«Безсмертний полк»: для чого Путіну потрібна війна з Україною

Мілітаризація путінської Росії, міф Другої світової війни, «безсмертний полк» як релігійне таїнство війни та смерті та цивілізаційна прірва між Росією та Україною: для чого російській владі потрібні мілітаризація суспільних настроїв та повернення гордості за радянське минуле, дослідила французька журналістка, есеїстка та письменниця Галя Аккерман.

Зустріч із Галею Аккерман, авторкою книжки «Безсмертний полк: священна війна Путіна», відбулася 26 травня під час IX Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у Києві. Організатором зустрічі став Французький Інститут в Україні.

Книга нещодавно вийшла друком у Франції, а український переклад, який готує Петро Таращук, планують видати в Україні у вересні цього року. Зауважимо, що торік в Україні вийшла книга Галі Аккерман «Пройти крізь Чорнобиль» у його перекладі.

Мілітаризація відзначення річниць перемоги та запитання про «нове покоління переможців» у Росії

Перекладач зачитав уривок передмови до нової книги, у якому авторка ставить перелік запитань, на які намагається знайти відповідь у книжці.

Вона зазначає, що військові паради на честь Дня перемоги не були СРСР звичайною річчю. Так, перший такий парад відбувся у червні 1945 року, а другий – лише у 1965 році. Згодом, у 1985 році, військовим парадом відзначили 40-ву річницю перемоги і лише з 1995 року в Росії ця традиція стала щорічною, з 2008 року почали демонструвати військову техніку. Одне слово, що далі від самої події, то більш помпезними та мілітаризованими стають святкування. Лишається з’ясувати, навіщо.

«Навіщо ці запаморочливі паради під ритм совєтської патріотичної, а то й суто сталінської музики? Навіщо така демонстрація військової могутності, тоді як святкують кінець Другої світової війни, що забрала життя від 26 до 27 мільйонів совєтських громадян? Навіщо Путін говорить про нове покоління переможців? Переможців над ким?» - запитує у передмові Галя Аккерман.

Інші питання тривожать ще більше, адже вже декілька років повноцінним пунктом святкування великої перемоги є не військовий парад, а цивільна хода під назвою «Безсмертний полк». 2018 року в Москві у цій ході взяли участь понад мільйон осіб, вона перетнула частину міста і дійшла до Красної площі. Здалеку можна було б сказати, що це релігійна процесія, проте замість ікон люди несуть збільшені фотографії своїх предків, які брали участь у Другій світовій війні чи загинули під час неї. Серед нащадків багато тих, хто почепив георгіївську стрічку. З 2015 року Путін щороку йде на чолі цієї процесії, несучи портрет свого батька, пораненого в бою. У 2018 році в Росії участь у цій ході взяли приблизно 10 мільйонів осіб. Але це ще не все: така хода відбулася ще приблизно у 80 країнах світу, де є російська громада – в Азії, Африці, Європі, Латинській Америці та навіть в Антарктиці. У Парижі хода з кількасот чоловік пройшла від Сталінградської площі до цвинтаря Пер-Лашез. Процесії відбувалися і у низці інших французьких міст.

За радянської доби демонстрації відбувалися регулярно двічі на рік – з нагоди свята трудящих 1 травня та з нагоди річниці жовтневої революції 7 листопада. У них брали участь мільйони людей, але ніхто не йшов з власної волі – кожен завод, підприємство чи університет мали організувати свою колонну, а комуністичні та комсомольські керівники дбали про виконання приписаних квот. Коли вже потрапив до списку, потрібна була якась украй переконлива причина, щоб не брати участь. Сьогодні, навіть якщо відкинути те, що деякі категорії громадян змушують брати участь у цих демонстраціях на честь Дня перемоги, більшість людей прихильні до них.

