«Знаю, що таке, коли після поранення нічого вдягнути»: у Луцьку ветеран з ампутацією допомагає шити адаптивний одяг

31-річний ветеран війни з Харкова Антон Чернишук рік тому втратив ногу на війні, після операції переїхав до Луцька. Нині волонтерить, допомагає шити адаптивний одяг для поранених військовослужбовців.

Антон розповів Суспільному, що з власного досвіду знає, як складно знайти одяг після ампутації. Тому доєднався до «Швейної роти», де допомагає виготовляти адаптивний одяг для поранених військовослужбовців.

З волонтерками «Швейної роти» познайомився у 2025 році на ярмарку ветеранського бізнесу.

«З часом почав до них звертатися, щоб вони трошки удосконалили мої штани під протез. Почав допомагати, бо сам був у госпіталі. Знаю, що то таке, коли після поранення одягнути нічого», – розповідає він.На війну Антон Чернишук потрапив у 2024 році. Каже, що працював на заводі, а після звільнення пішов у військкомат. Півтора місяця був на базовій загальновійськовій підготовці. Служив у 57-й бригаді, з якою відправили на Вовчанський напрямок. Його бойовий досвід тривав тиждень.

«Я поїхав боронити свій дім, але не дуже в мене це вийшло, бо майже одразу підірвався. Там напередодні впав ворожий дрон. Коли я повертався, пройшов до нього ближче і він здетонував», – додає ветеран.За кілька спроб побратими відтягнули його до укриття, де з пораненням і двома турнікетами він пролежав ще чотири доби. Пригадує, що місцевість тоді обстрілювали дронами та ракетами.

Читати ще: На Волині перший ветеран з ампутацією ніг отримав посвідчення водія

Спершу його евакуювали в медичний пункт і перевезли в Харківський військовий госпіталь. Там відрізали ногу, а тоді перескерували у Львів.

«Перший час основна проблема – фантомні болі. Хотілося, звісно, і повіситися, і у вікно вийти, і по стелі ходити через них», – зізнається ветеран.Зазначає, що інколи емоції беруть гору й штовхають в апатію, ступор.

«Протез – це не своя нога. Ходити більш-менш я навчився, але все ж треба контролювати на сходах. Я не переборов страх сходів», – зауважує Антон Чернишук.

Після переїзду в Луцьк спочатку сидів удома. Коли ж це набридло, а потреба в грошах зросла через догляд за двома котами, пішов на завод зварювальником. Сім'я залишилася в Харкові. Періодично телефонує рідним й намагається заспокоїти після прильотів.Як має вільний час, заходить до «Швейної роти». Зізнається, що це більше спроби, пошуки себе. Іноді закуповує тканини та передає для пошиття одягу.

«У мене характер домашньої тварини: я з дому виходив би тільки в магазин по їжу. Якийсь час стає нудно, і якщо є змога поробити щось нове і при цьому не дуже заважати іншим, чому б ні?» – каже він.

«Швейну роту» заснували в Дніпрі, у Луцьку відкрили у 2023 році. Зі слів координаторки Ольги Юнчик, майже в кожній області є підрозділ роти, а також в інших країнах світу.«Антону було першого разу дуже страшно за машинку сідати, що вона дуже швидко летить. Але з часом він навчився і вже потрошки шиє. Деколи приходить настрій підіймати, як втомлений», – каже Ольга Юнчик.

Швачка Юлія Ярмолюк доєдналася до пошиття адаптивного одягу у 2023-му, після того, як чоловік пішов добровольцем.

«Побачила запит, що шукають дівчат, які можуть шити. Я зголосилася, бо в мене обладнання вдома. Ми зазвичай працюємо вдвох з напарницею, але дуже раді, що до нас доєднуються», – каже Юлія Ярмолюк.

Зазначає, що оскільки вони – дружини військовослужбовців, то знають, як підтримати ветеранів. Сподівається, що скоро в «Швейної роти» буде спільнота волонтерів.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---