«У нас достатньо своїх голосів»: у Луцьку – VІ Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера». Фото, програма
VІ Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» – в розпалі. Він триватиме 25-26 липня на території Окольного замку в Луцьку. Цьогоріч подія вчергове об’єднує українських і закордонних літераторів, перекладачів і медійників. Крім дискусійних панелей, публічних інтерв’ю та поетичних читань, у програмі – музичні виступи, перформанси, стендап і запис подкасту.
Серед учасників фестивалю – понад 45 інтелектуалів, журналістів, митців і музикантів із шести країн світу. Серед них є Хуан Антоніо Берньє, Марія Сотомайор (Іспанія), Жуан Піна (Португалія), Йоріс Ляєндайк (Нідерланди), Міколай Ґринберґ (Польща), Валерій Пузік, Любов Якимчук, Артем Чех, Олександр Бойченко, Яніна Соколова, Павло Деревʼянко, Галина Крук, Макс Кідрук, Альберт Цукренко, Євген Лір, Світлана Тараторіна, Василь Карпʼюк, Мирослава Барчук, Анастасія Зухвала, Вахтанґ Кебуладзе, Тарас Лютий, Олеся Островська-Люта, Севгіль Мусаєва, Тарас Прокопишин (Україна) та інші.
Ведуча фестивалю – Яна Брензей.
На локації облаштували сцену, зону для дітей, фуд-корти та ятки з книгами, сувенірами, брендованими речами.
Читати ще: «Фронтера» разом із «Повернись живим» збирає мільйон гривень для бригади «Любарт»
Література, музика, театр, поетичні читання, інсталяції, екскурсії підземеллями Окольного замку, коктейлі, дитяча сцена, автограф-сесії – кожен на фестивалі зможе якісно провести час.
У межах фестивалю спільно з благодійним фондом «Повернись живим» відбувається збір одного мільйона гривень на засоби зв’язку для бригади «Любарт». Долучитися до збору можна під час фестивалю, а також онлайн за посиланням.
Фокус-тема цьогорічної «Фронтери» – «Межі причетності». Її розкриватимуть через чотири великі дискусії за участі українських і міжнародних гостей.
«Цьогорічна «Фронтера» – про зв’язки між людьми, довіру та спільні дії, про безбар’єрність і чутливість до досвіду інших, про підтримку тих, хто захищає Україну і завдяки кому ми можемо працювати. Разом із фондом «Повернись живим» проводимо збір на потреби бригади «Любарт» як ще одну можливість долучитися до спільної справи, адже причетність – це вибір бути поруч настільки, наскільки можеш сьогодні», – зазначила засновниця фестивалю Елла Яцута.
За словами куратора програми фестивалю Микити Москалюка, причетність – це непросте слово.
«Причетність вислизає від нас. Його значення (слова, – ред.) важко вловити. Ним легко маніпулювати. Його легко використовувати на власну користь і для власних потреб. Але що означає «бути причетними»? Як ця причетність виникає? До чого вона нас спонукає? Це те, про що ми будемо говорити ці два дні. Говорити про причетність ми будемо через питання нашої ідентичності, бо ідентичність народжується в контакті з іншими. Саме для таких контактів нам потрібні місця, де ми збираємося і проживаємо спільні досвіди. Одним з таких місць є фестиваль «Фронтера», – сказав Микита Москалюк.
На фестиваль до Луцька приїхали люди з різних українських міст, містечок і сіл.
«Ми приїхали з різних місць, але в цьому одному місці ми зможемо почути одне одного і зафіксувати в спогадах дуже теплі емоції. Бажаємо вам цих теплих емоцій. Та найбільша для нас честь, що протягом фестивалю – на сцені, в залі, біля стендів, у книгарні, на фуд-корті – з нами військові та ветерани. Це справді честь, що військові та ветерани з нами, і ми чуємо їхні голоси. Їхні голоси – це якорі реальності, які дозволяють нам не забувати, для чого ми зібралися і куди ми рухаємося», – наголосив Микита Москалюк.
