Змінила білий халат на піксель: історія фельдшерки Хуліганки зі сталевої сотки

31-річна Яна проходить службу на посаді фельдшера медичного пункту Камінь-Каширського батальйону 100-ї омбр. Закінчивши з відзнакою ковельський медичний коледж, дівчина 10 років працювала медсестрою реанімаційного відділення Ковельського МТМО. І, як зізнається, це була справжня школа життя.

Втім у жовтні 2022 року медикиня змінила білий халат на піксель, пишуть на сторінці бригади у Фейсбуці.

«Відчуття страху за родину, за домівку не покидало мене із початку повномасштабного вторгнення, тому вирішила діяти та пішла до військкомату. Тричі мені відмовляли, але моя впертість та наполегливість зіграли вирішальну роль і згодом я приєдналася до лав 100-ї бригади. Коли комбат вперше мене побачив, то запитав: «Що ти тут така мала робиш?» – пригадує Яна.

Але вже незабаром скептицизм керівництва змінився на захват, адже своїм професіоналізмом та самовіддачею медикиня заслужила авторитет та довела, що вона тут не випадково. Та й на думку самої дівчини, найкращою відзнакою роботи медика є врятоване людське життя.

Читати ще: «Мрію якнайшвидше одужати і повернутися до побратимів», – воїн сталевої сотки на псевдо Гурген

За два роки служби Хуліганка (саме такий у Яни позивний) брала участь в евакуації сотень бійців, проте найбільше їй запам’ятався випадок на Покровському напрямку. Тоді підрозділ Яни працював на межі можливостей.

«Одного разу нам довелося евакуйовувати бійця 110-ї бригади. В нього була пробита легеня, ушкоджені голова та кінцівки, на які вже було накладено турнікет – його стан був вкрай важким. Аби відновити кровотік і виграти трохи часу, ми вирішили ризикнути й послабити джгут. Пізніше колеги зі стабпункту розповіли Сергію (так звали пораненого): «Завдяки цій тендітній дівчині ти залишився живим». А за місяць він знайшов мій номер і зателефонував, аби подякувати. Це було дуже зворушливо», – пригадує Яна.

Попри напружений графік, дівчина не втомлюється вдосконалювати свої навички, адже переконана: досконалості немає меж, а для цього треба невпинно працювати й про розвиток не забувати.

Яна переконана, що левову частку успішного виконання будь-якого завдання становить довіра до побратимів.

«Я вірю в наших хлопців-піхотинців. Вони, своєю чергою, впевнені в нас – медиках. Не раз доводилося чути від побратимів фразу: «Ідучи на позиції, ми знаємо, що ці нас витягнуть і за будь-яких обставин нададуть допомогу», – ділиться Яна.

Читати ще: «Хоч і старші дядьки, але слухають», – 22-річний командир взводу 100-ї бригади з Волині

Хуліганка переконана, що ми здобудемо Перемогу. І буде це доволі швидко та певною мірою несподівано.

На Волині з перемогою на Яну дуже чекають батьки Валентина Адамівна та Анатолій Панасович, а також трирічний син Артем.

На запитання про мрію Яна, ледь стримуючи сльози, відповідає: «Хочу дати сину ту любов, яку зараз дати не можу».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---