, що є багато іноземців, яким погано жити у США. Вони ніяк не можуть звикнути до тутешнього життя.

«Багатьом не подобається, що немає виплат і держава нічим не допомагає. Історій багато, і всі вони різні, – каже Анна. – Може, мені пощастило, а можливо, все склалося добре, бо я сама мала настрій щось змінювати».

Середній клас у США – це люди, які мають освіту. І не обов’язково вищу. Ні в Анни, ні у її чоловіка Джей Сі освіти магістра немає. Вони кажуть, що це не завадило їм розбагатіти і влаштувати собі життя так, як вони цього забажали.ЗАМІЖ ЗА АМЕРИКАНЦЯ

«Американці були дуже добрі до мене, щирі. Ніхто не підставляв, не ображав як емігрантку, – каже вона. – Звісно, спершу було дуже важко морально. У мене не було ні родичів, ні друзів. Лише одна подружка за чотири тисячі кілометрів. Але я до усього звикла. А потім мені запропонували залишитися ще на рік. Це якраз був Майдан, початок війни на Донбасі. Побоялася їхати в Україну. Залишилася у США. У мене був хлопець. Він запропонував мені вийти за нього».

Анна та Джей Сі разом уже вісім років. Вони живуть в Лос-Анджелесі. Закохані познайомилися в клубі. Обмінялися номерами телефонів, почали спілкуватися, а там і зустрічатися.

«До заміжжя добре знала його маму та сестер. Бачила, що ці люди дуже щирі, хороші. Тому навіть не хвилювалася. Бо з цією людиною почувалася впевненою та захищеною. Минуло вісім років, а у мене досі хороші стосунки з мамою чоловіка. Вона дуже любить українські сирники. Іноді навіть готую їх для неї, складаю в лоток і передаю. Для неї я дуже хороша невістка, – усміхається Анна. – Всілякі історії доводилося чути. Адже це різні культури, дуже часто люди розходяться. Але це не про нас. Наш шлюб щасливий».

Джей Сі ще жодного разу не був в Україні. Анна каже, що він дуже хоче сюди потрапити.

«Збираємося усією родиною в моєї сестри у Німеччині. У неї маленькі діти і їй складно приїхати в Україну», – каже вона.

Джей Сі та Анна працюють в галузі медицини. У них ще немає дітей, хоч їм уже за тридцять. Пара вважає, що народжувати малюків їм ще рано.

«За українськими мірками, це пізно, а за американськими – рано, – каже вона. – Хоч моя мама каже, що мені вже дуже пізно мати дітей. Усі наші друзі приблизно такого ж віку, як і ми, але ще ні в кого немає нащадків. У США люди народжують діток, коли у них вже влаштоване життя. Я звиклася з цією думкою. Зробила вибір: спершу кар’єра, а тоді діти».Чоловікові Анни дуже смакують страви української кухні. Найбільше Джей Сі любить тушковану капусту та зелений борщ.

«Якось він приїхав до мене, щоб забрати на побачення. Пам’ятаю, він тоді був дуже голодний, а я якраз зварила борщ і натушкувала капусти. По усій квартирі стояв той запах. Він зайшов і питає мене: «А що це в тебе так смачно пахне? Я дуже голодний». Знала, що американці дуже вибагливі до їжі. Думала, що і він крутитиме носом, не захоче таке їсти. Але він наполіг, що все-таки хоче спробувати мої страви. Як виявилося, вони йому так засмакували, що він з’їв цілу миску і ще попросив добавки. А вже потім мені сказав, що після цього дня він у мене закохався. Його мама ніколи не готувала. Тому йому було важливо, щоб жінка вміла куховарити. Тепер часто готую. І не тільки українські страви, а й мексиканські, корейські, тайські. Єдине, що мій чоловік не може їсти з української кухні, – це холодець. Не розуміє, чому не можна його нагріти і їсти як суп», – каже вона.

Джей Сі має мексиканське коріння. Коли закохані почали порівнювати українську та мексиканську культури, то неабияк здивувалися. Адже усе виявилося дуже схожим. Музиканти, які грають на весіллях. Храми, присвячені одному святому. І навіть престольні празники в селах.

«Часто ділимося спогадами. У дитинстві чоловік їздив до бабусі з дідусем у село. У них була ферма, бабуся усе готувала сама в печі, – каже вона. – У мене було щось схоже. Чоловік хоче приїхати в українське село і побачити все на власні очі».