Він додав, що ідентичність, про яку йдеться на фестивалі, не достатньо просто мати: її потрібно практикувати для того, щоб вона втілювалася в реальність, а щоб практикувати ідентичність, нам необхідні певні структури, зокрема культурні інституції.
Принагідно Микита Москалюк нагадав, що російські атаки знищили або пошкодили низку друкарень, книжкових складів, книгарень.
«За один липень ми втратили понад півтора мільйона книжок. Це свідчить про те, що ці атаки цілеспрямовані. Це про те, що Росія знає: аби практикувати ідентичність було важко, ще важче, практично неможливо, потрібно знищити наші інституції. Є ті, завдяки кому всі ми, включно з інституціями, досі існуємо. Це Збройні Сили України, Сили оборони. Водночас кожна дія і кожне слово, наші персональні, важать більше, ніж ми могли би подумати. Коли ми виходимо на вулиці з картонками, коли ми донатимо улюбленому фонду, коли ми не мовчимо, бачачи несправедливість, коли ми заявляємо про свою причетність, ми захищаємо власні інституції. Але часто ми забуваємо, що більшість тих, хто ці інституції розбудовує, – не на сцені, а поза нею і поза кадром. Це люди, які розбудовують культурну і музичну інституції. Посил такий: пам'ятаємо наших, підтримуємо наших, захищаємо власні інституції», – акцентував Микита Москалюк.
Читати ще: Інтерактивні читання, творчі майстерки, квести та руханки: якою буде дитяча програма фестивалю «Фронтера»
Гарною традицією «Фронтери» є вступна промова, написана спеціально для відкриття фестивалю. Цьогоріч її виголосив письменник, художник і військовослужбовець Валерій Пузік.
Цей текст він почав писати на позиції «Балка», поблизу села Степове Запорізької області, на початку грудня 2025 року.
«6-та рота 2-го батальйону 128-ї гірсько-штурмової бригади. Ми піхота. Попереду нас росіяни, а навколо позиції лежать їхні тіла. В посадку приходять коти, собаки та інші звірі. Вигризають м'ясо. Волочуть їхні відірвані руки та ноги в поле. Лисиці копирсаються в нутрощах. Ми спостерігаємо це видовище крізь прилади нічного бачення, і це не викликає жодних емоцій.
Перед виїздом на позицію я зайшов у магазин, купив блокнот і шість ручок. Я знав, що писатиму тут. Що б не сталося, писатиму. На першій сторінці завжди вказую, кому відправити його. Дружина Ірина Панчева. Попереджаю хлопців: якщо тут я фініш, заберіть. Адреса ось записана. Це блокнот для віршів та нотатків. Ця звичка у мене з часів АТО. Текст для мене – пам'ять, спосіб зафіксувати нову реальність, засіб для збереження імен та позивних.
Література – це мислення, повітря, код, елемент ДНК. Кожен текст про російсько-українську війну важливий, кожен голос важливий, і ми повинні навчитися слухати ці голоси. Хто, як не ми, несе відповідальність за наше теперішнє і наше майбутнє? Хто, як не ми, збереже кожне слово та кожне ім'я? Хто, як не ми, збереже пам'ять про дні наших визвольних змагань?
Я пишу цей текст під землею, в норі, яку копали до нас і яку продовжуємо копати ми. Я знаю, що після нас прийдуть інші, і теж її копатимуть. Це важка робота, але від того, наскільки добре ми виконаємо її, залежить, чи пройдуть росіяни далі на нашій ділянці.
Ми мінуємо територію довкола. Ми чекаємо росіян, і ми готові їх нищити. Вони лежатимуть у посадках і полях, чекаючи моменту, поки українська земля поглине їхні тіла. В зоні ведення бойових дій існує лише одне – виконання поставлених завдань. Є злагодженість дій, і є шлях, яким йдеш. Якщо не вб'єш ворога ти, ворог уб'є тебе. Це принцип виживання. Якщо один відступить, посиплеться оборона. Ми частина єдиного організму. Ми рука, що стискає пальці, аби утворився кулак.
