«Треба змінювати сприйняття ветерана в суспільстві», – директор департаменту з питань ветеранської політики Луцькради. Інтерв'ю
Цьогоріч 21 січня – рік від початку роботи департаменту з питань ветеранської політики Луцької міської ради. Цей структурний підрозділ було створено, аби розв'язувати нагальні питання ветеранів і ветеранок, їхніх сімей, а також членів родин загиблих і зниклих безвісти військовослужбовців.
Нині ветеранська політика – провідний напрям, адже кількість людей, у чиї долі увірвалася війна, щороку зростає. За час роботи департамент опрацював майже 24 тисячі звернень, сприяв покращенню надання послуг для ветеранів у Луцькій громаді та провів чимало публічних заходів. Зокрема тут ініціювали ярмарки ветеранського бізнесу, що об’єднали людей з усієї України.
Із нагоди річниці Волинські Новини поспілкувалися з очільником департаменту Олегом Кобилинським. Він – ветеран війни, офіцер із бойовим досвідом й активний розбудовник нової системи місцевої ветеранської політики. До призначення був радником Луцького міського голови. У розмові торкнулися статистики, пільг для громадян, соціалізації ветеранів, відновлення ментального здоров’я і публічних ініціатив.
Департамент із питань ветеранської політики Луцькради розташований у Луцьку на вулиці Сергія Тимошенка, 2 (приміщення Луцької філії Волинського обласного центру зайнятості). Телефони для довідок: 0332 739 900; +380 75 373 9901
Пригадайте, як вам запропонували очолити новостворений департамент. Що головне потрібно було налагодити в роботі на початках?
Важко сказати, що слугувало єдиним чинником того, чому саме мені запропонували посаду директора. Раніше існував оберемок проблем і запитів, які залагоджували, грубо кажучи, єдиною виплатою через департамент соціальної і ветеранської політики. Коли ветерани зверталися з якимись проблемами, то департамент міг запропонувати їм лише виплату до 10 тисяч гривень двічі на рік. А багатьом треба була допомога із встановленням статусу, нарахуванням пенсій, тобто питаннями, що потребують комунікації між різними структурними підрозділами.
Я озвучив ці проблеми і шляхи їх розв'язання міському голові. Під час спілкування ми весь час поверталися до того, який же спеціаліст має це робити: чи юридичний відділ міськради, чи департамент соціальної і ветеранської політики, чи комунальні установи. У підсумку Ігор Поліщук висловив пропозицію створити новий структурний підрозділ – департамент з питань ветеранської політики, а мені запропонував його очолити. Я як голова громадської організації входив у Координаційний штаб Ірини Верещук і працював зі схожими питаннями, тому й погодився.
Кількість запитів перевищувала всі очікування. Вони все збільшувалися, й оскільки війна ще не закінчилася, то зменшення точно не буде. Відтак виникла потреба щось змінювати в питаннях роботи з ветеранами й сім’ями військових.
Скільки працівників наразі має структурний підрозділ? Крім вас, ще є ветерани або ветеранки?
Наразі в департаменті з питань ветеранської політики працює 33 людини. У штаті, окрім мене, є ще дві ветеранки й один ветеран.
Скільки звернень надійшло до департаменту за перший рік? Найпоширеніші питання, з якими зверталися?
До нас надійшло майже 24 тисячі запитів. 80% із них – це консультації. Найбільше питали про те, якими послугами в громаді можна скористатися, які діють програми. Поширені запити щодо матеріальної допомоги, оформлення пільг або статусів.
Читати ще: Яку допомогу ветерани та родини військових можуть отримати в Луцьку
Скільки коштів для громади було виділено на ветеранську політику минулоріч? На що пішла найбільша частина?
Завдяки проведеному аналізу виявили, що за 2025 рік департамент освоїв 125 мільйонів гривень, із яких 60 мільйонів – із міського бюджету. Ще отримали понад 60 мільйонів державної субвенції. Субвенція – це переважно кошти на житло для осіб з інвалідністю І і ІІ груп. Із бюджету міста понад сім мільйонів також спрямовано на житло за програмою співфінансування.
Якраз згадали про міську програму забезпечення житлом на умовах співфінансування ветеранів, ветеранок війни та членів їхніх сімей. Багато людей змогли нею скористатися?
Починаючи із 2018 року, уже скористалися 103 особи. За минулий рік – семеро осіб на суму 7,98 млн грн. Бюджет громади за цією програмою, нагадаю, покриває 50% вартості житла.
