USD 27.9 28.1
  • USD 27.9 28.1
  • EUR 32.55 32.75
  • PLN 7.5 7.64

У 90 років волинянка їздила на Закарпаття збирати полуницю

У Буянах, що в Луцькому районі, найстаршу жительку Лідію Коломій називають легендою села. Адже вона дивує односельців активною життєвою позицією, бадьорістю духу, ясним розумом та фізичним здоров’ям.

Про це йдеться на сторінках газети Волинські Новини №32 від 16 серпня.

У свої 90 років баба Ліда ходить в ліс по гриби, має силу нарівні з молодшими працювати в полі, читає книжки без окулярів. Є ревною прихожанкою місцевого храму, де співає в церковному хорі. На 91-му році життя сама їздила до сина в Закарпатську область допомагати збирати полуницю. Ще до минулого року жінка хліб в печі на черені пекла. А коли торік невістки та онука побачили, як вона спритно по горіхові лазить та горішки збиває, то не змогли втриматися від спокуси сфотографувати це.

Лідії Олександрівні мати справу з висотою – не звикати. Адже понад 20 років трудилася техпрацівницею в буянівській школі, де довелося комини зверху чистити.

А народилася вона в селі Фронтівка на Вінничині. Це була одна з тих областей України, які дуже постраждали від Голодомору. Героїня цієї розповіді аж двічі сьорбнула того страшного лиха.

У сумнозвісному 1933-му її батько працював на залізниці, де видавали пайок. За рахунок цього сім’я й виживала. Хоч і мала тоді лише шість років, але добре пам’ятає, як люди лежали голодними й вмирали, а мати на те жахіття не пускала дивитися. У селі не було видно ні собаки, ні кота, ні листя. Дерева голі стояли. Уся живність і рослинність йшла в їжу. Серце старенької ще й досі крають спогади, як солдати в шапках-кубанках у льохах з бочок викидали на землю всю квашенину й цинічно топтали ногами.

Із закутків її пам’яті не вивітрюються спогади про важкий повоєнний 1947 рік. Був дуже великий неврожай, люди стали з голоду пухнути і почали їздити на Волинь, щоб роздобути продукти. Ходили гнилу картоплю по полях збирати. Моїй співрозмовниці теж судилося разом з батьком і старшою сестрою поневірятися волинськими селами, обмінюючи якісь речі на зерно. Під час цих пошуків харчів у селі Буяни Ліда й зустріла долю. Буянівському фронтовику Олексію Коломію дівчина-зайда так в душу запала, що згодом він поїхав на її батьківщину просити стати дружиною. Перевіз на Волинь, побралися.

Подружжя між собою добре ладнало, а от свекруха обраницю сина з першої миті знайомства не сприйняла. Так і не змогла її полюбити. Зате Лідія Олександрівна, навчена цим гірким досвідом, зі своїми невістками живе як одна душа.

З восьми дітей, яких пані Ліда народила, четверо вже відлетіли в позаземні обрії, трьох з них поховала, коли тим ще й року не було. У 1993 році смерть забрала в жінки й чоловіка. Вже немає на білому світі ні сестри, ні брата. Відійшов у вічність навіть один з онуків. Втрати рідних ятрять серце. Разом з тим, бажання жити додають ще дев’ять онуків, 24 правнуки та три праправнуки. І кожного бабця старається обігріти теплими променями своєї душі.

Про секрет свого довголіття Лідія Коломій не знала що сказати. Адже нічого особливого для цього не робила. Щодня п’є міцну каву, на свята може й чарочку горілки пригубити. Не звикла вона без роботи сидіти. Ось і напередодні нашої зустрічі полуницю на своєму городі сапала, яблука на сушіння збирала й різала.

Найстарша буянівка підсумовує, що прожила важке життя, але все витримала. «Бажаю вам, дітки, дожити до моїх літ і мати здоров’я, як у мене», – каже вона на прощання.

До речі, Лідія Олександрівна сама до лікарів ніколи не зверталася. Щоправда, пригадала один випадок, коли її прихопило. Бабуся впевнена, що це сталося з нервів. Але медики з підозрою на дизентерію поклали її в Торчинську лікарню. Діагноз не підтвердився, тож жінка почала проситися на день додому, щоб жито вижати. Бо то якраз була жнивна пора.

Разом з односельчанкою впорали чотири сотки. А потім баба Ліда своїй помічниці могорич виставила. Обидві випили по сто грамів горілки, закусили, як заведено в українців, хлібом з салом і цибулею. Лікар коли про це дізнав¬ся, то відразу дав команду виписуватися. «От вам і всеньке лікування. І більше в лікарнях я не була», – сміється 90-річна пенсіонерка.

Може, це пережиті біди, труднощі, важкі випробування загартували її та зміцнили внутрішній стержень?..

Ірина РЕПЕТУХА, Луцький район
Загрузка...
Коментарів: 2
лучанин Показати IP 19 Серпня 2018 19:22
Бабо Лідо,дай Боже і столітній ювілей зустріти! І не тільки!
Юля Показати IP 19 Серпня 2018 22:46
Це моя бабуся!!! Бажаю кожному дожити до її віку!!!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.