Культура під час війни має стратегічне значення. Вона формує дух і характер. Література, кіно, театр, музика, образотворчі мистецтва – не м’яка сила. Це повноцінна зброя та елемент впливу, де форма, зміст та досвід мають вагу. Культура – це, безперечно, фундамент нашого майбутнього. Вона не дзеркало суспільства, а молот, яким кується нова реальність.
Ми живемо в час, коли швидкість та реакція – елемент виживання. Війна – це не слова, а дії. Час непростих рішень та непростих тем.
Я часто чую, що театри не хочуть брати п'єсу про війну в репертуар, щоб не травмувати свого глядача. Коли тривала перша фаза сучасної російсько-української війни, яку чомусь називали «антитерористична операція», від літературознавців я чув, що зараз не час писати про війну. До 22-го року видавці неохоче брали на розгляд тексти ветеранів, мотивуючи це некомерційністю та нецікавістю до теми. Простими словами (цитата): «Це не продається».
Я часто чую, що фільмувати ігрове кіно, коли війна ще триває, не варто. Але я скажу наступне: якщо зараз ми цього не будемо робити, за нас це зроблять росіяни.
Ця війна триває вже понад десятиліття. Діти, які малювали малюнки українським військовим у 2014 році, зараз захищають Україну зі зброєю в руках. Нова мілітарна культура формує націю. Це візія, на яку опирається опір. Це ще ін'єкція від байдужості, якщо вже на те пішло. Ми повинні не відводити очей.
Я скажу за мілітарну літературу, про новий канон, що формується у нас на очах. Чесні, з крові та поту тексти, болючі до нестями оповіді трансформують досвіди нашої боротьби, досвіди чекання, втрат і пам'яті про полеглих у цій боротьбі за незалежність. Тексти Олени Герасим’юк, Ярини Чорногуз, Бориса Гоменюка, Тараса Матвіїва, Гліба Бабича, Ігоря Мітрова, Максима Кривцова, Єви Тур, Єлизавети Жарікової, Артура Дроня, Аліни Сарнацької, Станіслава Чернілевського та багатьох інших – фундамент, на якому буде будуватися українська культура щонайменше майбутніх років 100.
Я назвав лише дещицю. Імен сотні. І з кожним роком їх ставатиме все більше і більше. Це література російсько-української війни. Своєрідний літопис. Новий міт в історії України та її культури. Нова навігація, за якою ітимуть покоління після нас.
Саме тому Україна не повинна обмежуватися трьома-п'ятьма іменами ветеранів на міжнародній арені. Якщо ми хочемо перемогти в цій війні на всіх рівнях (тактичному, оперативному, стратегічному), імен, які представляють Україну в Європі та світі, повинно бути більше. У війську достатньо достойних митців та мисткинь. Варто лише звернути на них увагу.
Я переконаний, що література, написана військовими, може говорити зі світом гучно, на рівних, правдиво. І нам не потрібно шукати українську кращу версію Ремарка, Гемінгвея чи ще когось. Більше того, нам не потрібно апелювати до їхніх імен. Це комплекс меншовартості. Це знецінення роботи українських авторів, які вже понад 10 років захищають нашу країну. Це знецінення праці митців, які загинули за майбутнє України.
У нас достатньо своїх голосів. Нам просто потрібно навчитися вимовляти їхні прізвища голосно та з гордістю. Не квилити, не лобіювати особисті інтереси, не рухатися за модою, а працювати над тим, аби підсилити українські наративи в світі чесними та правдивими текстами. Часто вони роблять боляче. Цього болю не потрібно боятися.
Культура – важливий елемент української перемоги. Культура – відповідь на запитання, хто ми і звідки, за що боремося і куди йдемо. Культура – це візія майбутнього. Моноліт, з якого формується нація. Ґрунт, на який ставатимуть наші діти та онуки, коли навчатимуться ходити і говорити. Культура – це відповідь на запитання, ким ми були і чи достатньо ми зробили для того, щоб покоління, які будуть після нас, говорили українською мовою».