Читати ще: У Луцьку є три програми підтримки ветеранів та їхніх родин: які саме
Скільки людей у громаді мають статус особи з інвалідністю внаслідок війни? Які пільги для них є?
Важко сказати, скільки людей перебуває в громаді. До нас звернулося більш ніж 1000 осіб з інвалідністю внаслідок війни. Із них близько 400 осіб зверталися для встановлення такого статусу.
Щодо пільг, то можуть отримати компенсацію на відпочинок, але раз на три роки. Щороку поки не можемо всіх забезпечити через фінансування, адже кількість осіб з інвалідністю постійно змінюється. Також постійно проводимо заходи. Наприклад, у співпраці з Фондом Ігоря Палиці «Тільки разом» і громадською організацією «Антарес» щотижня відбувається іпотерапія.
Крім того, влаштовуємо кіноперегляди, концерти, налагоджуємо співпрацю з іншими організаціями. Ще особи з інвалідністю можуть навчатися і перекваліфіковуватися за кошти міського й державного бюджетів.
Завдання департаменту – не давати якісь «бонуси» у вигляді матеріальної допомоги, а створювати умови, щоб ветеран знайшов себе в суспільстві, знайшов роботу чи, можливо, відкрив власну справу. І варто додати, що в нас є матеріальна допомога на лікування. Тобто якщо лікування потребує витрат із боку ветерана, то міська рада готова компенсувати за це гроші.
Яку підтримку від міста отримують родини загиблих і безвісти зниклих захисників?
Для родин загиблих виділяємо одноразову адресну грошову допомогу до Дня матері в розмірі 3000 гривень. Діють компенсації за встановлення пам’ятників для загиблих військовослужбовців, якщо вони поховані не на міському кладовищі в Гаразджі. Є адресна грошова допомога для часткової компенсації витрат на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 800 гривень на особу (у випадках, якщо немає заборгованості). Забезпечуємо виплату до Дня вшанування пам’яті захисників, які загинули, що минулоріч склала 12 тисяч гривень. Є щомісячна виплата для дітей у розмірі 3000 гривень. Вказані виплати здійснюють за кошти міського бюджету.
Вкрай важлива тема – психологічна підтримка ветеранів і їхніх родин. Яким чином таку організовує ваш департамент?
Департамент не організовує, а радше координує роботу. Для цього співпрацюємо з багатьма організаціями. Коли звертаються із запитами, то надаємо рекомендації про громадські організації чи структурні підрозділи, що спеціалізуються на психологічній підтримці або підтримці ментального здоров’я.
На сьогодні в Луцькій громаді є центр життєстійкості Fox House, що має контракт із Міністерством у справах ветеранів щодо надання психологічної допомоги. Там якісні й кваліфіковані психологи. Нещодавно відкрився центр ментального здоров’я «Повернення», який очолила ветеранка, де можуть надати психологічну підтримку і психіатричну допомогу. Працює реабілітаційний центр і комунальна установа «Хаб Ветеран».
Загалом, підтримка ментального здоров’я полягає не тільки в прямому наданні консультацій від психолога, а й через проведення різноманітних заходів. Наприклад, наприкінці року ми запрошували ветерана, який запровадив експериментальний проєкт повернення через імпровізацію. В Україні працює програма «Рівний – рівному» для ветеранів. Крім того, є громадська організація Nomad.live, яку очолює ветеран Олексій Кушнєр, громадська організація «Елеос-Волинь». Там працюють із ветеранами. Походи в кіно, іпотерапія й інші заходи – це теж про підтримку ментального здоров’я.
Своєю відповіддю трохи випередили наступне запитання про те, чи вистачає фахівців для надання психологічної допомоги.
Я завжди кажу, що роботи вистачить усім, тому що кількість осіб, які чогось потребують, не зменшується. Добре, коли наявні організації розвиваються і звертаються до департаменту по підтримку.
Водночас не всі ветерани, напевне, за потреби наважуються звернутися до психолога. Можливо, є якісь поради, як перебороти небажання?
Це не має бути боротьба з думкою: йти до психолога чи не йти. Найкраще почати із тих заходів, що проводять у Луцьку наш департамент чи інші організації. Усе починається з групового заняття, і не обов’язково з психологом. Це може бути обговорення якихось проблем або питань. Зараз ще багато ветеранів навчаються на психології, аби краще зрозуміти себе й мати розуміння того, як повернутися в соціум, бо це найважче.
