«У мене там усі»: в Луцьку – автопробіг на підтримку полонених. Фото

1000 днів не вдома, без рідних, без зв’язку, в неволі... Лучани, які чекають на всіх своїх захисників і захисниць, зібралися у центрі міста на акцію-нагадування.

15 лютого головними вулицями та проспектами Луцька пройшов автопробіг на підтримку полонених і зниклих безвісти. На автомобілях – українські стяги, прапори підрозділів і фотографії полонених воїнів.

Ініціаторка та організаторка акції – Світлана, дружина полоненого Сергія Теплякова. Її чоловік уже 1000 днів перебуває в російському полоні. Він – один із тих, хто тримав «Азовсталь» до останнього. Пішов на захист країни ще в 2015 році. Крайній раз Сергій виходив на зв'язок із рідними влітку 2022 року: він зателефонував старшій доньці 11 липня, ще до теракту в Оленівці.Удома на Сергія Теплякова чекають матір, дружина, дві доньки та маленька онука.

«Ми сьогодні вчергове зібралися на акцію підтримки полонених і хочемо нагадати суспільству про те, що є ще дуже багато і військовополонених, і полонених цивільних, і тих, кого вважають зниклими безвісти, але ми віримо, що вони – в полоні», – сказала Світлана.Читати ще: 1000 днів очікування: лучанка чекає з полону коханого, який тримав «Азовсталь»


«Такі автопробіги дуже важливі, адже наші хлопці та дівчата досі перебувають у полоні. Ми нагадуємо всьому світу про нашу кричущу біду. Нехай ця акція буде остання. Нехай уже цього року кожен і кожна зустрінуть рідних із полону вдома – живих і здорових», – зазначив керівник департаменту сім’ї, молоді та спорту міськради Володимир Захожий.Серед учасників акції – матір воїна 36-ї бригади морської піхоти Тетяна Росіна. Її син Олександр із перших днів повномасштабної війни був у Маріуполі. Крайній раз телефонував 25 березня 2022 року.Приєдналися до заходу рідні воїна 22-ї окремої механізованої бригади Сергія. Він зник 15 липня 2024 року на Торецькому напрямку.

«Він пішов на захист країни добровольцем у лютому 2024 року. Зник 15 липня. Ми нічого не знаємо про нього. Ми лише отримали повідомлення про те, що він зник. Крайній раз він виходив зі мною на зв'язок 10 липня, перед тим, як мав вирушати на бойове завдання. Після того – жодної звістки», – не стримує сліз сестра Сергія Оксана.Тетяна чекає з полону брата Василя Михайлова – морпіха з 36-ї бригади. Він із перших днів великого вторгнення окупантів стояв на захисті Маріуполя. У полоні – з 4 квітня 2022 року.

«Він пішов захищати Україну з перших днів війни. Нині перебуває в полоні. Росія засудила його за те, що він пішов захищати свою країну. Йому – 31 рік. Два дні народження він уже зустрічав у полоні. На нього вдома чекають двоє маленьких діток: старша дитина навчається в другому класі, а менша – ще в садочку. Дітки дуже чекають тата. Вони сильно за ним сумують. Нам усім його бракує. Щоразу, коли відбувається черговий обмін полоненими, я дуже сподіваюся, що ось мій братик мені зателефонує і скаже, що він уже вдома. Мій братик – це моя підтримка, моя любов, моя гордість. Чекаємо і сподіваємося, що він повернеться додому живим і здоровим якнайшвидше», – розповіла Тетяна.Підтримала рідних військовополонених і Наталія Ніколаєва – матір військового медика 36-ї бригади морської піхоти Дмитра Селютіна, звільненого з полону у вересні 2024 року. Вона чекала на сина 29 місяців.«Хочу подякувати всім, хто не полінувався і прийшов підтримати тих, хто чекає. Це дуже важливо. Усі знають: я теж чекала, я чекала 29 місяців, клятих 29 місяців, захисника Маріуполя, медика, який перебував у російському полоні. Я дочекалася, але тисячі сімей ще чекають і надіються на повернення своїх рідних. Ми знаємо, що полон – це не опція зі збереження життя. На жаль, у нас є випадки, коли з полону повертають тіла закатованих захисників. Тому дуже прошу всіх стати голосом полонених, не боятися написати: «Не мовчи – полон вбиває!», «Я з вами! У мене там всі!» У полоні перебувають сотні побратимів мого сина. У полоні перебувають сотні знайомих, рідних і близьких. Пам’ятаю, колись одну з дівчат на подібній акції запитали: «Хто в тебе там?» Вона відповіла: «Особисто в мене нікого, але в мене там всі». Бажаю кожній родині дочекатися знакового дзвінка: «Мамо, я вдома», «Тату, я повертаюся», «Кохана, я в Україні», – сказала Наталія Ніколаєва.

Вона нагадала, що за 61 обмін від початку повномасштабного вторгнення Україна повернула додому 4131 військовополоненого.Автопробіг стартував від Театрального майдану ірухався за маршрутом тролейбуса №15а. Учасники дорожнього руху та перехожі зупинялися, демонструючи підтримку військовополоненим та їхнім рідним. Закінчився автопробіг у центрі.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---