Читати ще: «Кожен важливий на своєму місці»: VI Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголосив цьогорічну програму
Нагадаємо, організатор фестивалю – Літературна платформа «Фронтера». Захід відбувається за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Посольства Іспанії в Україні та сприяння Луцької міської ради. Стратегічний партнер – платформа «Алгоритм дій». Діджитал-партнер – ideil.
ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ
25 липня (субота)
11:00-11:20 – Відкриття фестивалю і промова Валерія Пузіка.
11:20-12:20 – Хто такі «ми». Поетичні читання. Учасники: Ольга Ольхова, Любов Якимчук, Василь Карпʼюк, Ігор Мітров.
12:25-13:20 – Фокусна дискусія «Межі причетності. Відчувати своїх». Учасники: Павло Деревʼянко, Галина Крук, Хуан Антоніо Берньє. Модераторка: Мирослава Барчук.
13:25-14:10 – Довга історія причетності. Публічне інтерв’ю з Наталією Старченко. Модератор: Микита Москалюк.
14:20-15:15 – Коли кількох сторінок стає достатньо: важливі сенси малої форми. Учасники: Валерій Пузік, Олександр Бойченко, Марія Придьма. Модераторка: Тетяна Петренко.
15:25-16:45 – Майже Інтелектуальне Шоу від Підпільного Стендапу. Учасники: Настя Зухвала, Єгор Шатайло, Юра Коломієць, Павло Деревʼянко. Ведучий: Свят Загайкевич.
17:00-17:55 – Фокусна дискусія «Межі причетності. Мовити про себе». Учасники: Данило Лубківський, Вівіан Лавін, Катерина Калитко. Модераторка: Росана Тужанська.
18:05-18:50 – Echoes / Відлуння. Перформанс солідарності. Олена Герасимʼюк та іноземні учасники фестивалю.
19:00-20:00 – Артем Чех, Олександр Бойченко: бесіда про нові тексти, відповідальність та безвідповідальність.
20:10-20:55 – Читати призначено: книжкові рецепти на будь-який випадок. Учасники: Макс Кідрук, Яна Брензей. Модераторка: Анастасія Зухвала.
21:00-22:00 – концерт thekomakoma.
26 липня (неділя)
11:00-12:10 – СучЦукрМуз: як звучить література? Запис подкасту. Учасники: Артем Чех, Даніела Заюшкіна (Vivienne Mort). Модератор: Альберт Цукренко (учасник гурту «Хамерман Знищує Віруси»).
12:20-13:15 – Час фентезі й фантастики. Учасники: Світлана Тараторіна, Павло Деревʼянко, Макс Кідрук. Модератор: Кирило Лукаш.
13:25-14:20 – Людина всередині системи. Учасники: Едуард Андрющенко, Жуан Піна, Міколай Ґринберґ. Модераторка: Анастасія Левкова.
14:25-15:25 – Фокусна дискусія «Межі причетності. Незмиреність». Учасники: Євген Лір, Любов Якимчук, Євген Шибалов. Модератор: Максим Щербина.
15:30-16:30 – Медіа як простір пам’яті. Учасники: Мирослава Барчук, Йоріс Ляєндайк, Севгіль Мусаєва, Тарас Прокопишин. Модераторка: Юлія Тимошенко.
16:40-17:10 – «Ні, ні, я не ту кохав!», але тепер хором. Музична пауза під популярні волинські шлягери від хору «Оранта».
17:20-18:40 – Фокусна дискусія «Межі причетності. Хто ми – і чи хочемо це знати?» Учасники: Світлана Одинець, Олеся Островська-Люта, Тарас Лютий. Модераторка: Софія Кочмар.
18:45-20:00 – Хто такі «ми» завтра. Поетичні читання. Учасники: Валерій Пузік, Галина Крук, Катерина Калитко, Хуан Антоніо Берньє, Марія Сотомайор.