Під час групового заняття люди діляться переживаннями, а опісля під час неформального спілкування за кавою можна індивідуально запитати щось у фахівця чи іншого ветерана. Мовляв, що ти робив, щоби повернутися. І далі люди розповідають про свій досвід. Приміром, похід до психолога, навчання, заняття власною справою, спорт, туризм чи риболовля. Ми не кажемо, що є чіткий і правильний шлях повернення. У кожного він індивідуальний.
Наскільки реально ветеранам у Луцькій громаді знайти роботу після служби? Як департамент допомагає з працевлаштуванням?
Не скажу, що роботу знайти важко, але й не зовсім легко. Тут перше питання – заробітна плата. Не кожен ветеран готовий піти на середню зарплату в 12-15 тисяч гривень. Не кожен працюватиме на роботі, де постійні шуми, бо можуть виникати тригери. Не кожен здатен підіймати вантаж через стан здоров’я. Тому питання працевлаштування треба розглядати індивідуально. Інколи ветеран потребує, щоби поряд були такі ж, як він.
Своєю чергою, ми в комунікації із роботодавцями. Минулоріч провели «Кар’єрний день», де знайомили ветеранів і роботодавців, слухали запити й побажання обох сторін. Пошук вакансій відрізняється, бо хтось спроможний працювати повний робочий день, хтось – пів дня. Сподіваюся, законодавство зміниться таким чином, щоб критичність не знімали з організацій, якщо в них працевлаштовані ветерани.
Які соціальні ініціативи, що їх започаткував департамент, можна вважати найбільш успішними?
Номер один – це точно ярмарок ветеранського бізнесу. У ньому залучено велику кількість ветеранських бізнесів, партнерів, а жителі активно відвідують заходи на різних локаціях. Це приклад того, що треба запроваджувати в кожній громаді, бо всюди є ветерани чи члени родин військовослужбовців, які відкривали власну справу.
З іншого виділю заходи, проведені спільно з молоддю. Дуже схвальні відгуки отримав «День родинної надії», що був у селі Шепель. Це фестиваль на природі, подалі від міської метушні, з великою кількістю локацій. Тоді долучилися багато людей, зокрема й ветерани із родинами.
Ще в громаді активно розвивається ветеранський спорт. За останній рік з’явилося десять команд із різних видів. Напевне, найбільше на слуху ампфутбол, яким опікується департамент молоді та спорту. Але популяризуємо його й ми в департаменті з питань ветеранської політики. Хлопцям і дівчатам з інвалідністю, які першочергово приходять до нас, розповідаємо про різні можливості подальшого заняття: волейбол сидячи, петанк, теніс, ампфутбол, гольф тощо.
Крім того, департамент запровадив ветеранський туризм, підписавши меморандум із Одеською обласною військовою адміністрацією. Сім ветеранів поїхали на ознайомлення в Одесу, а невдовзі очікуємо вісьмох ветеранів з Одеси до Луцька.
Читати ще: «Шевченко сказав, що стежить за «Хрестоносцями». Як ампфутбол у Луцьку досягнув Європи
Ваша цитата із сайта Мінветеранів: «Поки військові на фронті – їх підтримують та дякують, але після повернення додому ставлення часто змінюється». Тож які виокремите найпоширеніші упередження щодо сприйняття ветерана в суспільстві? Як їх подолати?
Найперше упередження, що зустрічаю, подорожуючи Україною, – це те, що багато міст бояться проводити заходи для ветеранів. Можливо, думають, що ветерани якісь агресивні, що хочуть вживати алкоголь, тусити і кричати. Але, беручи до уваги досвід луцького департаменту, на наших заходах ветерани хочуть показати свою значущість. Основні їхні побажання – це повага і вдячність. Повага за те, що вони захищали Україну, бачили людські смерті, втрачали здоров’я. Вдячність за те, що люди живуть у відносно спокійному місті й можуть робити власні справи.
Якщо порівняти, як відпочивають ветерани і як відпочивають цивільні чи молодь, то ветерани не розуміють, чому вони витрачають силу й ресурс для захисту України, а ми в тилу не можемо взятися за елементарне виховання поваги одне до одного. Інколи хлопців тригерить, коли спостерігають, як у закладах розважаються, а вони не можуть собі цього дозволити, бо бачили іншу картину. Тому треба показувати вдячність і повагу до ветеранів. Треба змінювати сприйняття ветерана в суспільстві.
