USD 26.55 26.75
  • USD 26.55 26.75
  • EUR 31.10 31.28
  • PLN 6.70 6.78

«Я хочу розвіяти стереотип політика, якого вибрали через інтернет», – луцька блогерка і фотохудожниця Ірина Дяченко. Інтерв’ю*

«Я боюся залишитися осторонь і не брати участі в житті свого міста, адже воно мені не байдуже», – переконує громадська активістка, блогерка та фотохудожниця Ірина Дяченко, водночас додаючи, що саме людина, а не місто, визначає можливості для реалізації.

Вона розповіла Інформаційному агентству Волинські Новини про мрію, аби Instagram закрили, псевдопопулярність, хейтерів, соціальні ініціативи, силу соцмереж, бажання працювати в міській раді та свою університетську любов.

Як наголосила, робитиме все для рідного міста Луцька незалежно від результатів виборів, адже вірить, що Бог усе вертає сторицею: «Не маючи бізнесу, який мені треба прикривати чи лобіювати в міській раді, я щиро хочу приносити користь місту. Бажаю бути учасницею того, що відбувається в місті, яке я люблю, задля кращого майбутнього моїх дітей».

Розкажіть трохи про себе: звідки родом, хто за освітою?

Я родом із Рівненщини, з міста Дубно. В Луцьку проживаю протягом останніх 14 років. Переїхала сюди разом із батьками у 2006 році. Мій тато – військовий і служив у Луцьку.

У мене – стандартно позитивна біографія, як і в усіх дітей військових: відмінниця у школі, червоний диплом з університету (усміхається, – ВН). Я закінчила Волинський національний університет імені Лесі Українки за спеціальністю «Образотворче мистецтво та дизайн». Другу вищу освіту, юридичну, здобула теж у Луцьку.

Ще з університетських часів активна – всі п’ять років була старостою групи та учасницею студентського самоврядування. Після університету я працювала фотографом, що дало можливість познайомитися з багатьма людьми.
Мені подобається бути частинкою того, що відбувається в місті. Я – патріотка. І коли мене запитують, чому я досі тут, а не за кордоном, відповідаю: я справді дуже люблю Україну, Луцьк зокрема. Так, у мене була змога переїхати в Київ чи Львів, де ніби є більше шансів для молоді. Але я вважаю, що людина сама визначає свої можливості. Не місто дає змогу реалізуватися, а людина сама, маючи потенціал, може чогось досягти, бути щасливою і реалізованою.

Я – дружина, мама двох дітей. Для багатьох жінок із появою дітей закінчується їхнє особисте життя, адже вони вже не можуть присвячувати час лише собі, в більшості випадків вони живуть для родини, дітей. Я не кажу, що це погано, але вважаю, що жінка може набагато більше дати своїм дітям власним прикладом, будучи реалізованою і щасливою. І своїм прикладом у соцмережах та реальному житті я хочу показати, що жінка – це не просто додаток до чоловіка, не квота, як зараз заведено стереотипно вважати, а особистість, яка здатна на великі вчинки.

Як зареєструвалися в соцмережах? Із самого початку планували розвинути сторінку в блог?

Я не реєструвалася в Instagram. Мене зареєструвала кума. Загалом я була проти цієї соцмережі протягом перших трьох років, відколи вона з’явилася. Я була впевнена: якщо соціальна мережа краде у людей час, який вони могли б витратити в реальному житті на щось корисне, на розвиток, на те, щоб прочитати книжку чи поспілкуватися з друзями, а вони витрачають його, щось викладаючи чи оновлюючи, то це деструктивно, нецікаво і я не хочу бути заручницею цієї системи. Я повторювала це своїй кумі постійно. Тоді ми працювали в одному бізнесі: вона робила макіяжі, а я їх фотографувала. І їй потрібно було відзначати мене, тому вона сама зареєструвала мене, придумала назву акаунту і скинула мені пароль SMS-повідомленням.
А потім, коли я завагітніла, це набуло зовсім інших обертів. Дуже багато всеукраїнських блогерів стали відомими з появою дітей, тому що аудиторія матусь має багато вільного часу; люди, які працюють, не мають стільки часу, аби читати, писати, коментувати чи ділитися. Матусі спілкуються між собою, діляться посиланнями, де можна прочитати щось корисне. Відповідно, почалися запитання, змінилася цільова аудиторія. Якщо раніше я була цікава людям як фотографка чи художниця, у мене були замовлення через інтернет, то тепер стала цікава матусям, які запитували, де придбала такий візочок чи як організувала грудне вигодовування. І так усе на дітях закрутилося.