20:05-20:45 – Бути причетними. Публічна розмова. Учасники: Яніна Соколова, Вахтанґ Кебуладзе. Модераторка: Яна Брензей.
21:00-22:00 – концерт Vivienne Mort.
Ольга ШЕРШЕНЬ
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Серед учасників фестивалю – понад 45 інтелектуалів, журналістів, митців і музикантів із шести країн світу. Серед них є Хуан Антоніо Берньє, Марія Сотомайор (Іспанія), Жуан Піна (Португалія), Йоріс Ляєндайк (Нідерланди), Міколай Ґринберґ (Польща), Валерій Пузік, Любов Якимчук, Артем Чех, Олександр Бойченко, Яніна Соколова, Павло Деревʼянко, Галина Крук, Макс Кідрук, Альберт Цукренко, Євген Лір, Світлана Тараторіна, Василь Карпʼюк, Мирослава Барчук, Анастасія Зухвала, Вахтанґ Кебуладзе, Тарас Лютий, Олеся Островська-Люта, Севгіль Мусаєва, Тарас Прокопишин (Україна) та інші.
Ведуча фестивалю – Яна Брензей.
На локації облаштували сцену, зону для дітей, фуд-корти та ятки з книгами, сувенірами, брендованими речами.
Література, музика, театр, поетичні читання, інсталяції, екскурсії підземеллями Окольного замку, коктейлі, дитяча сцена, автограф-сесії – кожен на фестивалі зможе якісно провести час.
У межах фестивалю спільно з благодійним фондом «Повернись живим» відбувається збір одного мільйона гривень на засоби зв’язку для бригади «Любарт». Долучитися до збору можна під час фестивалю, а також онлайн за посиланням.
Фокус-тема цьогорічної «Фронтери» – «Межі причетності». Її розкриватимуть через чотири великі дискусії за участі українських і міжнародних гостей.
«Цьогорічна «Фронтера» – про зв’язки між людьми, довіру та спільні дії, про безбар’єрність і чутливість до досвіду інших, про підтримку тих, хто захищає Україну і завдяки кому ми можемо працювати. Разом із фондом «Повернись живим» проводимо збір на потреби бригади «Любарт» як ще одну можливість долучитися до спільної справи, адже причетність – це вибір бути поруч настільки, наскільки можеш сьогодні», – зазначила засновниця фестивалю Елла Яцута.
«Причетність вислизає від нас. Його значення (слова, – ред.) важко вловити. Ним легко маніпулювати. Його легко використовувати на власну користь і для власних потреб. Але що означає «бути причетними»? Як ця причетність виникає? До чого вона нас спонукає? Це те, про що ми будемо говорити ці два дні. Говорити про причетність ми будемо через питання нашої ідентичності, бо ідентичність народжується в контакті з іншими. Саме для таких контактів нам потрібні місця, де ми збираємося і проживаємо спільні досвіди. Одним з таких місць є фестиваль «Фронтера», – сказав Микита Москалюк.
На фестиваль до Луцька приїхали люди з різних українських міст, містечок і сіл.
«Ми приїхали з різних місць, але в цьому одному місці ми зможемо почути одне одного і зафіксувати в спогадах дуже теплі емоції. Бажаємо вам цих теплих емоцій. Та найбільша для нас честь, що протягом фестивалю – на сцені, в залі, біля стендів, у книгарні, на фуд-корті – з нами військові та ветерани. Це справді честь, що військові та ветерани з нами, і ми чуємо їхні голоси. Їхні голоси – це якорі реальності, які дозволяють нам не забувати, для чого ми зібралися і куди ми рухаємося», – наголосив Микита Москалюк.
Принагідно Микита Москалюк нагадав, що російські атаки знищили або пошкодили низку друкарень, книжкових складів, книгарень.
