Та, що дарує світло в темряві війни: історія військової зі сталевої сотки на псевдо Фотинія

Світло, яке не згасає навіть у темряві війни – так можна описати історію Світлани з позивним Фотинія. Її ім’я символічне: воно означає світло, що горить у душі. І саме цим світлом вона щодня ділиться з іншими: військовими, цивільними, родинами тих, кого торкнулася війна.

Про це розповіли у 100-й омбр.

Світлана родом із селища Колки, що на Волині. Майже 30 років вона присвятила освіті, працюючи в місцевому центрі професійної освіти. За фахом жінка – технік-технолог із приготування їжі.

У травні 2022 року Світлана приєдналася до лав Збройних сил України. Утім ще з перших днів повномасштабного вторгнення активно волонтерила.

Службу вона розпочала кухарем у Луцькому батальйоні ТрО.

«На той момент я була переконана: ситий солдат – це 50% успіху», – розповідає Світлана.Згодом Фотинія перейшла до групи цивільно-військового співробітництва. Там вона отримала офіцерське звання і новий напрямок діяльності – роботу на межі двох світів: військового і цивільного. Сьогодні вона – начальник секції цивільно-військового співробітництва мотопіхотного батальйону 100-ї омбр.

Її робота – це не лише документи чи координація. Це перш за все люди. Підтримка побратимів. Допомога цивільному населенню. Супровід родин полонених, загиблих і зниклих безвісти. Піклування про військових, які проходять лікування.

«Комунікація і професійні навички – це основа нашої роботи», – каже Світлана.

Читати ще: Із травматології – на передову: історія бойової медикині з Луцька на псевдо Вітамінка

Найважчі моменти – це спілкування з родинами загиблих та зниклих безвісти. Це ті історії, які не можна забути і до яких неможливо звикнути.

«Я пам’ятаю, як на Харківщині ми проводили примусову евакуацію… Пам’ятаю очі людей, які прощалися зі своїми домівками. Той біль неможливо передати словами», – пригадує жінка.Попри все, Світлана тримається. Її опора – сім’я і віра. Віра в те, що світло переможе темряву.

«Я тут, аби мої діти не бачили того жаху війни, який окупанти принесли на нашу землю», – ділиться Фотинія.

Вона також розуміє: після війни роботи стане не менше. Українським військовим знадобиться серйозна психологічна підтримка. І вона готова бути серед тих, хто допомагатиме відновлювати не лише міста, а й людські душі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---