Української естетики мені тут бракує, – волинянка про життя в США

Інна Хлистік народилася в Ковелі. Уже рік вона разом із чоловіком живе в Сан-Франциско. Жінка зізнається: спочатку не хотіла покидати Україну і переїжджати до США, йдеться у матеріалі газети Волинські Новини.

БУДУВАТИ ЖИТТЯ СПОЧАТКУ

«Знаю-знаю, для багатьох це мрія: Америка – країна свободи та можливостей, – каже вона. – Тож прозвучить дивно, але я не хотіла переїжджати до США, у мене взагалі ніколи не було бажання виїхати за кордон. Мені чудово жилося в Україні, я була цілком щасливою у себе вдома: велика родина, купа фантастичних друзів і улюблена справа, яка робила будні святом. Але так склалися обставини».

Два роки тому чоловіка Інни спершу відправили у відрядження до США. А невдовзі на роботі почалися розмови про його переведення із київського офісу до Сан-Франциско.

«IT-компанія, у якій працює чоловік, має офіси в Україні, США та Канаді (засновники компанії – українці). Але рік чи навіть більше ми відмовлялися від цієї ідеї, – розповідає Інна. – Сім’я, моя робота, одне слово, для нас це була не найкраща ідея. Але розмови почастішали. Згодом компанія вирішила повторити відрядження. І цього разу ми поїхали разом: придивитися до країни, чи потенційно могли б тут жити. Країна нам сподобалася, але від переїзду відмовилися, цього разу вже враховуючи рівень життя, який ми мали тут, і який потенційно мали б там. Але переговори тривали, нам запропонували хороші умови. Для чоловіка це однозначно перспективне рішення, бо то ж серце IT-сфери. А мені було дуже складно наважитися: це був початок навчального року, у студії купа занять, учні, за яких я відповідаю, співробітники, перед якими у мене є певні обов’язки, і репутація школи, яку я будувала п’ять років. Я вчитель української мови та літератури. Що робитиму в США? Довго вагалися, обговорювали. І таки наважилися. За три місяці владнали всі справи, продали й роздарували усе, чим обжилися за 10 років життя в Києві, й із двома валізами сіли на літак. Будувати життя спочатку».

Жінка каже, що отримати документи на проживання у США було нескладно. Адже їх оформленням опікувалася компанія. Подружжя виїжджало за візами L1 та L2, що дають обом дозвіл офіційно працювати у США.

А от адаптуватися в іншій країні було важко.

«Не можу сказати про всю країну, лише про Сан-Франциско, бо це – не зовсім типові Штати, – розповідає вона. – Це місто емігрантів та різноманіття: культурного, мовного. Тож тут ти однозначно менше почуваєшся чужаком, ніж, скажімо, в Німеччині, Франції чи навіть найближчій до Луцька Польщі. Тож якщо тут працюєш чи вчишся, де в тебе є певне коло знайомих, адаптаційний процес проходить відносно легко. Трохи болючіше адаптовуватися, якщо ти тут не працюєш: якийсь час почуваєшся дещо ізольованим від світу через мовний бар’єр, відсутність знайомих, культурну специфіку. Особисто мені було складно».

ЖИТИ У ДВОХ ЧАСОВИХ ПОЯСАХ

Інна Хлистік заснувала в Києві навчальну студію Tutoria. Нині вона продовжує дистанційно керувати школою. Викладає українську мову та літературу.

«Tutoria – це школа щасливих людей, – каже викладачка. – Це учні, які радісно прибігають на навчання, а не з примусу щось зубрити на урок. Викладачі, які вважають найбільшим щастям ділитися накопиченими знаннями й допомагати кожному стати кращою версією себе. Колеги, які чекають ранку понеділка, а не вечора п’ятниці».

Слово tutor означає вчитель, наставник. Це більше друг, що ділиться інформацією. Тому назва народилася як цікава гра слів, що передає основний характер школи: Tutor «і» Я + Територія (щастя) = Tutoria.

«Нещодавно в одному із інтерв’ю Джо Безоса, засновника Amazon, я почула цікаву фразу: «Комусь поталанило мати хорошу роботу, комусь – побудувати кар’єру, а комусь пощастило знайти покликання». Мені пощастило з останнім, – розповідає жінка. – Викладання – моє покликання, я це люблю, цим горю, цим надихаюся, із цього п’ять з половиною років тому народилася студія Tutoria – маленька школа мрії. Я вклала в цю школу дуже багато зусиль, досвіду, знань, часу та любові, тож залишати цю справу дуже не хотілося».

Інна каже, що одразу після переїзду розуміла: дистанційно усе це робити буде складно, але навіть уявити не могла, наскільки. Різниця в часі із Києвом 10 годин: коли в Києві ранок – у Сан-Франциско ніч. Тож уже півтора року в жінки робочі зустрічі можуть бути о 2:00 чи 3:00, а звичайний робочий день починається о 6:00.

