«Волинська Коляда»: навіщо робили павуків, що готували й коли сідали за стіл
У ніч із 24 на 25 грудня українці відзначатимуть Коляду, нині більш відому як Святвечір. Невід’ємними атрибутами свята залишаються вшанування предків, догляд за господарством і спільна родинна вечеря.
Про особливості зустрічі Коляди на Волині, зокрема про виготовлення павуків із соломи, прикрашання домівки та традиційні різдвяні страви, розповіла етнологиня, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри музеєзнавства, пам’яткознавства та інформаційно-аналітичної діяльності Волинського національного університету імені Лесі Українки Алла Дмитренко.
Затишна зустріч із нею під назвою «Волинська Коляда» напередодні Різдвяних свят відбулася в Музейному просторі «Окольний замок».
Нагадаємо, що Коляди – це також святі вечори; святковий цикл, який триває від Різдва до Водохреща. А колядки – різдвяні пісні, які прославляють народження Ісуса Христа, несуть побажання добра та достатку господарям і виконуються колядниками під час обходу будинків на Різдво.
Колядки починали вчити від Введення, тобто з 21 листопада за новим стилем. Заразом готували костюми для колядників і різдвяну атрибутику, як-от, наприклад, зірка.
А вже від свята Спиридона, тобто з 12 грудня, бралися до праці, щоб усе встигнути до Різдва. Чоловіки наводили лад у господарських приміщеннях, чистили хліви, заготовляли наперед дрова. Господарський реманент викладали так, щоб склалося враження, що й він відпочиває.
«Треба було все зробити, скрізь навести лад, бо свято не любить рейваху. Це світобачення. На кожну роботу в наших предків був чітко відведений час. Коли святкувати, а коли все складати, вичищати. Увесь реманент потрібно було поскладати на місце, щоб він так стояв до весни. Це лад, і за цим ладом живе суспільство», – зазначила етнологиня Алла Дмитренко.
Читати ще: Зелені свята на Волині: як прикрашали домівки, коли приходили русалки і як водили «Куста»
Передсвятковим обов’язком чоловіків також було товчіння ячменю чи пшениці на кутю. Цю страву починали робити за тиждень до свята. Зерно мочили, товкли в ступі й провітрювали.
«Мрія дівчат – піймати гарного парубка. А чим його піймати? Звісно, що павуком. Вірили, що кожна дівчина щороку повинна зробити павука. Таких павуків здебільшого робити на Гната із соломи, прикрашали квітами… Чому робили? Звісно, це давній світоглядний елемент. Із прийняттям християнства все те давнє, ще дохристиянське, прилаштовувалося до християнської віри. Завдяки цьому витворилося наше особливе українське православ’я. Чому особливе? Тому що на території України не було Хрестових походів, не було спалювання на вогнищах, тобто людей не нищили за язичницькі вірування. І наша церква вчинила досить мудро. Вона все те народне надбання підпорядкувала собі, витворивши унікальне українське православ’я. Пізніше вірили, що цей павук заснував павутинням вхід до печери, де народився Ісус Христос і де переховувалися Мати Божа з Дитятком від воїнів Ірода», – розповіла лекторка.
Вірили, що павук виганяє з дому злих духів і забирає негативну енергію. Подекуди заборонялося вимітати павуків із хати.
Витворені з соломи павуки мали висіти в будинку до Водохреща. Потім їх спалювали. Однак у багатьох місцевостях звичаю спалювати павуків не було – вони висіли в хатах роками.
Читати ще: Традиції волинського Великодня: коли пекли паску, що клали в кошик і як зустрічали сонце
Окрім павуків, волиняни до Різдва виготовляли інші солом’яні прикраси, паперові витинанки, аплікації, квіти.
У міжвоєнний період, а в окремих селах і після війни, поширився звичай втикати за ікони ялинкові гілки або й ставити ялинки.
«Нам нав’язували, що Петро І привіз ялинку. Він нам не привозив ялинку. Він привіз собі. І перший рік шпагами і кийками змушували ставити ту ялинку. Потім у кабаках ставили. І ця традиція за два роки зникла. Він нам не привозив ялинку. Тому що ми були європейською державою в цей час, ми входили до складу європейської держави. У нас ялинка поширилася, оскільки ми були в складі Речі Посполитої, – звідти, з Європи, але аж ніяк не від Петра І. У нас ялинка завжди була різдвяним атрибутом, а не новорічним», – наголосила Алла Дмитренко.