«За один липень ми втратили понад півтора мільйона книжок. Це свідчить про те, що ці атаки цілеспрямовані. Це про те, що Росія знає: аби практикувати ідентичність було важко, ще важче, практично неможливо, потрібно знищити наші інституції. Є ті, завдяки кому всі ми, включно з інституціями, досі існуємо. Це Збройні Сили України, Сили оборони. Водночас кожна дія і кожне слово, наші персональні, важать більше, ніж ми могли би подумати. Коли ми виходимо на вулиці з картонками, коли ми донатимо улюбленому фонду, коли ми не мовчимо, бачачи несправедливість, коли ми заявляємо про свою причетність, ми захищаємо власні інституції. Але часто ми забуваємо, що більшість тих, хто ці інституції розбудовує, – не на сцені, а поза нею і поза кадром. Це люди, які розбудовують культурну і музичну інституції. Посил такий: пам'ятаємо наших, підтримуємо наших, захищаємо власні інституції», – акцентував Микита Москалюк.
Гарною традицією «Фронтери» є вступна промова, написана спеціально для відкриття фестивалю. Цьогоріч її виголосив письменник, художник і військовослужбовець Валерій Пузік.
«6-та рота 2-го батальйону 128-ї гірсько-штурмової бригади. Ми піхота. Попереду нас росіяни, а навколо позиції лежать їхні тіла. В посадку приходять коти, собаки та інші звірі. Вигризають м'ясо. Волочуть їхні відірвані руки та ноги в поле. Лисиці копирсаються в нутрощах. Ми спостерігаємо це видовище крізь прилади нічного бачення, і це не викликає жодних емоцій.
Перед виїздом на позицію я зайшов у магазин, купив блокнот і шість ручок. Я знав, що писатиму тут. Що б не сталося, писатиму. На першій сторінці завжди вказую, кому відправити його. Дружина Ірина Панчева. Попереджаю хлопців: якщо тут я фініш, заберіть. Адреса ось записана. Це блокнот для віршів та нотатків. Ця звичка у мене з часів АТО. Текст для мене – пам'ять, спосіб зафіксувати нову реальність, засіб для збереження імен та позивних.
Література – це мислення, повітря, код, елемент ДНК. Кожен текст про російсько-українську війну важливий, кожен голос важливий, і ми повинні навчитися слухати ці голоси. Хто, як не ми, несе відповідальність за наше теперішнє і наше майбутнє? Хто, як не ми, збереже кожне слово та кожне ім'я? Хто, як не ми, збереже пам'ять про дні наших визвольних змагань?
Я пишу цей текст під землею, в норі, яку копали до нас і яку продовжуємо копати ми. Я знаю, що після нас прийдуть інші, і теж її копатимуть. Це важка робота, але від того, наскільки добре ми виконаємо її, залежить, чи пройдуть росіяни далі на нашій ділянці.
Ми мінуємо територію довкола. Ми чекаємо росіян, і ми готові їх нищити. Вони лежатимуть у посадках і полях, чекаючи моменту, поки українська земля поглине їхні тіла. В зоні ведення бойових дій існує лише одне – виконання поставлених завдань. Є злагодженість дій, і є шлях, яким йдеш. Якщо не вб'єш ворога ти, ворог уб'є тебе. Це принцип виживання. Якщо один відступить, посиплеться оборона. Ми частина єдиного організму. Ми рука, що стискає пальці, аби утворився кулак.
Культура під час війни має стратегічне значення. Вона формує дух і характер. Література, кіно, театр, музика, образотворчі мистецтва – не м’яка сила. Це повноцінна зброя та елемент впливу, де форма, зміст та досвід мають вагу. Культура – це, безперечно, фундамент нашого майбутнього. Вона не дзеркало суспільства, а молот, яким кується нова реальність.
Ми живемо в час, коли швидкість та реакція – елемент виживання. Війна – це не слова, а дії. Час непростих рішень та непростих тем.