Анна каже, що багато американців думають, що Україна – частина Росії. Тому вона часто розповідає чоловікові правдиву українську історію. Він дуже любить українську мову. Але йому дуже складно її вивчити. Може вимовити лише кілька слів, як-от «доброго ранку» і «добраніч».ЖИТТЯ В КРЕДИТ

У США зовсім інші закони, поняття про фінанси, зовсім інша система податків. От до цього Анні важко було звикнути. Наприклад, купити будинок і автомобіль у США дуже непросто. Усім американцям треба будувати кредитну історію. В кожного вона є, і будь-який банк може подивитися, чи вміє людина користуватися кредитом. Якщо вона ним ніколи не користувалася або вчасно не виплачувала, будинок їй не дадуть у кредит. Навіть якщо є гроші. Або ж дадуть під дуже високі відсотки. Те саме стосується купівлі авто.

«Я брала машину в кредит. Потім разом з чоловіком узяли в кредит будинок. Про усе розпитувала працівників банку, читала про кредитування в інтернеті. Зробила багато помилок, але на своєму досвіді навчилася, – каже вона. – Мені дуже подобається жити у США. Тут усе чітко і зрозуміло. Мама часто мене питала: «Чому США? Чому так далеко?». Завжди відповідала мамі: «От ти колись приїдеш сюди і зрозумієш». Коли кілька років тому вона приїхала у США вперше, то сказала: «Лише тепер я тебе розумію. Тут дуже добре».

США – країна абсолютно не соціалістична. Немає тут ні пенсій, ні відпусток, ні лікарняних. А декрет триває лише шість тижнів. Що робити далі з цією дитиною – це проблеми батьків. До речі, для маленьких діток немає державних садочків. Тому батькам доводиться наймати няньок або ж звільнятися.

«Країна не зацікавлена допомагати у таких ситуаціях. Мовляв, заробляйте гроші й користуйтеся ними. І це дуже добре. Якщо у тебе є голова на плечах, то і робота буде, і заробіток. Американська мрія можлива лише для тих, хто тяжко працює», – каже вона.

ЗДОРОВ’Я – НАЙБІЛЬША ЦІННІСТЬ

Медицина у США дорога, але на високому рівні. Тут виліковують людей навіть з четвертою стадією раку. Американці живуть довше, ніж європейці. Річ у тім, що вже будь-який орган можна підтримувати за допомогою штучних апаратів. Це впливає на якість життя. У цій країні усім потрібна медична страховка. Якщо немає роботи, то людина не може собі дозволити цієї страховки.

«Безробітним у США жити погано. Тому тут таких вкрай мало. Немає соціальних виплат, – каже Анна. – Навіть якщо втратив роботу, то завжди є шанс піти на іншу. Є люди, які працюють на неповну ставку. Моя робота – це контроль якості. Перевіряю медичні карти. Це все треба робити онлайн. Є стандарт і я все прирівнюю до цього стандарту».

У США медицина найбільш розвинена в світі. Такі технології є й в інших країнах. Але вони не на такому рівні.

«Технології вражають, – розповідає Анна. – Коли вперше побачила, як маленький прилад підтримує серце, то була вражена. Є люди, яким по 85 років, вони приходять до нас, дякують за те, що живі, обнімають. Вдячні, що мають можливість погратися з онуками. Часто спілкуюся з біологами. Вони постійно розповідають про нові технології. Тут люди живуть до 90-100 років. Але не всі. Є й такі, які хворіють, однак не мають страховки, тому помирають. Це неправильно. Але якби це була соціальна медицина, то вона не була б такою якісною. Лікарі у США не просто тримають людей живими, вони роблять усе, аби людина могла комфортно жити, не почуватися обмеженою. До цього американці йшли дуже багато років. У США це все добре працює, але я не знаю, чи працювало б усе так добре в Україні, наприклад. Це треба, щоб була розвинена економіка, щоб на медицину не бракувало грошей».ЩАСЛИВА СТАРІСТЬ

Американці, яким по 80 років, дуже відрізняються від українців такого ж віку. Анна каже, що якість життя людей поважного віку залежить від того, чи берегли вони здоров’я впродовж усього життя. Чимало американців фізично не працюють, не гнуть спини на городах, але вони їдять дуже шкідливу їжу, а ще ведуть малорухливий спосіб життя. І хоч у них є гроші та страховка, вони хворіють, бо не стежили за здоров’ям, тому мають купу болячок, зокрема діабет та ожиріння.

«Медстраховка тримає цих людей живими, лікарі вживляють десять приладів, які підтримують тіло, органи, але якості життя все одно немає, – каже вона. – Такі люди не можуть нормально рухатися, їм важко. Тому дуже важливо бути здоровим. Більшість американців таки цінують своє здоров’я. Вони тренуються, не працюють у дуже шкідливих чи важких умовах».

У 80 років американці подорожують по всьому світу, провадять благодійну діяльність. Вони мають державну пенсію і державну медичну страховку.