Хоча я неодноразово повторювала, що буду дуже рада, якщо Instagram закриють. Тоді люди матимуть більше вільного часу, аби жити в реальному світі. Я не вважаю Instagram-сторінку своїм заробітком, я просто підтримую її, тому що так склалися обставини. Я не вкладаю туди реальних грошей, тому що вважаю, що вкладати кошти в псевдопопулярність, щоб потім на ній же заробляти, – безглуздо. Краще вкладати гроші й час у себе – у книги чи подорожі. Часто в молоді закладаються неправильні цінності, тому що вона вважає, що потрібно тільки стати популярною. Якщо одного дня Instagram закриють, що вона буде робити? Я візьму в руки фотоапарат і зможу заробити собі та дітям на шматок хліба.
Як вважаєте, в чому феномен вашої популярності? Як люди дізнаються про вас?

Моя сторінка не є показником популярності. Вона середньостатистична. У Луцьку дуже багато сторінок, які мають набагато більше підписників. Непросто в усьому розібратися, а грати за правилами інших людей я не хочу. Я не накручую кількість підписників чи лайків, що не заважає людям, не тільки з Луцька, звертатися до мене.

Загалом у Луцьку мене знали й до Instagram. Ще в університеті ми реалізовували різні проєкти, робили флешмоби, збирали кошти, аби допомогти іншим, їздили в дитячі будинки. Для цього Instagram не потрібен.

Як вважаєте, чому часто некорисний, неоригінальний контент стає цікавим широкій аудиторії в соцмережах?

Напевно, це психологія і принцип поведінки натовпу. Сучасна молодь, дивлячись на інших, думає, що саме це потрібно і їй. Популярність – це дуже відносна річ. Люди створюють ілюзію популярності заради популярності.

70% людей дотримуються загальноприйнятих поглядів, тому що вони не хочуть вирізнятися, не хочуть, аби їхньою думкою цікавилися, бо ж тоді її доведеться відстоювати. Нас у школі не вчили робити бізнес, і тільки через власний досвід, набиваючи гулі, ми реалізовуємося. Більшість же просто орієнтується на чужу думку…
Чи відразу зрозуміли, який контент зацікавить підписників? Як охарактеризували б свою аудиторію?

Я ніколи не підлаштовувалася під читача. Як уже згадувала, можна аудиторію збільшувати певними хитрощами. Наприклад, велику аудиторію мають люди, які конфліктують, постійно чимось незадоволені, коментують і обговорюють інших людей, висловлюють свою думку, яка обов’язково не збігається з поглядами інших. Ніколи не була прибічницею таких хитрощів, адже я – неконфліктна, дуже миролюбна людина, яка не бачить сенсу в тому, аби заради нарощення аудиторії бути скандалісткою. Я завжди щира. Так, ніколи не буду рекламувати те, чим не користуюся сама, бо для мене важлива репутація. Я з дитинства намагалася бути порядною, чесною, такою, якою мене виховували батьки. Те, що це імпонує людям, – нормально, тому що в сучасному суспільстві у тренді зухвальство, пафос.

Моя аудиторія – це класні люди. 75% – жінки, такі, як ми з вами, які мріють, хочуть бути щасливими, коханими. І фідбек, відповіді підписниць зі словами подяки слугують для мене стимулом, аби не закинути Instagram, хоча інколи дуже хочеться.
Скільки часу забирає Instagram?

У мене є помічниця, яка спілкується з рекламодавцями. Зараз, у період передвиборчої кампанії, я не займаюся рекламою, тому що це забирає багато часу; це теж робота. Оскільки маю цілу команду фотографів, робити фотоконтент – не проблема.

У середньому Instagram забирає в мене 2,5-3 години на день. Це небагато. Переважно я веду свій Instagram через Telegram: відповідаю своїй помічниці, надиктовую їй пости тощо. Я не дотримуюся якихось принципів, а веду сторінку так, як виходить, і це цікаво іншим. Якби люди не охрестили мене блогеркою, я себе так і не називала б.