Я часто чую, що театри не хочуть брати п'єсу про війну в репертуар, щоб не травмувати свого глядача. Коли тривала перша фаза сучасної російсько-української війни, яку чомусь називали «антитерористична операція», від літературознавців я чув, що зараз не час писати про війну. До 22-го року видавці неохоче брали на розгляд тексти ветеранів, мотивуючи це некомерційністю та нецікавістю до теми. Простими словами (цитата): «Це не продається».
Я часто чую, що фільмувати ігрове кіно, коли війна ще триває, не варто. Але я скажу наступне: якщо зараз ми цього не будемо робити, за нас це зроблять росіяни.
Ця війна триває вже понад десятиліття. Діти, які малювали малюнки українським військовим у 2014 році, зараз захищають Україну зі зброєю в руках. Нова мілітарна культура формує націю. Це візія, на яку опирається опір. Це ще ін'єкція від байдужості, якщо вже на те пішло. Ми повинні не відводити очей.
Я скажу за мілітарну літературу, про новий канон, що формується у нас на очах. Чесні, з крові та поту тексти, болючі до нестями оповіді трансформують досвіди нашої боротьби, досвіди чекання, втрат і пам'яті про полеглих у цій боротьбі за незалежність. Тексти Олени Герасим’юк, Ярини Чорногуз, Бориса Гоменюка, Тараса Матвіїва, Гліба Бабича, Ігоря Мітрова, Максима Кривцова, Єви Тур, Єлизавети Жарікової, Артура Дроня, Аліни Сарнацької, Станіслава Чернілевського та багатьох інших – фундамент, на якому буде будуватися українська культура щонайменше майбутніх років 100.
Я назвав лише дещицю. Імен сотні. І з кожним роком їх ставатиме все більше і більше. Це література російсько-української війни. Своєрідний літопис. Новий міт в історії України та її культури. Нова навігація, за якою ітимуть покоління після нас.
Саме тому Україна не повинна обмежуватися трьома-п'ятьма іменами ветеранів на міжнародній арені. Якщо ми хочемо перемогти в цій війні на всіх рівнях (тактичному, оперативному, стратегічному), імен, які представляють Україну в Європі та світі, повинно бути більше. У війську достатньо достойних митців та мисткинь. Варто лише звернути на них увагу.
Я переконаний, що література, написана військовими, може говорити зі світом гучно, на рівних, правдиво. І нам не потрібно шукати українську кращу версію Ремарка, Гемінгвея чи ще когось. Більше того, нам не потрібно апелювати до їхніх імен. Це комплекс меншовартості. Це знецінення роботи українських авторів, які вже понад 10 років захищають нашу країну. Це знецінення праці митців, які загинули за майбутнє України.
У нас достатньо своїх голосів. Нам просто потрібно навчитися вимовляти їхні прізвища голосно та з гордістю. Не квилити, не лобіювати особисті інтереси, не рухатися за модою, а працювати над тим, аби підсилити українські наративи в світі чесними та правдивими текстами. Часто вони роблять боляче. Цього болю не потрібно боятися.
Культура – важливий елемент української перемоги. Культура – відповідь на запитання, хто ми і звідки, за що боремося і куди йдемо. Культура – це візія майбутнього. Моноліт, з якого формується нація. Ґрунт, на який ставатимуть наші діти та онуки, коли навчатимуться ходити і говорити. Культура – це відповідь на запитання, ким ми були і чи достатньо ми зробили для того, щоб покоління, які будуть після нас, говорили українською мовою».
Нагадаємо, організатор фестивалю – Літературна платформа «Фронтера». Захід відбувається за підтримки Українського культурного фонду в межах програми «Флагманські події», Посольства Іспанії в Україні та сприяння Луцької міської ради. Стратегічний партнер – платформа «Алгоритм дій». Діджитал-партнер – ideil.
ПРОГРАМА ФЕСТИВАЛЮ
25 липня (субота)
11:00-11:20 – Відкриття фестивалю і промова Валерія Пузіка.
11:20-12:20 – Хто такі «ми». Поетичні читання. Учасники: Ольга Ольхова, Любов Якимчук, Василь Карпʼюк, Ігор Мітров.