«Людям, які зараз виходять на пенсію, держава забезпечила комфортну старість, – розповідає Анна. – Вони мають непогані виплати, страховку. Адже народилися після війни. Їм ще дуже пощастило. Наприклад, уже я та мій чоловік не матимемо пенсії. Моє покоління не матиме жодних гарантій. Попри поважний вік, у США люди, які працювали на хороших посадах, мають дуже гарний вигляд. Вони постійно розвиваються, з ними цікаво спілкуватися. Це зовсім інші люди. Вони не такі, як українці. Американці не спрацьовані та не нещасні».

У США є міста, де не люблять емігрантів. Але в Лос-Анджелесі усе навпаки. Україною цікавляться. Позитивно відгукуються.

«Усім моїм друзям, які народилися у США, але мають азійське коріння, дуже цікаво потрапити в Україну хоч на кілька днів. Ми плануємо таку поїздку. Для американців Україна – це Східна Європа. Вони не знають, чи відрізняємося ми від хорватів і литовців. Їм дуже прикро через те, що Росія робить в Україні. Вони не люблять Росію і Путіна. Але навіть не всі знають, що в нас іде війна. Для американців Україна – це лише небагата країна у Європі. Але вони не дивляться на нас як на країну третього світу. Іноді з симпатією, іноді з інтересом», – ділиться Анна.ПРО ТРАМПА

Вона каже, що у США люди поділені на два табори: ті, що голосували за Трампа, і ті, що голосували проти Трампа. Однак вони між собою через політику не сваряться.

«Люди, які голосували за Трапма, підтримують його і надалі. Вони ставлять його на п’єдестал. Я Трампа не підтримувала. Мені не дуже імпонує його стиль. Має бути межа, не може президент говорити усе, що йому заманеться. Він має підтримувати все населення, а не тільки ту частину, яка його вибрала», – каже Анна.

Президент не має аж такого впливу на американців. Усе вирішують місцевий уряд, губернатор.

«Ми не сваримося за політику. Люди не поливають одне одного брудом через те, що одні підтримують президента, а інші – ні. Це вибір кожного. І тут це поважають. Президент не впливає на рівень життя. Хто має хорошу роботу, кар’єру і освіту, це і матиме, це у нього Трамп не забере. А хто бідував, то так і житиме далі», – переконана жінка.

ПРО ГОЛЛІВУД

Анна розповідає, що сам Голлівуд дуже брудний. Найвідоміше місце – «Алея зірок». Сюди приїздить дуже багато туристів, вистачає і безхатьків. Тут своя культура. У Голлівуді навіть є спеціальні тури зірковими будинками. У районі Беверлі-Хіллз шикарні вілли, але їх не видно за високими парканами. Багатії не хочуть, щоб хтось пхав носа в їхнє життя. Тому відгороджуються від світу парканами. Район, де живуть зірки, схожий на казку – будинки на пагорбі з видом на океан.

Анна каже, що побачила у США дуже багато зірок. Якось навіть зустріла Періс Хілтон. Вона притримала їй двері в ресторані.

«Я працювала п’ять років у лікарні, яка була недалеко від знімальних майданчиків – в самому центрі міста. Тут найбільші кіностудії Warner Bros. та Universal Pictures. Бувало, що й акторам та асистентам ставало зле і їх приводили до нас», – каже вона.

За дев’ять років Анна була в Україні лише двічі. Переїжджати на батьківщину вона не планує.

Анна переконана: у будь-якому куточку планети можна знайти своє місце, а люди скрізь однакові. Жінка каже, що ідеального життя ніде немає. Навіть у США. Наприклад, тут не цінують час, проведений зі сім’єю. Немає ні відпусток, ні свят. За весь цей час вона відпрошувалася з роботи лише один раз, коли у гості приїхали мама і сестра.

«Американці дивилися на мене, як на інопланетянку, – каже вона. – У них так не заведено. Робота має бути на першому місці. Тривалий час я працювала на компанію, де не можна було піти у відпустку. Було лише три лікарняні на рік і чотири державні свята. І це все. США – країна капіталістів. Кожен заробляє, скільки може. Тут усі одне одному усміхаються. Але немає такого відчуття, що всі ми разом, що ми – американці. Всі групуються: одні за кольором шкіри, інші – за національністю. Тут гроші й заробітки – головне. Може, тому США – успішна і багата країна».

Довідка. Американська мрія – поширена у США доктрина, за якою кожному американцеві відкрито можливість досягти успіху (і навіть стати президентом країни) завдяки таким рисам, як працелюбність, мужність, сексуальність, наполегливість та рішучість.



Лілія БОНДАР

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---