Маєте багато хейтерів? І чи впізнають вас на вулиці?

У мене немає хейтерів або ж вони мене бояться і тому соромляться відверто щось заявляти (усміхається, – ВН). Кілька спроб, звісно, було, але вони стосувалися таких вірусних тем, як щеплення чи єврономери.

До мене часто підходять люди на вулиці, і коли знайомляться зі мною, нерідко дивуються, тому що малюють трішки інший образ через власну призму сприйняття. А я відкрита до нових знайомств, відверта, можу і сама до когось підійти.
Ви себе позиціонуєте як громадська діячка. У чому полягає ваша громадська робота? Які проєкти реалізовуєте?

Торік ми з телеведучою Наталкою Войтович реалізували проєкт «Поїхали з нами». Він про жінок і про те, що можна змінити своє життя, незалежно від віку, статусу чи місця проживання. Як виникла ідея проєкту? Мені регулярно писали дівчата, які цікавилися, як я все встигаю, питали порад; їм потрібна була мотивація. Загалом Instagram, якщо його правильно використовувати, дуже мотивує, водночас багатьох він заганяє в ступор, адже це соцмережа, де ти бачиш ту картинку, яку тобі показують. Дехто не усвідомлює цього і вважає себе гіршим за інших. Завдяки Instagram я глибше зрозуміла психологію жінок і те, наскільки іноді їм важко, адже вони хочуть реалізуватися. Вони почуваються щасливішими, коли їх поважають, цінують чоловіки, діти. Тому цей проєкт був покликаний допомогти жінці змінити своє життя на краще.
Були також два соціальні проєкти. Один – реакція на революцію 2014 року. Це «Ідея трансцендентальної свободи», де було показано дуже складні фотографії. Другий я створила цього року у відповідь на ситуацію з COVID-19 – це проєкт «Не з кам’яним серцем». Він був покликаний змусити людей задуматися над тим, чи не скам’яніли їхні серця в такий складний період. Це мультимедійний проєкт, який включав світлини і створену за моїм задумом відеороботу. На фото я задокументувала скульптури Миколи Голованя. Звідси, власне, й назва: ці скульптури своїми кам’яними очима ніби заглядають у душі людей і змушують їх до роздумів. А у відео показано, що неважливо, скільки в тебе грошей, якщо ти не маєш де їх витратити, або якого бренда твій одяг, якщо ти не маєш куди його одягнути. Треба цінувати в собі, у тих, хто навколо, лише справжні, чисті почуття, емоції і не ставитися ніби з кам’яним серцем до людей, які зараз трудяться на благо суспільства, – до наших лікарів.
Окрім того, не варто забувати про силу Instagram. Багато людей чомусь бояться звертатися до офіційних структур чи служб. Наприклад, одного дня мені написала дівчина із Закарпаття, мама двох дітей, про те, що її родина не має що їсти. Ну як я могла не допомогти? В мене теж двоє дітей. Я запитала, скільки її діткам років, і ми разом із моєю подругою Ангеліною Богданович (дружина директора будівельної компанії «Інвестор» Андрія Разумовського, – ВН) купили продукти, зібрали все необхідне, розділили речі за віком, склали їх у коробки і відправили двома 30-кілограмовими посилками.
Зверталася теж мама-одиночка з Білої Церкви, яка не мала грошей, аби купити своєму немовляті суміш. Не тільки жінки, а й багато чоловіків відгукнулися, привозили підгузки, суміші. У результаті цю сім’ю ми укомплектували всім необхідним (сезонними одягом і взуттям, ліками, сумішами, засобами гігієни тощо) на рік.

Багато звернень було в період жорсткого карантину щодо забезпечення масками, антисептиками, щитками. Тобто Instagram – це теж платформа комунікації між людьми для надання оперативної допомоги. Це класно.
Як вдається поєднувати сім’ю, виховання дітей, роботу та творчість?

Є один секрет – це взаєморозуміння з чоловіком. Він мені дуже допомагає, дозволяє бути собою і робити те, що приносить задоволення, а я вертаю йому радістю і позитивом. Коли працюю, я на підйомі, можу багато зробити, і він це бачить.