12:25-13:20 – Фокусна дискусія «Межі причетності. Відчувати своїх». Учасники: Павло Деревʼянко, Галина Крук, Хуан Антоніо Берньє. Модераторка: Мирослава Барчук.
13:25-14:10 – Довга історія причетності. Публічне інтерв’ю з Наталією Старченко. Модератор: Микита Москалюк.
14:20-15:15 – Коли кількох сторінок стає достатньо: важливі сенси малої форми. Учасники: Валерій Пузік, Олександр Бойченко, Марія Придьма. Модераторка: Тетяна Петренко.
15:25-16:45 – Майже Інтелектуальне Шоу від Підпільного Стендапу. Учасники: Настя Зухвала, Єгор Шатайло, Юра Коломієць, Павло Деревʼянко. Ведучий: Свят Загайкевич.
17:00-17:55 – Фокусна дискусія «Межі причетності. Мовити про себе». Учасники: Данило Лубківський, Вівіан Лавін, Катерина Калитко. Модераторка: Росана Тужанська.
18:05-18:50 – Echoes / Відлуння. Перформанс солідарності. Олена Герасимʼюк та іноземні учасники фестивалю.
19:00-20:00 – Артем Чех, Олександр Бойченко: бесіда про нові тексти, відповідальність та безвідповідальність.
20:10-20:55 – Читати призначено: книжкові рецепти на будь-який випадок. Учасники: Макс Кідрук, Яна Брензей. Модераторка: Анастасія Зухвала.
21:00-22:00 – концерт thekomakoma.
11:00-12:10 – СучЦукрМуз: як звучить література? Запис подкасту. Учасники: Артем Чех, Даніела Заюшкіна (Vivienne Mort). Модератор: Альберт Цукренко (учасник гурту «Хамерман Знищує Віруси»).
12:20-13:15 – Час фентезі й фантастики. Учасники: Світлана Тараторіна, Павло Деревʼянко, Макс Кідрук. Модератор: Кирило Лукаш.
13:25-14:20 – Людина всередині системи. Учасники: Едуард Андрющенко, Жуан Піна, Міколай Ґринберґ. Модераторка: Анастасія Левкова.
14:25-15:25 – Фокусна дискусія «Межі причетності. Незмиреність». Учасники: Євген Лір, Любов Якимчук, Євген Шибалов. Модератор: Максим Щербина.
15:30-16:30 – Медіа як простір пам’яті. Учасники: Мирослава Барчук, Йоріс Ляєндайк, Севгіль Мусаєва, Тарас Прокопишин. Модераторка: Юлія Тимошенко.
16:40-17:10 – «Ні, ні, я не ту кохав!», але тепер хором. Музична пауза під популярні волинські шлягери від хору «Оранта».
17:20-18:40 – Фокусна дискусія «Межі причетності. Хто ми – і чи хочемо це знати?» Учасники: Світлана Одинець, Олеся Островська-Люта, Тарас Лютий. Модераторка: Софія Кочмар.
18:45-20:00 – Хто такі «ми» завтра. Поетичні читання. Учасники: Валерій Пузік, Галина Крук, Катерина Калитко, Хуан Антоніо Берньє, Марія Сотомайор.
20:05-20:45 – Бути причетними. Публічна розмова. Учасники: Яніна Соколова, Вахтанґ Кебуладзе. Модераторка: Яна Брензей.
21:00-22:00 – концерт Vivienne Mort.
Ольга ШЕРШЕНЬ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
На війні поліг Герой з Волині Юрій Сергеєв
Сьогодні 16:50
Сьогодні 16:50
«У нас достатньо своїх голосів»: у Луцьку – VІ Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера». Фото, програма
Сьогодні 16:22
Сьогодні 16:22
Дорогу Седлище – Камінь-Каширський – Ковель відремонтують
Сьогодні 15:24
Сьогодні 15:24
СБУ уразила нафтодобувну платформу Росії на Каспії
Сьогодні 14:55
Сьогодні 14:55
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.