Читати ще: «На великий день сходить сонце»: етнографиня з Луцька розповіла про великодні традиції на Волині
За два-три дні до свята кололи свиней. Господині готували свіжину, драглі, пекли ковбаси, кров’янки, сальтисони. У деяких місцевостях Волині сало, м’ясо і ковбаси коптили або сушили. Усі страви, які готували на Різдво, ніхто наперед не куштував. Сіль, гірчицю, часник та інші приправи додавали на око. Напередодні свята випікали також хліб і пироги.
Кутю готували ячмінну або пшеничну. Її заправляли медом, маком, горіхами, вишнями, чорницями. Кутю готували першою, до схід сонця. Стежили за тим, як звариться кутя. Вірили, якщо кутя вдасться, то будуть урожай і щастя вдома.
Окрім куті, на Святвечір на стіл ставили узвар, борщ, рибу, гриби, варену або тушковану капусту, гречаний кисіль, вареники з бобом, капустою та інші наїдки.
Перед вечерею до хати вносили сніп. У різних селах Волині різдвяного снопа, якого робили з різного збіжжя, називали «коляда», «колядник», «дід», «господар», «снопик». Окрім нього, вносили сіно, яке клали під скатертину чи на стіл.
Після свят зерно зі снопа і сіно згодовували худобі та птиці. Подекуди сніп тримали до весілля, щоб благословити наречених.
У різних селах Святвечір називали «Коляда», «Перша кутя», «Багата кутя», «Багата вечеря», «Багатий Святвечір».
Читати ще: Невідома Волинь: наречена, яка плаче на весіллі, криниця з журавлем і млинці замість хліба. Відео
Святвечір розпочинався з першою зіркою. Вірили, що той, хто першим її побачить, буде щасливим у наступному році.
За столом запалювали свічку, промовляли молитву. На вечерю мала зібратися вся родина. Якщо хтось не міг прибути, то на миску з кутею спирали ложки. Подекуди першу ложку куті підкидали до стелі, щоб був урожай.
В окремих селах після вечері господар пригощав стравами зі столу худобу, щоб та «не скаржилася». Говорили, що хто перший повечеряє, той перший із польовими роботами впорається.
По закінченню вечері знову проказували молитву. Свічку гасили, ставили в жито або пшеницю на покуті разом з кутею. Всі страви залишали на столі – для померлих близьких.
«Це велика повага до традицій, велика повага до тих, хто нас народив, хто передав нам ці звичаї і завдяки кому ми є українцями, маємо свою культуру», – акцентувала Алла Дмитренко.
Колядувати же зазвичай починали на наступний день, тобто на Різдво.
Ольга ШЕРШЕНЬ
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про особливості зустрічі Коляди на Волині, зокрема про виготовлення павуків із соломи, прикрашання домівки та традиційні різдвяні страви, розповіла етнологиня, кандидатка історичних наук, доцентка кафедри музеєзнавства, пам’яткознавства та інформаційно-аналітичної діяльності Волинського національного університету імені Лесі Українки Алла Дмитренко.
Затишна зустріч із нею під назвою «Волинська Коляда» напередодні Різдвяних свят відбулася в Музейному просторі «Окольний замок».
Нагадаємо, що Коляди – це також святі вечори; святковий цикл, який триває від Різдва до Водохреща. А колядки – різдвяні пісні, які прославляють народження Ісуса Христа, несуть побажання добра та достатку господарям і виконуються колядниками під час обходу будинків на Різдво.
Колядки починали вчити від Введення, тобто з 21 листопада за новим стилем. Заразом готували костюми для колядників і різдвяну атрибутику, як-от, наприклад, зірка.
А вже від свята Спиридона, тобто з 12 грудня, бралися до праці, щоб усе встигнути до Різдва. Чоловіки наводили лад у господарських приміщеннях, чистили хліви, заготовляли наперед дрова. Господарський реманент викладали так, щоб склалося враження, що й він відпочиває.
«Треба було все зробити, скрізь навести лад, бо свято не любить рейваху. Це світобачення. На кожну роботу в наших предків був чітко відведений час. Коли святкувати, а коли все складати, вичищати. Увесь реманент потрібно було поскладати на місце, щоб він так стояв до весни. Це лад, і за цим ладом живе суспільство», – зазначила етнологиня Алла Дмитренко.
Передсвятковим обов’язком чоловіків також було товчіння ячменю чи пшениці на кутю. Цю страву починали робити за тиждень до свята. Зерно мочили, товкли в ступі й провітрювали.