Наша донька відвідує приватний садок, а з синочком мені допомагає нянька. Аби все встигати, також треба бути хорошим організатором, відповідальним, виконувати завдання, зважаючи на їх пріоритетність, і бути тайм-менеджером.
Ви не дуже вписуєтеся в образ депутата, чому вирішили спробувати себе ще й у політиці?

Це така ж сама громадська робота, тільки ти маєш більше повноважень і можливостей, щоб допомагати людям. У мене немає бізнесу, який я могла б лобіювати, як це заведено вважати, за рахунок депутатського статусу. Це щире бажання бути учасницею того, що відбувається в моєму місті, яке я люблю, задля кращого майбутнього моїх дітей.

Як рідні, друзі відреагували на ваше балотування?

Дуже позитивно. Це не перший мій досвід – два роки тому я балотувалася в ОТГ.

Зараз не ставлю собі завдання пройти в міськраду. Я прагну бути корисною команді, спілкуюся з жіночим керівництвом, Ірина Суслова (очільниця Жіночого руху політичної партії «ЗА Майбутнє», – ВН)інколи телефонує мені, аби порадитися у якихось питаннях. Приємно, що моя думка важлива.

Коли вибори закінчаться, незалежно від їх результату, я все одно працюватиму, допомагатиму команді змінювати країну, Луцьк зокрема, у кращий бік.
Чому саме «ЗА Майбутнє», адже політичних партій – безліч?

Це моя університетська любов. Наш випуск 2013 року був першим, коли за червоний диплом магістра давали безплатну путівку в Буковель. Для мене тоді, коли наша сім’я не мала ні машини, ні можливостей, поїхати в Буковель було чимось нереальним. А тут твій університет за твої знання робить такий подарунок!

Я шалено захоплююся Ігорем Петровичем (Палицею, лідером політичної партії «ЗА Майбутнє», – ВН), який стільки зробив для нашого міста, який підтримує і дітей, і молодь, і старше покоління. Мені хочеться брати з нього приклад і робити все для свого міста, незалежно від результатів виборів. Я буду це робити, навіть якщо не пройду (в міськраду, – ВН). Я дивлюся всі політичні шоу за його участі, підтримую всі ініціативи, наприклад, легалізацію видобутку бурштину, адже це шанс показати всій Україні, що можна все робити чесно. Я щиро вірю: якщо ти робиш усе по совісті, то Бог тобі поверне сторицею. А гроші, як і популярність, – дуже відносна річ: сьогодні вони є, а завтра їх немає.
Як вважаєте, вдасться поєднувати блогерство і депутатство?

Так, я планую поєднувати. Думаю, це мені вдаватиметься. Є речі, які я, звичайно, буду делегувати помічницям. Наприклад, усіх своїх фотоклієнтів передала ученицям, які чудово справляються з цією роботою. Так само з блогом. Тож у мене буде час для роботи в партії «ЗА Майбутнє».

Як гадаєте, понад 45 тисяч підписників допоможуть вам під час виборів?

Я – за реальність, тому робитиму все для того, щоб підняти загальний рейтинг партії. Аби виборці не псували бюлетені, проводитиму інформаційну роботу, пояснюватиму, як правильно віддати голос, аби його врахували.

Я буду робити все для того, щоб молодь, яка зараз, на жаль, є аполітичною, не перекладала своєю байдужістю відповідальність на тих людей, які проголосують. Я раджу молоді: принаймні протягом цих останніх тижнів поцікавтеся тим, що відбувається в країні, тому що вартість речей чи послуг, які ви замовляєте в соціальних мережах, залежатиме від курсу валют, новоухвалених законів тощо. І хоч ці питання не розв’язують на місцевому рівні, це ваша позиція як свідомого громадянина, яку ви обов’язково маєте висловлювати, давати приклад іншим, зокрема одноліткам.

Думаю, що головне – особистий контакт, тому їжджу на свій перший округ, де прожила 12 років, безпосередньо спілкуюся з лучанами. Мої батьки досі живуть на цьому окрузі.
«Слуг народу» критикують за те, що серед них – лише артисти, перукарі, ресторатори, фотографи тощо. Ви теж зі сфери розваг. Чи не боїтеся скепсису, критики у свій бік?

Ні, звичайно, не боюся. Я боюся залишитися осторонь і не брати участі в житті свого міста, адже воно мені не байдуже. Не планую нікуди переїжджати, хочу жити у щасливому, красивому місті, яке ми бачимо вже зараз.