Хоча, коли лише створили департамент, то зверталася молодь із питаннями, як спілкуватися з ветеранами. І чудово, що такий запит був. Після того почали співпрацювати з молодіжними організаціями, які популяризують етичне спілкування з ветеранами. І на наші ярмарки приходили ветерани з ампутаціями, які відкрили власну справу, що дуже стимулювало людей ставитися до них із повагою.
Ви відзначили, що треба популяризувати ярмарки ветеранського бізнесу в різних громадах. Можливо, є ідея, щоб Луцький ярмарок принаймні раз на місяць виїздив в інші населені пункти Волині? Наприклад, у найбільші міста – Ковель, Володимир чи Нововолинськ.
Коли в тих містах проводили заходи, то вони зверталися до нас. Ми вже не називаємо це Луцьким ярмарком, але комунікуємо із бізнесами. У спільній групі в соцмережах майже 200 різних бізнесів, сотня з яких вже долучалася до ярмарку. Туди закидаємо інформацію про навчання, гранти й заходи в громадах. Інші міста намагаються запрошувати ветеранів, але не роблять на цьому акцент.
Крім того, постає питання організації. До ярмарку поки не ставляться з тією відповідальністю, що в Луцьку. У нас же є все забезпечення: столи, намети, електрика, інші потреби. Ми хочемо, щоб людина не опускала рук, а даємо їй поштовх. Далі в міру розвитку представники бізнесу можуть закупити якісь матеріали, щоб їхати в інші міста.
Читати ще: На ювілейному ярмарку ветеранського бізнесу в Луцьку панувала атмосфера Різдва. Фоторепортаж
Що, на вашу думку, держава має змінити або покращити у ветеранській політиці на національному рівні?
Має бути чіткий розподіл того, хто й за що відповідає. Держава має першочергово закрити питання здоров’я. Тобто якщо держава гарантує безоплатну медицину, то хочеться, щоб місто не вникало в те, скільки коштує, наприклад, титанова пластина, імплантація зубів, заміна суглоба. Хочеться, щоб для хлопців і дівчат, які повертаються, діяла страхова медицина або окремі медзаклади, куди можна звернутися із будь-якою проблемою по безоплатні послуги. А вже питання соціалізації, працевлаштування чи дозвілля цілком зможе закривати громада в межах своїх можливостей.
Крім того, держава може організовувати всеукраїнські спортивні змагання, аби мотивувати розвиток спорту в громадах. Тому, повторю, має бути чіткий розподіл обов’язків. Поки лише йде пошук шляхів до цього, бо ветеранська політика – це молодий напрям. Тим паче, Україна є першою державою, яка почала опікуватися ветеранами під час війни, а не після.
Міські влади мають відповідати першочергово за безпеку свого міста, виділяючи кошти на вогневі групи, системи оповіщення, а також на опіку над ветеранами, а держава – забезпечувати потреби Сили оборони і дбати про охорону здоров’я.
Якщо підсумувати: яким був перший рік роботи для департаменту? Які плани на наступний?
Цей рік став роком експериментів, але видався досить динамічним і успішним. Відразу після створення департамент включився в активну роботу, за що вдячний всій команді. Для порівняння, Львівський центр підтримки учасників бойових дій, що функціонує із 2016-го, за минулий рік прийняв 32 тисячі звернень. У нас же майже 24 тисячі в перший рік роботи. Це свідчить про довіру до департаменту, про те, що ми все робимо правильно. До нас звертаються ветерани, військові, члени їхніх родин, отримуючи в підсумку консультацію і допомогу.
Готуючись до підбиття підсумків, побачив, що департаменту допомагали майже сотня різних організацій. Це дуже багато, як для молодого підрозділу Луцької міської ради. Хочеться, щоб 2026-й став роком співпраці й масштабування в плані послуг та проведення заходів. Якщо щодня ми будемо опікуватися певною категорією осіб, то ця підтримка масштабується на рівні громади. В один день – захід для ветеранів, в інші – для дітей військових, для дружин загиблих, для дружин зниклих безвісти й так далі. Кожна категорія потребує особливої уваги і водночас інакшого підходу.
Наше завдання – щоб громада відчувала підтримку. Бо ж ми витрачаємо бюджетні кошти, а це кошти жителів громади. І ці жителі мають розуміти, що вони потрібні громаді, навіть якщо когось втратили, когось очікують чи повертаються з війни.
Ваше головне особисте завдання на цій посаді очільника?