«Мрія дівчат – піймати гарного парубка. А чим його піймати? Звісно, що павуком. Вірили, що кожна дівчина щороку повинна зробити павука. Таких павуків здебільшого робити на Гната із соломи, прикрашали квітами… Чому робили? Звісно, це давній світоглядний елемент. Із прийняттям християнства все те давнє, ще дохристиянське, прилаштовувалося до християнської віри. Завдяки цьому витворилося наше особливе українське православ’я. Чому особливе? Тому що на території України не було Хрестових походів, не було спалювання на вогнищах, тобто людей не нищили за язичницькі вірування. І наша церква вчинила досить мудро. Вона все те народне надбання підпорядкувала собі, витворивши унікальне українське православ’я. Пізніше вірили, що цей павук заснував павутинням вхід до печери, де народився Ісус Христос і де переховувалися Мати Божа з Дитятком від воїнів Ірода», – розповіла лекторка.
Вірили, що павук виганяє з дому злих духів і забирає негативну енергію. Подекуди заборонялося вимітати павуків із хати.
Витворені з соломи павуки мали висіти в будинку до Водохреща. Потім їх спалювали. Однак у багатьох місцевостях звичаю спалювати павуків не було – вони висіли в хатах роками.
Окрім павуків, волиняни до Різдва виготовляли інші солом’яні прикраси, паперові витинанки, аплікації, квіти.
У міжвоєнний період, а в окремих селах і після війни, поширився звичай втикати за ікони ялинкові гілки або й ставити ялинки.
«Нам нав’язували, що Петро І привіз ялинку. Він нам не привозив ялинку. Він привіз собі. І перший рік шпагами і кийками змушували ставити ту ялинку. Потім у кабаках ставили. І ця традиція за два роки зникла. Він нам не привозив ялинку. Тому що ми були європейською державою в цей час, ми входили до складу європейської держави. У нас ялинка поширилася, оскільки ми були в складі Речі Посполитої, – звідти, з Європи, але аж ніяк не від Петра І. У нас ялинка завжди була різдвяним атрибутом, а не новорічним», – наголосила Алла Дмитренко.
За два-три дні до свята кололи свиней. Господині готували свіжину, драглі, пекли ковбаси, кров’янки, сальтисони. У деяких місцевостях Волині сало, м’ясо і ковбаси коптили або сушили. Усі страви, які готували на Різдво, ніхто наперед не куштував. Сіль, гірчицю, часник та інші приправи додавали на око. Напередодні свята випікали також хліб і пироги.
Кутю готували ячмінну або пшеничну. Її заправляли медом, маком, горіхами, вишнями, чорницями. Кутю готували першою, до схід сонця. Стежили за тим, як звариться кутя. Вірили, якщо кутя вдасться, то будуть урожай і щастя вдома.
Окрім куті, на Святвечір на стіл ставили узвар, борщ, рибу, гриби, варену або тушковану капусту, гречаний кисіль, вареники з бобом, капустою та інші наїдки.
Перед вечерею до хати вносили сніп. У різних селах Волині різдвяного снопа, якого робили з різного збіжжя, називали «коляда», «колядник», «дід», «господар», «снопик». Окрім нього, вносили сіно, яке клали під скатертину чи на стіл.
Після свят зерно зі снопа і сіно згодовували худобі та птиці. Подекуди сніп тримали до весілля, щоб благословити наречених.
У різних селах Святвечір називали «Коляда», «Перша кутя», «Багата кутя», «Багата вечеря», «Багатий Святвечір».
Святвечір розпочинався з першою зіркою. Вірили, що той, хто першим її побачить, буде щасливим у наступному році.
За столом запалювали свічку, промовляли молитву. На вечерю мала зібратися вся родина. Якщо хтось не міг прибути, то на миску з кутею спирали ложки. Подекуди першу ложку куті підкидали до стелі, щоб був урожай.
В окремих селах після вечері господар пригощав стравами зі столу худобу, щоб та «не скаржилася». Говорили, що хто перший повечеряє, той перший із польовими роботами впорається.
По закінченню вечері знову проказували молитву. Свічку гасили, ставили в жито або пшеницю на покуті разом з кутею. Всі страви залишали на столі – для померлих близьких.
«Це велика повага до традицій, велика повага до тих, хто нас народив, хто передав нам ці звичаї і завдяки кому ми є українцями, маємо свою культуру», – акцентувала Алла Дмитренко.
Колядувати же зазвичай починали на наступний день, тобто на Різдво.
Ольга ШЕРШЕНЬ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Росія розробляє зброю для знищення Starlink, – розвідка НАТО
Сьогодні 15:22
Сьогодні 15:22
Китай розгорнув понад 100 нових ядерних ракет і готується захопити Тайвань до 2027 року, – звіт Пентагону
Сьогодні 14:49
Сьогодні 14:49
Генерали Путіна малюють йому «райдужну» картину з фронту, переконуючи у перемозі, – FT
Сьогодні 14:01
Сьогодні 14:01
У Луцьку попрощалися з Героєм Михайлом Трофимуком
Сьогодні 13:28
Сьогодні 13:28
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.