Мріють про мир і черешню на рідному обійсті: як переселенки з Донеччини знайшли прихисток на Волині

80-річна Антоніна Андрєєва три місяці тому виїхала з села Миколаївка Донецької області разом з донькою Тетяною. Нині жінки живуть у тимчасовому прихистку у Любомлі. Зі старих речей, які розпускають на нитки, жінки в’яжуть іграшки, пледи та одяг, також допомагають захисникам.

В’язання допомагає заспокоїтись та адаптуватись в нових умовах, розповіла Суспільному переселенка.

Жінка розповіла: у неї на Донеччині була квартира, у доньки — будинок, город, невеличке господарство. Коли виїжджали, взяли з собою необхідні речі, старі фотографії на пам'ять, а ще гачки, спиці для в'язання та швейну машинку.

Тетяна Андрєєва додає, що село, де вона жила, розташоване за сім кілометрів від Слов'янська. У 2014 році, коли все починалось, було спокійніше, говорить жінка. У 2022 році вона ще ходила на роботу. А в грудні 2024 року в її будинок стався приліт. Вибило вікна, двері. Усе відновила за програмою єВідновлення, та згодом домівку довелося залишити."Вже було неможливо там жити: лікарня не працює, аптеки не працюють, магазини теж. Мама старенька, 80 років, їй догляд потрібен. Приїхали ми у лютому цього року. Не стало вже світла й газу. Зараз, мабуть, і води нема", — говорить Тетяна Андрєєва.

Читати ще: «єВідновлення»: переселенці зможуть претендувати на компенсацію за зруйноване в окупації житло

Антоніна Андрєєва каже, що їхати не хотіла, наполягла донька, бо в її під'їзді вже всі виїхали, навіть котів з собаками позабирали.Жінки розповідають: коли жили на Донеччині, то по сусідству було багато військових. От вони їм і в’язали — шкарпетки, рукавички. Ще й позивний вив’язували збоку.

"Я, мабуть, мішок зв’язала тоді. Мама сиділа, розпускала щось стареньке. І ми хлопчикам в'язали. Це моя розрядка, антистрес", — говорить Тетяна Андрєєва.На Волинь приїхали з усією родиною, щоб бути разом. Донька Тетяни Андрєєвої з внуками живе в іншому гуртожитку.

"Ми часто бачимося. Аби миру дочекатися — найбільше хочеться. І додому хочеться. Який би він не був, щоб там не було, будемо відбудовувати, будемо щось робити. Ну хочеться додому. Воно своє, тримаєшся за нього. За коріння, за ту черешню, яблуню", — каже переселенка.

На Волині, розповідають жінки, місцеві жителі добре їх прийняли, допомагають чим можуть, але Донбас — це їхня батьківщина.

"Нікуди ми не дінемось від свого коріння. Одне тільки — щоб тут не померти, щоб вдома..." — каже 80-річна Антоніна Андрєєва.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---