«Ще більше дивує присутність дітей. Їх дуже багато, різного віку. Часто їх виряджають у військові мундири та кашкети. У чому полягає глибокий сенс цих демонстрацій? Чому через 73 роки після події це вшанування стало головним святом росіян? Чому там виставляють портери Сталіна, наймоторошнішого ката свого народу? Чому діти, починаючи з украй раннього віку, ототожнюють себе з сумною долею своїх предків? До якої долі готують їх? Зрештою, що ховається під назвою «Безсмертний полк»? Він сформований із мертвих чи живих? Чи, може, і мертвих, і живих?», - зачитав перекладач фрагмент передмови.

Історичні маніпуляції Путіна: як росіян навчили пишатися радянським минулим, попри злочини режиму

Авторка зауважила, що першою тезою є те, що протягом багатьох століть Росія мала певну месіанську ідею про свою роль – в різні епохи це було по-різному: то вона ототожнювала себе з Третім Римом, потужною імперією, що несе просвітництво на віддалені території, а в 20-му столітті це було уявлення про комунізм як ідеологію, яка має бути розповсюдженою по всьому світу. І зараз авторка говорить про продовження цієї тенденції. Після розвалу СРСР російський народ опинився в становищі, в якому став почуватися знедоленим: були втрачені великі території не лише колишніх радянських республік, а й вплив на країни Східної Європи, також 25 мільйонів російських громадян опинилися за межами Росії. Все це можна назвати екзистенційним приниженням, яке почав почувати народ.

Геній Путіна, як зазначає Галя Аккерман, полягав у тому, що він знову повернув своєму народові гордість за радянське минуле, яке від початку його правління повернулося в мейнстрім історії. Для того, щоб повернути цю гордість, потрібно було вдатися до історичних маніпуляцій. Як це можна було зробити, якщо відома така велика кількість злочинів радянського режиму? Що можна було вдіяти, щоб стало можливим таке повернення, як можна було забути Голодомор, масові вбивства польських військовополонених, різноманітні політичні чистки за часів Сталіна і не тільки? Що можна зробити, щоб забути це все і повернути гордість за минуле? Для цього реалізували декілька підходів: з одного боку, радянське минуле позбавили комуністичної ідеї і зараз наголошують саме на патерналістському характері держави, певних речах, що сприймаються як позитивні. Злочини стираються, замовчуються, заперечуються, применшується їхнє значення та масштаб.

Як наголошує авторка, зараз путінська Росія повернулася до недемократичного режиму, спираючись на це радянське минуле, яке ототожнюють, як період слави та утвердження. У цій ідеології ключовим елементом є перемога над нацизмом у Другій світовій війні. Вона сприймається, як перемога над абсолютним злом, а переможці автоматично постають носіями абсолютного добра. Кров, яку пролили предки у цій «священній боротьбі», наразі є виправданням, підставою для того, щоб диктувати свою волю іншим країнам та обстоювати позицію Росії як потужної держави, яка має право диктувати свою волю.

Глибинний сенс «безсмертного полку»: релігійне таїнство смерті та війни

Друга теза у книзі – глибокий сенс акції «безсмертний полк». Навіть на вулицях Києва 9 травня люди несли портрети предків, які загинули чи були поранені. Акція була приватною ініціативою трьох журналістів з російського Томська, але дуже швидко ідея перестала належати ініціаторам. Її розпочала повномасштабно використовувати регіональна, а згодом федеральна влада. Нині є цілі інституції, які протягом року готують цю ходу у тисячах міст Росії та майже сотні країн світу. Під час ходи складається враження, що це релігійна процесія. Як відзначає Галя Аккерман, це не християнська релігія, це релігія смерті та війни. Коли читаєш гасла, що використовуються під час ходи, складається враження, що вона стає акцією злиття світу живих та мертвих. У цей священний день з небес повертаються предки, які єднаються з живими, тоді утворюється вічний і безсмертний народ.

По суті, це дійство набирає ознак релігійного таїнства, коли російський народ ніби заново переживає жахіття війни і перемогу.