Хочу, щоб я став непотрібним (усміхається, – ВН). Я бажаю, щоб настав той час, коли до мене ніхто не звертався б із проблемними питаннями, а всі лише ділилися успіхами, досягненнями й щасливими моментами. Це така мрія, яку поки важко здійснити.
Моя улюблена фраза: «Ветерани не так потребують допомоги, як розуміння, що в разі необхідності вони її отримують». Тому завдання департаменту – зробити так, щоб у майбутньому до нас більше зверталися з успіхами, а не по допомогу.
Дмитро КЛИМЧУК
Фото Волинських Новин, Луцької міської ради і департаменту з питань ветеранської політики
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Нині ветеранська політика – провідний напрям, адже кількість людей, у чиї долі увірвалася війна, щороку зростає. За час роботи департамент опрацював майже 24 тисячі звернень, сприяв покращенню надання послуг для ветеранів у Луцькій громаді та провів чимало публічних заходів. Зокрема тут ініціювали ярмарки ветеранського бізнесу, що об’єднали людей з усієї України.
Із нагоди річниці Волинські Новини поспілкувалися з очільником департаменту Олегом Кобилинським. Він – ветеран війни, офіцер із бойовим досвідом й активний розбудовник нової системи місцевої ветеранської політики. До призначення був радником Луцького міського голови. У розмові торкнулися статистики, пільг для громадян, соціалізації ветеранів, відновлення ментального здоров’я і публічних ініціатив.
Департамент із питань ветеранської політики Луцькради розташований у Луцьку на вулиці Сергія Тимошенка, 2 (приміщення Луцької філії Волинського обласного центру зайнятості). Телефони для довідок: 0332 739 900; +380 75 373 9901
Важко сказати, що слугувало єдиним чинником того, чому саме мені запропонували посаду директора. Раніше існував оберемок проблем і запитів, які залагоджували, грубо кажучи, єдиною виплатою через департамент соціальної і ветеранської політики. Коли ветерани зверталися з якимись проблемами, то департамент міг запропонувати їм лише виплату до 10 тисяч гривень двічі на рік. А багатьом треба була допомога із встановленням статусу, нарахуванням пенсій, тобто питаннями, що потребують комунікації між різними структурними підрозділами.
Я озвучив ці проблеми і шляхи їх розв'язання міському голові. Під час спілкування ми весь час поверталися до того, який же спеціаліст має це робити: чи юридичний відділ міськради, чи департамент соціальної і ветеранської політики, чи комунальні установи. У підсумку Ігор Поліщук висловив пропозицію створити новий структурний підрозділ – департамент з питань ветеранської політики, а мені запропонував його очолити. Я як голова громадської організації входив у Координаційний штаб Ірини Верещук і працював зі схожими питаннями, тому й погодився.
Кількість запитів перевищувала всі очікування. Вони все збільшувалися, й оскільки війна ще не закінчилася, то зменшення точно не буде. Відтак виникла потреба щось змінювати в питаннях роботи з ветеранами й сім’ями військових.
Наразі в департаменті з питань ветеранської політики працює 33 людини. У штаті, окрім мене, є ще дві ветеранки й один ветеран.
Скільки звернень надійшло до департаменту за перший рік? Найпоширеніші питання, з якими зверталися?
До нас надійшло майже 24 тисячі запитів. 80% із них – це консультації. Найбільше питали про те, якими послугами в громаді можна скористатися, які діють програми. Поширені запити щодо матеріальної допомоги, оформлення пільг або статусів.
Читати ще: Яку допомогу ветерани та родини військових можуть отримати в Луцьку
Скільки коштів для громади було виділено на ветеранську політику минулоріч? На що пішла найбільша частина?
Завдяки проведеному аналізу виявили, що за 2025 рік департамент освоїв 125 мільйонів гривень, із яких 60 мільйонів – із міського бюджету. Ще отримали понад 60 мільйонів державної субвенції. Субвенція – це переважно кошти на житло для осіб з інвалідністю І і ІІ груп. Із бюджету міста понад сім мільйонів також спрямовано на житло за програмою співфінансування.
Починаючи із 2018 року, уже скористалися 103 особи. За минулий рік – семеро осіб на суму 7,98 млн грн. Бюджет громади за цією програмою, нагадаю, покриває 50% вартості житла.
Читати ще: У Луцьку є три програми підтримки ветеранів та їхніх родин: які саме
Скільки людей у громаді мають статус особи з інвалідністю внаслідок війни? Які пільги для них є?
