ВДВ: свято витривалих та кмітливих. ІНТЕРВ’Ю.ФОТО

Про тих, кому доводиться стрибати з парашутом, носити на собі 30 кілограмів та воювати у гарячих точках, - десантників, напередодні Дня Високомобільних десантних військ розповів «Волинським новинам» голова Волинського осередку Всеукраїнської громадської організації «Ніхто, крім нас» Андрій Зубков.

Чи важко було під час служби?

Служба як служба. Не було легко, але всі приходять туди у міру підготовлені, хто витримує, той служить далі. Служив у Львівській області, поблизу польського кордону, у місті Хирів, з того часу люблю усе, що пов’язане з небом та повітряно-десантними військами (зараз вони мають назву Високомобільні десантні війська). Хирівська 39–та окрема десантно-штурмова бригада досить відома у певних колах. Я служив у окремій розвідувальній роті снайпером, підготовка була однією з найкращих та найбільш вимогливих.

Які випадки під час служби Вам запам’яталися найбільше?

Парашутні стрибки, міжнародні навчання з представниками блоку НАТО. Під час навчань наш підрозділ виконував роль «поганих дядьків», ми довели до гикавки всю армію НАТО. Це були навчання з нейтралізації ворожих структур, причому ми виконували роль цих структур, прекрасно з нею впорались, «вороги» здолали всю армію.

Скільки стрибків Вам довелося здійснити?

В армії - вісім, поза армією ще додав, і стрибаю досі. Коли маю нагоду, обов’язково здійснюю стрибки з парашутом. Це лишилося як захоплення, окрім цього, буквально два тижні тому ми з тренером ходили на п’ять днів у ліс, без їжі, з ножем, наметом та сокирою.

Забезпечувати себе без їжі навчили в армії?

Так. Одним з напрямків діяльності обласного осередку ВГО «Ніхто крім нас» є робота з молоддю. Для того, щоб їй щось передати, потрібно вдосконалювати свої навики. Лише по книжках їх вивчити неможливо, потрібно вийти і перевірити свої здібності, випробувати себе. Один з принципів у нас не «делай, как я сказал», а «делай, как я». Під час військово-польових виходів, у повній викладці, з амуніцією, на собі доводилось носити приблизно 30-35 кілограмів, - «Десантник только две минуты орёл, всё остальное - лошадь». Підрозділ від 3 до 12 днів знаходився поза територією постійного місця дислокації. Ми не вступали в контакти з місцевим населенням, якщо це навчання, ми мусили виконувати свої бойові завдання. Підрозділ перебуває на самозабезпеченні до двох тижнів. Ми отримували сухий пайок, але, зазвичай, під час довгих переходів ніхто не хотів нести на собі їжу, тому що вона непотрібна, ми брали по мінімуму.

Вирушаючи на тиждень, ми брали запас їжі на три дні. Після того, як пройдеш 50 кілометрів за день, не дуже хочеться їсти. Минулого тижня, щоправда, з рюкзаком вагою 12 кілограмів, я проходив 35 кілометрів за день, хоча після служби вже минуло 13 років.

Ви досі підтримуєте форму?

В обов’язковому порядку.

Можливо, запам’ятався хтось із офіцерів, хто найкраще подавав приклад солдатам?

З офіцерів, коли я служив у розвідувальній роті, у мене був командиром роти старший лейтенант Копачинський, нині він - командир 80 окремого полку ВДВ у Львові. Він залишився в армії. Він справжній розвідник, справжній десантник, людина, за якою можна йти і в розвідку, і в бій, і толковий командир.

Чи багато було солдатів, які не витримували служби?

Небагато, але було. Вони переводилися в інший підрозділ частини, або в іншу частину.

Ви підтримуєте зв'язок із солдатами, з якими разом служили?

Обов’язково, ми підтримуємо контакт постійно, хоча живемо в різних регіонах України. Ми спілкуємося, підтримуємо один одного, у деяких моментах краще, ніж родичі, адже наш девіз : «ніхто, крім нас!» У Луцьку ми теж тримаємося разом, у своєму колективі.

Як, зазвичай, відбувається святкування дня повітряно-десантних військ?

Декілька років поспіль ми намагаємося впорядкувати це святкування. Починається воно з молитви у Ільїнській церкві, 2 серпня – це день Іллі, його вважають покровителем ВДВ. У цій церкві є священик, який у мирському житті пройшов службу у повітряно-десантних військах. Ми приїжджаємо до нього, починається свято з молитви, ми молимося за живих та тих, кого вже немає з нами, просимо у Бога благословення на добрі справи. Потім ми збираємося у центрі міста та йдемо на меморіал, обов’язково покладаємо квіти до пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам, тому що дуже багато хлопців-десантників загинуло в Афганістані. Є втрати і за часів незалежності, в Югославії та Іраку. Там відбувалося багато миротворчих місій, де наші хлопці відзначилися з найкращого боку, ми вшановуємо їхню пам’ять.



Після цього ми проводимо показові виступи, при нашій організації діє юнацький клуб «Десант». Вихованці клубу під час показових виступів демонструють частинку того, чого ми їх навчаємо.

Цього року нас підтримав «Фонд Ігоря Палиці - Новий Луцьк» під час форс-мажорної ситуації. Він допоміг із амуніцією для показових виступів. Щороку було проблемою номер один - одягнути хлопців з команди. Вони майстри своєї справи і готові виступати, але щороку ми позичали або у прикордонників, або в інших військах камуфляжі. Цього року у нас оновився склад команди, хлопці попідростали. У форс-мажорних обставинах фонд народного депутата України Ігоря Палиці пішов нам назустріч і допоміг забезпечити хлопців амуніцією, за що йому вдячні.



Які якості повинен мати справжній десантник?

Витримка, розум і кмітливість. Дурня не можна посилати у розвідку, знайти нестандартний підхід до вирішення проблеми зануда не зможе, а те, що на собі потрібно багато носити та далеко бігати, потребує витривалості та психологічної витримки на високому рівні.

Вітаю усіх гвардійців з святом та бажаю міцного десантного здоров’я та нехай нас усіх чекають і дочекаються вдома! Ніхто, крім нас!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---