«Київ засинає, а Сан-Франциско оживає. Тому намагаюся жити в двох часових поясах одночасно. Це однозначно виснажливо. На відстані складніше будувати команду, відчувати мікроклімат, але так само легко й приємно викладати, – каже вона. – Тішить, що відстань на це ніяк не впливає. Звісно, із вартістю життя в Сан-Франциско (це одне із найдорожчих міст у світі) Tutoria – це моє чудернацьке й любе хобі для душі».

ТОЛЕРАНТНІСТЬ – НАЙКРАЩА РИСА АМЕРИКАНЦІВ

Американська українка розповідає, що у Сан-Франциско фантастична природа й привітні люди – це перше враження, яке залишається незмінним. У США їй подобається чимало речей. Найбільше – взаємоповага людей: водіїв та пішоходів на вулицях, покупців та персоналу в магазинах, толерантне ставлення до виявів інакшості.

«На вулицях Сан-Франциско дуже багато безхатченків (особливість саме цього міста), але зовсім нема бездомних собак і котів. Тут, як і майже скрізь у США, дуже красиві й доглянуті парки, – розповідає вона. – До американської усмішки й безтурботного «Hi, how are you», на яке не чекають відповіді, швидко звикаєш і сприймаєш як частину приємного буденного ритуалу, а з часом переймаєш їхню радісну інтонацію. Тут фантастичний клімат: цілий рік весна».

За словами Інни, ще одна річ, яку вона помітила майже одразу, – відчуття захищеності, безпеки.

«У США не відчуваєш якоїсь потреби посилено пильнувати свою сумку, коли їдеш в метро. Можу попросити незнайомців у кафе приглянути за моїм ноутбуком, коли виходжу до вбиральні, і мої речі залишаться на місці. Коли готувалася до забігу й мотала кола вулицями Києва, люди часто сторожко оберталися й притискали сумки, тут ні в кого нема такого рефлексу. Ніхто не телефонує тобі щоразу, коли приходить доставка: посилки просто лишають у дворі – і візьме їх лише господар, а не сусід, якому коробочка здалася вартісною, – каже Інна. – Сан-Франциско – це серце стартапів, тому тут можна зайти до кафе і не знайти місця, де сісти з горнятком кави, бо все обсіли люди з ноутбуками, й просто тут і зараз творяться якісь нові проекти».

ПРАЛЬНА МАШИНА В КВАРТИРІ – РІДКІСТЬ

Але є й речі, до яких жінці звикнути складно. Американці дуже голосно говорять. Коли зайти в типовий американський заклад – це гірше, ніж вулик.

«Я навіть уявити не могла, що в кафе чи пабі може бути так гучно. Досі не розумію, як вони одне одного чують. Мені видається, що я просто глухну й читаю слова сусіда по губах, – зізнається вона. – Тут дуже дорога медицина, але чи хороша, поки оцінити складно, протягом року намагалася уникати цих візитів. Одне із благ, яке ми вже не помічаємо в Україні, – це пральна машина в квартирі. На жаль, тут це рідкість. Лаундрі, пральні кімнати, зазвичай на першому поверсі багатоповерхівок чи в окремих будівлях, як у типових американських фільмах. Власне, мінусів теж чимало, але позитивного більше».

Як відомо, рівень життя у цій країні досить високий. Тут дороге житло, медичні страховки, недешева й сфера послуг. Суворі та високі штрафи для автомобілістів. Дорогі парковки. Машина в цьому місті – дороге задоволення. Але водночас тут буває дешевше проїхатися вдвох на таксі, ніж на автобусі. Цікаво, що американці працюють значно більше, ніж українці. Менше вихідних і свят. Тут нема фонової мантри, що держава тобі весь час щось винна.

АМЕРИКАНЦІ ЦІНУЮТЬ КОМФОРТ

«Американці привітніші й відкритіші, ніж українці, вони абсолютно радісно зупинять тебе в магазині чи на вулиці, щоб сказати, що в тебе класні черевики чи куртка. Але при цьому, мені видається, вони не так легко пускають когось в близьке оточення, як українці. Американці не надають стільки значення стилю, як європейці, вони цінують комфорт, – каже Інна. – Тому тут рідко зустрінеш дівчину на шпильках із клатчем у тон шарфа. Джинси, футболка, потріпані кеди та старий наплічник – це типовий американець. Української естетики мені тут бракує».

Найбільш відчутна для Інни різниця американців та українців у ставленні, повазі до людей. Вона каже, що жодного разу не зіткнулася із грубістю чи неввічливістю. Американці – трудоголіки, та працюють не тому, що начальник сказав, і не тому, що хтось контролює, а тому, що вважають, що мають якомога краще робити свою роботу. До українців американці у Сан-Франциско ставляться так само гарно, як і до представників інших країн. Жінка каже, що це теж специфіка міста різноманіття. Загалом тут чималенька українська діаспора.

Лілія БОНДАР

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---