Важко сказати, скільки людей перебуває в громаді. До нас звернулося більш ніж 1000 осіб з інвалідністю внаслідок війни. Із них близько 400 осіб зверталися для встановлення такого статусу.
Щодо пільг, то можуть отримати компенсацію на відпочинок, але раз на три роки. Щороку поки не можемо всіх забезпечити через фінансування, адже кількість осіб з інвалідністю постійно змінюється. Також постійно проводимо заходи. Наприклад, у співпраці з Фондом Ігоря Палиці «Тільки разом» і громадською організацією «Антарес» щотижня відбувається іпотерапія.
Завдання департаменту – не давати якісь «бонуси» у вигляді матеріальної допомоги, а створювати умови, щоб ветеран знайшов себе в суспільстві, знайшов роботу чи, можливо, відкрив власну справу. І варто додати, що в нас є матеріальна допомога на лікування. Тобто якщо лікування потребує витрат із боку ветерана, то міська рада готова компенсувати за це гроші.
Яку підтримку від міста отримують родини загиблих і безвісти зниклих захисників?
Для родин загиблих виділяємо одноразову адресну грошову допомогу до Дня матері в розмірі 3000 гривень. Діють компенсації за встановлення пам’ятників для загиблих військовослужбовців, якщо вони поховані не на міському кладовищі в Гаразджі. Є адресна грошова допомога для часткової компенсації витрат на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 800 гривень на особу (у випадках, якщо немає заборгованості). Забезпечуємо виплату до Дня вшанування пам’яті захисників, які загинули, що минулоріч склала 12 тисяч гривень. Є щомісячна виплата для дітей у розмірі 3000 гривень. Вказані виплати здійснюють за кошти міського бюджету.
Департамент не організовує, а радше координує роботу. Для цього співпрацюємо з багатьма організаціями. Коли звертаються із запитами, то надаємо рекомендації про громадські організації чи структурні підрозділи, що спеціалізуються на психологічній підтримці або підтримці ментального здоров’я.
На сьогодні в Луцькій громаді є центр життєстійкості Fox House, що має контракт із Міністерством у справах ветеранів щодо надання психологічної допомоги. Там якісні й кваліфіковані психологи. Нещодавно відкрився центр ментального здоров’я «Повернення», який очолила ветеранка, де можуть надати психологічну підтримку і психіатричну допомогу. Працює реабілітаційний центр і комунальна установа «Хаб Ветеран».
Загалом, підтримка ментального здоров’я полягає не тільки в прямому наданні консультацій від психолога, а й через проведення різноманітних заходів. Наприклад, наприкінці року ми запрошували ветерана, який запровадив експериментальний проєкт повернення через імпровізацію. В Україні працює програма «Рівний – рівному» для ветеранів. Крім того, є громадська організація Nomad.live, яку очолює ветеран Олексій Кушнєр, громадська організація «Елеос-Волинь». Там працюють із ветеранами. Походи в кіно, іпотерапія й інші заходи – це теж про підтримку ментального здоров’я.
Своєю відповіддю трохи випередили наступне запитання про те, чи вистачає фахівців для надання психологічної допомоги.
Я завжди кажу, що роботи вистачить усім, тому що кількість осіб, які чогось потребують, не зменшується. Добре, коли наявні організації розвиваються і звертаються до департаменту по підтримку.
Це не має бути боротьба з думкою: йти до психолога чи не йти. Найкраще почати із тих заходів, що проводять у Луцьку наш департамент чи інші організації. Усе починається з групового заняття, і не обов’язково з психологом. Це може бути обговорення якихось проблем або питань. Зараз ще багато ветеранів навчаються на психології, аби краще зрозуміти себе й мати розуміння того, як повернутися в соціум, бо це найважче.
Під час групового заняття люди діляться переживаннями, а опісля під час неформального спілкування за кавою можна індивідуально запитати щось у фахівця чи іншого ветерана. Мовляв, що ти робив, щоби повернутися. І далі люди розповідають про свій досвід. Приміром, похід до психолога, навчання, заняття власною справою, спорт, туризм чи риболовля. Ми не кажемо, що є чіткий і правильний шлях повернення. У кожного він індивідуальний.
Наскільки реально ветеранам у Луцькій громаді знайти роботу після служби? Як департамент допомагає з працевлаштуванням?
