Учитель, який став «небесним оком»: історія захисника з Любешівщини
У народі кажуть: справжній дім починається не з фундаменту, а з мрії. Для Михайла Абрамовича з Любешівщини цією мрією був власний будинок – тепле родинне гніздо, де пахло б свіжою випічкою, а із саду долинав би сміх його синів. Разом із дружиною Оксаною вони будували його роками, відкладаючи на потім власний відпочинок чи спокійні вихідні. Однак коли дім уже було збудовано, пожити спокійно сім’ї так і не вдалося – плани перекреслила війна.
Про це пише Нове життя.
Михайло за фахом – учитель фізкультури. Він виховував у молоді характер і волю до перемоги в Залізницькому ліцеї ім. І. Пасевича. Але життя часто ставить перед нами непростий вибір. Аби дім ріс, а сини Артем і Тимур мали все необхідне, Михайло став на шлях заробітчанства. Далекі дороги, сезонні роботи за кордоном, розлука з родиною… Усе це було заради майбутнього.
Читати ще: Пішла до війська слідом за чоловіком, батьком і свекром: історія захисниці з Любешівщини
Повномасштабне вторгнення Росії застало нашого земляка в Польщі. Здавалося б, були безпечна відстань, стабільна робота, можливість допомагати фінансово родині. Проте, коли на любешівську адресу надійшла повістка, Михайло Абрамович не шукав причин, аби залишитися за кордоном. Він повернувся додому і 2 червня 2022 року став до лав Збройних Сил України.
Потрапив до легендарної 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Там він отримав позивний – ABRAMS. Можливо, через прив’язку до прізвища, а може, й через тотожність із американським танком: такий же міцний та надійний. Михайло став оператором дронів – «небесним оком» свого підрозділу.
Він бачив ворога раніше за інших, допомагав побратимам вижити, але сам про пережите розповідав рідним скупо. Дзвонив, аби почути голоси дружини й синів, аби на мить повернутися в тишу поліських буднів. Про побачене там, на сході, старався мовчати, дозуючи правду, щоб не поранити серце дружини.
Для родини Абрамовичів війна вимірювалася циклами «десять на десять». Десять днів невідомості, поки Михайло був на нулі, і десять днів відносного спокою, коли він був на зв’язку. Ті десять днів тиші були для Оксани найважчим іспитом.
«Я рахувала не дні, а хвилини від одного плюсика в месенджері до іншого», – згадує Оксана.
14 червня 2025 року небо над позиціями Михайла здригнулося. Пряме влучання КАБа – бомби, що не лишає шансів. Але сталося те, що потім лікарі назвуть неймовірним щастям, а віряни – Божим промислом: величезна бомба не розірвалася. Вона застрягла в землі, ніби її хтось зупинив за секунду до детонації.
Однак ударна хвиля і завал зробили свою справу. Травми були важкими. Попри контузію та понівечену руку, Михайло знайшов у собі сили піднятися. Три години він ішов пішки до своїх, аж поки не отримав медичну допомогу.
Коли надійшло коротке повідомлення «Я трьохсотий», Оксана Абрамович не вагалася. Це була та сама жіноча сила, яка здатна долати блокпости й кілометри швидше за будь-який транспорт. Уже за кілька годин вона була в Дніпрі.
«Коли вперше зайшла до нього в палату, я не бачила бинтів чи апаратів. Я дивилася в його очі. Вони були втомлені, але сповнені любові. Тоді я зрозуміла: головне, що він живий. З рештою ми впораємося разом», – каже дружина.
Читати ще: «Моєю мотивацією є родина, підтримка побратимів та віра в перемогу», – захисник з Любешівщини
Попереду були виснажливі місяці лікування та реабілітації. Травмована рука майже відмовилася слухатися, численні операції вимагали терпцю, якого вистачило б на цілий підрозділ. Михайла демобілізували за станом здоров’я, хоча серце його досі там, із хлопцями. Він переживає за кожне повідомлення від побратимів, за кожен успіх чи втрату бригади «Едельвейс».
Нині Михайло Абрамович удома. Він поволі повертається до колись звичного, а потім перерваного війною відносно мирного життя. Розробляє травмовану руку та звикає до тиші, яка більше не лякає. А ще гуляє з дітьми, які не відходять від батька ні на крок. Хлопці серйозно обіцяють бути такими ж міцними, як і тато, та поєднати життя з військом.