Російський мілітаризм: від новітніх озброєнь до мілітаризації настроїв громадян та «Юнармії»

Третя теза книги – мілітаризація Росії. «Безсмертний полк» - це лише вершина айсберга, бо процес всеохопний, Росія озброюється і відбувається мілітаризація настроїв у суспільстві. Елементом мілітаризації є військові паради 9 травня на Красній площі – щороку зброя стає ефективнішою, все більш непереможною, в промовах наголошують на модернізації армії, яка розгортається. Практично весь керівний склад російської армії пройшов через події у Сирії, це можна розуміти як широкомасштабне тренування.

Отже, з одного боку це фізична мілітаризація, а з іншого – мілітаризація в суспільстві. Окрім пошукової роботи, віднайдення місць поховань загиблих радянських солдатів, організації в Росії здійснюють великі реконструкторські акції масштабних військових подій. У рамках пропагандистської роботи створили низку молодіжних організацій, вершиною яких є «Юнармія» - молодіжне крило російських збройних сил, до якого належать до 500 тисяч дітей та підлітків віком від 8 років. Вони мають численні військові тренування, заходи і кожен підрозділ організації перебуває під патронатом реальних військових частин та формувань.

Але чому відбувається мілітаризація суспільства, навіщо вона потрібна? Від мюнхенської промови Путіна спостерігається поступове повернення Росії до риторики холодної війни. На російському телебаченні ведеться масивна підготовка настроїв суспільства до війни. Питання – чи йдеться про майбутнє ведення реальної війни, чи це інструмент для національного єднання, мобілізації суспільства навколо таких настроїв. Росія жодним чином не визнає своїх злочинів, навіть санкції в медіапросторі Росії сприймаються не як реакція на анексію Криму та війну на Донбасі, а як привід для того, щоб здійснити на неї тиск з боку Заходу, стримувати її розвиток. Так це подається на російських каналах. Росія не визнає ані злочинів у Криму та на Донбасі, ані збиття «Боїнга», ані справи Скрипалів, вона заявляє про свою правоту.

Цивілізаційна прірва між Україною та Росією на прикладі сприйняття Другої світової

Значна частина книги присвячена Україні і тому, як в російській пропаганді використовують міф Другої світової війни та подій, що відбувалися тоді в Україні та про те, як ці події, з іншого боку, сприймаються в Україні. На цьому прикладі можна побачити цивілізаційне провалля, яке розділяє дві країни. Друга світова війна, ставлення до неї та сприйняття її у двох країнах є маркером загальної ситуації в настроях цих країн. Росія повертається до совєтизму та прославляння радянського минулого, вдається до фальсифікацій історії, а Україна, яка постраждала від Голодомору, пережила винищення інтелігенції в радянську добу, злочини радянської армії в Західній Україні, забороняє пропаганду двох злочинних режимів 20-го століття – радянського та нацистського. Це свідчить про величезну різницю в ставленні до подій Другої світової війни відносно Росії, де намагаються навпаки реанімувати те ставлення, що існувало раніше.

Що Україна може протиставити путінському «безсмертному полку»

На запитання про те, що можна зробити зараз, щоб знецінити вагу концепту безсмертного полку в Україні без насильства та агресії, Галя Аккерман відповіла, що найголовніше – чітко розуміти суть явища і максимально широко пояснювати, що це таке, не забороняти, а досягати, щоб люди, які беруть участь в дійстві, розуміли, що відбувається і що з ними роблять. Вона нагадала, що цього року учасники акції вдавалися до доволі агресивної поведінки в Україні, але виникла ініціатива протиставити «безсмертному полку» іншу акцію – нести портрети загиблих під час радянських репресій, Голодомору, розстріляних, загиблих на Донбасі. Це, з її слів, непогана ініціатива, яка дозволяє показати, що не лише історичний дискурс Росії має лунати в Україні.

«Сподіваюся, що книга, яка вийде у вересні в Україні, зробить свій внесок в розуміння суті цього явища, яким є «безсмертний полк». Я сприймаю його як негативне явище», - підсумувала авторка.

Павло ПЕРЕВЕДЕНЕЦЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---