Не скажу, що роботу знайти важко, але й не зовсім легко. Тут перше питання – заробітна плата. Не кожен ветеран готовий піти на середню зарплату в 12-15 тисяч гривень. Не кожен працюватиме на роботі, де постійні шуми, бо можуть виникати тригери. Не кожен здатен підіймати вантаж через стан здоров’я. Тому питання працевлаштування треба розглядати індивідуально. Інколи ветеран потребує, щоби поряд були такі ж, як він.
Своєю чергою, ми в комунікації із роботодавцями. Минулоріч провели «Кар’єрний день», де знайомили ветеранів і роботодавців, слухали запити й побажання обох сторін. Пошук вакансій відрізняється, бо хтось спроможний працювати повний робочий день, хтось – пів дня. Сподіваюся, законодавство зміниться таким чином, щоб критичність не знімали з організацій, якщо в них працевлаштовані ветерани.
Номер один – це точно ярмарок ветеранського бізнесу. У ньому залучено велику кількість ветеранських бізнесів, партнерів, а жителі активно відвідують заходи на різних локаціях. Це приклад того, що треба запроваджувати в кожній громаді, бо всюди є ветерани чи члени родин військовослужбовців, які відкривали власну справу.
З іншого виділю заходи, проведені спільно з молоддю. Дуже схвальні відгуки отримав «День родинної надії», що був у селі Шепель. Це фестиваль на природі, подалі від міської метушні, з великою кількістю локацій. Тоді долучилися багато людей, зокрема й ветерани із родинами.
Ще в громаді активно розвивається ветеранський спорт. За останній рік з’явилося десять команд із різних видів. Напевне, найбільше на слуху ампфутбол, яким опікується департамент молоді та спорту. Але популяризуємо його й ми в департаменті з питань ветеранської політики. Хлопцям і дівчатам з інвалідністю, які першочергово приходять до нас, розповідаємо про різні можливості подальшого заняття: волейбол сидячи, петанк, теніс, ампфутбол, гольф тощо.
Крім того, департамент запровадив ветеранський туризм, підписавши меморандум із Одеською обласною військовою адміністрацією. Сім ветеранів поїхали на ознайомлення в Одесу, а невдовзі очікуємо вісьмох ветеранів з Одеси до Луцька.
Читати ще: «Шевченко сказав, що стежить за «Хрестоносцями». Як ампфутбол у Луцьку досягнув Європи
Найперше упередження, що зустрічаю, подорожуючи Україною, – це те, що багато міст бояться проводити заходи для ветеранів. Можливо, думають, що ветерани якісь агресивні, що хочуть вживати алкоголь, тусити і кричати. Але, беручи до уваги досвід луцького департаменту, на наших заходах ветерани хочуть показати свою значущість. Основні їхні побажання – це повага і вдячність. Повага за те, що вони захищали Україну, бачили людські смерті, втрачали здоров’я. Вдячність за те, що люди живуть у відносно спокійному місті й можуть робити власні справи.
Якщо порівняти, як відпочивають ветерани і як відпочивають цивільні чи молодь, то ветерани не розуміють, чому вони витрачають силу й ресурс для захисту України, а ми в тилу не можемо взятися за елементарне виховання поваги одне до одного. Інколи хлопців тригерить, коли спостерігають, як у закладах розважаються, а вони не можуть собі цього дозволити, бо бачили іншу картину. Тому треба показувати вдячність і повагу до ветеранів. Треба змінювати сприйняття ветерана в суспільстві.
Хоча, коли лише створили департамент, то зверталася молодь із питаннями, як спілкуватися з ветеранами. І чудово, що такий запит був. Після того почали співпрацювати з молодіжними організаціями, які популяризують етичне спілкування з ветеранами. І на наші ярмарки приходили ветерани з ампутаціями, які відкрили власну справу, що дуже стимулювало людей ставитися до них із повагою.
Ви відзначили, що треба популяризувати ярмарки ветеранського бізнесу в різних громадах. Можливо, є ідея, щоб Луцький ярмарок принаймні раз на місяць виїздив в інші населені пункти Волині? Наприклад, у найбільші міста – Ковель, Володимир чи Нововолинськ.
Коли в тих містах проводили заходи, то вони зверталися до нас. Ми вже не називаємо це Луцьким ярмарком, але комунікуємо із бізнесами. У спільній групі в соцмережах майже 200 різних бізнесів, сотня з яких вже долучалася до ярмарку. Туди закидаємо інформацію про навчання, гранти й заходи в громадах. Інші міста намагаються запрошувати ветеранів, але не роблять на цьому акцент.