А ще в домі Абрамовичів на окремій поличці лежать нагороди: «Хрест доблесті», «За оборону України», подяки від командування. Однак Михайло не вважає себе героєм.
«Я робив те, що мав. Кожен чоловік має захистити свій дім. Бо якщо не ми, то хто?», – каже без пафосу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про це пише Нове життя.
Михайло за фахом – учитель фізкультури. Він виховував у молоді характер і волю до перемоги в Залізницькому ліцеї ім. І. Пасевича. Але життя часто ставить перед нами непростий вибір. Аби дім ріс, а сини Артем і Тимур мали все необхідне, Михайло став на шлях заробітчанства. Далекі дороги, сезонні роботи за кордоном, розлука з родиною… Усе це було заради майбутнього.
Читати ще: Пішла до війська слідом за чоловіком, батьком і свекром: історія захисниці з Любешівщини
Повномасштабне вторгнення Росії застало нашого земляка в Польщі. Здавалося б, були безпечна відстань, стабільна робота, можливість допомагати фінансово родині. Проте, коли на любешівську адресу надійшла повістка, Михайло Абрамович не шукав причин, аби залишитися за кордоном. Він повернувся додому і 2 червня 2022 року став до лав Збройних Сил України.
Потрапив до легендарної 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Там він отримав позивний – ABRAMS. Можливо, через прив’язку до прізвища, а може, й через тотожність із американським танком: такий же міцний та надійний. Михайло став оператором дронів – «небесним оком» свого підрозділу.
Для родини Абрамовичів війна вимірювалася циклами «десять на десять». Десять днів невідомості, поки Михайло був на нулі, і десять днів відносного спокою, коли він був на зв’язку. Ті десять днів тиші були для Оксани найважчим іспитом.
«Я рахувала не дні, а хвилини від одного плюсика в месенджері до іншого», – згадує Оксана.
14 червня 2025 року небо над позиціями Михайла здригнулося. Пряме влучання КАБа – бомби, що не лишає шансів. Але сталося те, що потім лікарі назвуть неймовірним щастям, а віряни – Божим промислом: величезна бомба не розірвалася. Вона застрягла в землі, ніби її хтось зупинив за секунду до детонації.
Коли надійшло коротке повідомлення «Я трьохсотий», Оксана Абрамович не вагалася. Це була та сама жіноча сила, яка здатна долати блокпости й кілометри швидше за будь-який транспорт. Уже за кілька годин вона була в Дніпрі.
«Коли вперше зайшла до нього в палату, я не бачила бинтів чи апаратів. Я дивилася в його очі. Вони були втомлені, але сповнені любові. Тоді я зрозуміла: головне, що він живий. З рештою ми впораємося разом», – каже дружина.
Читати ще: «Моєю мотивацією є родина, підтримка побратимів та віра в перемогу», – захисник з Любешівщини
Попереду були виснажливі місяці лікування та реабілітації. Травмована рука майже відмовилася слухатися, численні операції вимагали терпцю, якого вистачило б на цілий підрозділ. Михайла демобілізували за станом здоров’я, хоча серце його досі там, із хлопцями. Він переживає за кожне повідомлення від побратимів, за кожен успіх чи втрату бригади «Едельвейс».
Нині Михайло Абрамович удома. Він поволі повертається до колись звичного, а потім перерваного війною відносно мирного життя. Розробляє травмовану руку та звикає до тиші, яка більше не лякає. А ще гуляє з дітьми, які не відходять від батька ні на крок. Хлопці серйозно обіцяють бути такими ж міцними, як і тато, та поєднати життя з військом.
«Я робив те, що мав. Кожен чоловік має захистити свій дім. Бо якщо не ми, то хто?», – каже без пафосу.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Україна вийшла у фінал Євробачення-2026
Сьогодні 08:46
Сьогодні 08:46
Третина кримчан ігнорує пропаганду: окупанти занепокоєні популярністю українського ТБ на півострові
Сьогодні 07:45
Сьогодні 07:45
«Вдома 2.0»: гурт «Антитіла» знову їде до Луцька
Сьогодні 07:17
Сьогодні 07:17
У 5 містах України збудують орендне житло для переселенців
Сьогодні 06:48
Сьогодні 06:48
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.