90-річний фізрук з Волині моделював ракети і кораблі

38 років присвятив педагогічній роботі в Шацькій середній школі Микола Савович Данилюк – працював учителем фізкультури та трудового навчання, очолював методоб’єднання вчителів трудового навчання тоді ще Любомльського району, вів гурток з ракетомоделювання, на якому разом із дітьми виготовляв технічні диво-вироби, - Слово Волині.

Особисте життя складалося непросто – Миколу Савовича спіткала доля остарбайтера, він пережив війну, багаторічну службу в армії, хворобу, яка відібрала в нього здатність ходити, оплакав втрату найрідніших людей. Утім, щоразу знаходив у собі сили жити, працювати, радіти кожному прийдешньому дню. Нещодавно Миколі Савовичу виповнилося 90 років.

Більш як півстоліття Миколу Данилюка пов’язують дружні стосунки з багаторічним учителем фізкультури Шацької школи Василем Семенюком. 90-літньому ювіляру важко розмовляти, тому саме Василь Маркович підтримував нашу розмову, уточняв біографічні дані колеги, ділився спогадами про спільні роки вчителювання.



Коли Микола був підлітком, у його село прийшла війна. Фашисти забирали на роботу до Німеччини всю працездатну молодь. Хотіли забрати старшу сестру, та батько відправив замість неї Миколу – мовляв, він малий, то його швидко повернуть додому. Не повернули, і хлопець змушений був до самої перемоги працювати на німця. Остарбайтерство і врятувало його від смерті, бо через деякий час після від’їзду Миколи його рідне село спалили фашисти. Вижив тільки брат, що якраз пас корів.

Після капітуляції нацистів радянські військові спершу наказали Миколі Данилюку їхати додому в Україну, а згодом змінили свою думку і забрали його в армію. Фронтові дороги привели Миколу Савовича до Австрії, Угорщини, Чехословаччини. Нелегкий то був період, бо постійно ризикував своїм життям і навіть мав поранення в руку, коли визволяв полонених. Ще два роки служби у звільненій від фашистів Україні – і в 1950-му Микола Данилюк приїхав до Шацька, де саме проживав його брат, єдина на той час рідна душа. Пошуки роботи увінчалися успіхом – демобілізованого бійця взяли в школу учителем фізвиховання. Далі було заочне навчання і початок насиченого шкільного життя. Микола Савович одружився з Єфросинією Леонтіївною, вчителем історії, в подружжя народилося двоє синів: Володимир і Віктор. У школі вчителя-професіонала любили і поважали.

А ще педагог із золотими руками вів гурток ракетомоделювання, на якому привчав дітей до творчості, допомагав віднайти справу до душі, знайомив із досягненнями сучасної науки та техніки. Учні виготовляли на гуртку ракети, без урочистого запуску яких у небо не обходилося в Шацьку жодне державне свято. Майстрували з дерева літаки, кораблі, інші диво-вироби, які захищали честь школи на численних виставках та конкурсах. Арсенал грамот і державних відзнак, авторитет і визнання серед колег – підтвердження плідних років роботи Миколи Савовича в школі.

З 1985 року він на заслуженому відпочинку. Нині вже немає серед живих Єфросинії та двох синів. З другою дружиною Марією Андріївною мають доньку Руслану, яка вчителює в одному з сіл Старовижівщини. Троє внуків – велика радість ювіляра. На пенсії Микола Савович залишився таким же активним та енергійним, як у молодості, підтримує дружні стосунки з колегами-вчителями, бере участь у роботі районної ради ветеранів, співпрацює з рідною школою та Шацьким БДЮТ.

Мирослава ЦЮП’ЯХ,

Шацький район

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---