Крім того, постає питання організації. До ярмарку поки не ставляться з тією відповідальністю, що в Луцьку. У нас же є все забезпечення: столи, намети, електрика, інші потреби. Ми хочемо, щоб людина не опускала рук, а даємо їй поштовх. Далі в міру розвитку представники бізнесу можуть закупити якісь матеріали, щоб їхати в інші міста.
Читати ще: На ювілейному ярмарку ветеранського бізнесу в Луцьку панувала атмосфера Різдва. Фоторепортаж
Має бути чіткий розподіл того, хто й за що відповідає. Держава має першочергово закрити питання здоров’я. Тобто якщо держава гарантує безоплатну медицину, то хочеться, щоб місто не вникало в те, скільки коштує, наприклад, титанова пластина, імплантація зубів, заміна суглоба. Хочеться, щоб для хлопців і дівчат, які повертаються, діяла страхова медицина або окремі медзаклади, куди можна звернутися із будь-якою проблемою по безоплатні послуги. А вже питання соціалізації, працевлаштування чи дозвілля цілком зможе закривати громада в межах своїх можливостей.
Крім того, держава може організовувати всеукраїнські спортивні змагання, аби мотивувати розвиток спорту в громадах. Тому, повторю, має бути чіткий розподіл обов’язків. Поки лише йде пошук шляхів до цього, бо ветеранська політика – це молодий напрям. Тим паче, Україна є першою державою, яка почала опікуватися ветеранами під час війни, а не після.
Міські влади мають відповідати першочергово за безпеку свого міста, виділяючи кошти на вогневі групи, системи оповіщення, а також на опіку над ветеранами, а держава – забезпечувати потреби Сили оборони і дбати про охорону здоров’я.
Якщо підсумувати: яким був перший рік роботи для департаменту? Які плани на наступний?
Цей рік став роком експериментів, але видався досить динамічним і успішним. Відразу після створення департамент включився в активну роботу, за що вдячний всій команді. Для порівняння, Львівський центр підтримки учасників бойових дій, що функціонує із 2016-го, за минулий рік прийняв 32 тисячі звернень. У нас же майже 24 тисячі в перший рік роботи. Це свідчить про довіру до департаменту, про те, що ми все робимо правильно. До нас звертаються ветерани, військові, члени їхніх родин, отримуючи в підсумку консультацію і допомогу.
Готуючись до підбиття підсумків, побачив, що департаменту допомагали майже сотня різних організацій. Це дуже багато, як для молодого підрозділу Луцької міської ради. Хочеться, щоб 2026-й став роком співпраці й масштабування в плані послуг та проведення заходів. Якщо щодня ми будемо опікуватися певною категорією осіб, то ця підтримка масштабується на рівні громади. В один день – захід для ветеранів, в інші – для дітей військових, для дружин загиблих, для дружин зниклих безвісти й так далі. Кожна категорія потребує особливої уваги і водночас інакшого підходу.
Наше завдання – щоб громада відчувала підтримку. Бо ж ми витрачаємо бюджетні кошти, а це кошти жителів громади. І ці жителі мають розуміти, що вони потрібні громаді, навіть якщо когось втратили, когось очікують чи повертаються з війни.
Хочу, щоб я став непотрібним (усміхається, – ВН). Я бажаю, щоб настав той час, коли до мене ніхто не звертався б із проблемними питаннями, а всі лише ділилися успіхами, досягненнями й щасливими моментами. Це така мрія, яку поки важко здійснити.
Моя улюблена фраза: «Ветерани не так потребують допомоги, як розуміння, що в разі необхідності вони її отримують». Тому завдання департаменту – зробити так, щоб у майбутньому до нас більше зверталися з успіхами, а не по допомогу.
Дмитро КЛИМЧУК
Фото Волинських Новин, Луцької міської ради і департаменту з питань ветеранської політики
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У Любешеві горіла господарська будівля
Сьогодні 10:25
Сьогодні 10:25
Зупинилося серце гранатометника з Волині Олега Оменюка
Сьогодні 09:36
Сьогодні 09:36
«Треба змінювати сприйняття ветерана в суспільстві», – директор департаменту з питань ветеранської політики Луцькради. Інтерв'ю 
Сьогодні 09:03
Сьогодні 09:03
На Волинь вирушив «Вагон незламності» від Укрзалізниці
Сьогодні 08:46
Сьогодні 08:46
«Професійні СЗЧ»: військовий розповів, як працюють схеми
Сьогодні 08:12
Сьогодні 08:12
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.