Коли людина може здобути медійну популярність своїми силами, не завдяки скандалам – це теж показник організованості, того, що людина має стержень і чітко йде до мети. Зараз я змінюю вектор своїх цілей, які завдяки наполегливості планую успішно досягти. Ось і все.

Цілеспрямованістю можна багато досягнути. У цьому хочу переконати молодь. Я прагну розвіяти стереотип політика, якого вибрали через інтернет. Хочу, щоб молодь усвідомила, що без зв’язків і багатих батьків можна брати активну участь у житті свого міста й досягати висот.
Чи до вас уже звертаються містяни з пропозиціями, проханнями розв’язати якусь проблему? Як оцінюєте Луцьк, що хотіли б тут змінити?

Насправді чогось негативного в Луцьку майже не лишилося. У нашому місті класні дороги, широкі проспекти, реконструйоване зовнішнє освітлення…

Я – екоактивістка, сортую сміття, змушую це робити всіх навколо, зокрема й сусідів. Тобто своїм маленьким прикладом ти можеш змінювати власне повсякденне життя на краще.

Завдяки і Ігорю Петровичу, зокрема Фонду «Тільки разом», і Ігорю Ігоровичу (Поліщуку, раднику Луцького міського голови, – ВН), на нашому окрузі майже не лишилося проблем. Коли я проживала в районі Цукрового заводу, там не було ні асфальту, ні стадіону… А зараз на нашому окрузі реконструювали басейн, облаштували спортивний майданчик, футбольне поле, відремонтували двори, дороги. Цей район змінився кардинально. Моя рідна 16-та школа теж змінилася до невпізнаваності.

До мене зверталися щодо особистих питань, коли не мали можливості проконсультуватися з приводу побутових моментів. Люди часто не знають, куди звертатися. Мені приємно, що лучани на моєму окрузі, в тому числі завдяки тому, що є Instagram, отримують швидке розв’язання своїх проблем. Часто люди розчаровані чорними піджаками і білими сорочками наших політиків, тому вважають, що краще не звертатися, ніж псувати собі нерви, оббиваючи пороги. Також до мене зверталися з дитсадків. Люди не бояться написати в Instagram. І це класно, адже таким чином можна розв’язати ще більше питань.
Які ідеї проштовхуватимете в міськраду, якщо пройдете?

Екопитання. Коли я неодноразово піднімала тему сміття, вивезення відходів, мені казали: немає сенсу в тому, що ти сортуєш сміття, адже його забирає одна машина… Я ж вважаю: якщо неможливо придумати щось нове, то варто просто перейняти досвід. Наприклад, в Італії штраф за несортоване сміття сягає 1000 євро. Це мотивує людей розділяти відходи.

Порахуймо, скільки поліетиленових торбинок ми щомісяця приносимо додому з магазинів, супермаркетів. А як багато років вони розкладаються? Я хочу донести людям, що вони мають задумуватися над цим, бути небайдужими до того, в якому середовищі проживатимуть їхні діти.
Також хочу довести тим, хто каже, що я нічого не досягну, те, що можна все змінити. Хто як не ініціативна молодь має це змінювати? Треба розривати схеми, коли одні люди заробляють на смітті мільйони, а інші кажуть, що відходи сортувати невигідно. Але річ навіть не у смітті чи грошах, а в тому, що одна батарейка, викинута в довкілля, забруднює 16 квадратних метрів землі. Скільки батарейок ми викинули чи здали в центр приймання за останній рік?

Не маючи бізнесу, який мені треба прикривати чи лобіювати в міській раді, я щиро хочу приносити користь своєму місту і в майбутньому своїм дітям, щоб вони жили в класній країні, подорожували світом і поверталися додому, пишаючись своїм рідним містом Луцьком.

Спілкувалася Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото з особистого архіву Ірини ДЯЧЕНКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 3
Andrij Показати IP 11 Жовтня 2020 20:22
Екотемы в голодной стране не актуальны, надо экономику поднимать!!!!
123 Показати IP 11 Жовтня 2020 23:46
Дуже вразила позиція Ірини, нам таких не вистачає!!!
Знаючий Показати IP 28 Травня 2021 16:19
Якби не вдале заміжжя за товстосумом - чи була б така успішна та активна?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus