Богдан Алексєєв: Фризбі – для молодих та креативних

Майже щовихідних на стадіоні під Луцьком збирається команда хлопців. Вони – професійні фризбісти.

Із спортивного інвентарю – лише один пластмасовий диск. Але цього цілком достатньо для динамічної та захоплюючої гри з назвою алтимат фризбі.

Про подробиці розвитку алтимату на Волині розповів «ВН» один із учасників та капітан луцької команди «Buffalo» Богдан Алексєєв.
‒ Як ти почав займатися фризбі?

‒ Починалося все десь у 2005 році. Я прийшов в університет, познайомився з хлопцем, який був по обміну в США. І там його навчили грати в таку гру, подарували диск, і він привіз його сюди. Тож, в університеті ми з ним познайомилися, і так от я взнав про цю гру.

Взагалі в Україну цю гру ввезли з Америки. Так, почали кидати на перервах
‒ Грали удвох? Чи відразу ж організували команду?
‒ Як такої команди у нас не було. Був один диск, ми збиралися раз в тиждень. Просто грали. Компанія людей була. Ми взагалі не знали, що в Україні ще хтось займається таким. Тобто, ми думали, ми – єдині.
І між «парами» кидали. І кожну суботу-неділю збиралися в парку і грали.
‒ То цей вид спорту в Україні існував і до 2005 року?
‒ У 2006-ому році ми взнали, що в Києві організовують міжнародні змагання. Ми взнали, що в Києві є команда, бо відкрився тільки тоді, в 2006-ому, сайт всеукраїнський алтимат фризбі. І тоді ми поїхали перший раз, познайомилися з київськими гравцями. Були ще з Росії, з Білорусі гравці були і взагалі, з країн СНД. Було десь чоловік 200-250. Було нереальне враження. Не тільки ми єдині займаємося, що є купа людей. І на той час у Луцьку був тільки один диск літаючий. А там приїхали і побачили, що їх більше 50-и і всі літають, кидають.

‒ А скільки людей було у першій луцькій команді, яка поїхала на змагання?
‒ У 2006-ому році у вересні був перший чемпіонат України. У Львові він зорганізувався. Там було не багато команд. Було з Києва дві, збірна Білорусі: з Мінська і з Бреста були. Зі Львова була команда і з Луцька. Ми зайняли там третє місце і виграли «Дух гри». Від Луцька було десь чоловік 12 уже.

‒ В яких містах, окрім перелічених, ще грають у фризбі?
‒ У нас є карта алтимуту України на офіційному сайті, то там позначено, де є команди, які активно займаються. Є просто там, де група людей, які зібралися і кидають диск. То офіційно десь 12 команд є і десь 15-18, які просто займаються. В нас там є певні критерії, щоб команда увійшла в федерацію. Найбільше розвинуто на західній Україні. Є і в Рівному, і в Львові дві команди, і в Івано-Франківську, і в Коломиї, у Луцьку, здається, в Острозі ще є. На східній Україні не так. Лише пара команд є і все.
‒ А на Волині ще є команди?
‒ На Волині тільки в Луцьку, на скільки я знаю. І лише одна. В нас були спроби такі зробити чисто жіночу команду, бо у нас «Buffalo» – чисто чоловіча. В нас команда жіноча виїжджала навіть на турніри, потім розпалися вони.

‒ До речі, ти сказав, що команда називається «Buffalo». Чому ви вибрали саме таку назву?
‒ Саме тому, що ми збиралися в неділю, в суботу грати біля зоопарку, біля вольєра зубра. Просто приходили всі, годували його травою, листям, морквою якоюсь, поки всі приходили. Потім ми всі йшли грати («buffalo» ‒ англійською «буйвол», ‒ «ВН»).

‒ А наразі скільки у луцькій команді учасників?

‒ Офіційно зараз десь 9 чоловік. А в команді навіть не знаю, як сказати. В нас якийсь такий поділ цікавий. Залишилося багато гравців, які були в команді. І вони, якби… В нас немає такого, щоб хтось прийшов, і ми тебе вигнали. В нас прийшов ‒ і ти залишився. Тобто, є люди, які прийшли нові, і вони зараз в команді. І є старі, які зараз через певні причини не ходять на тренування, але потім можуть повернутися, бо вони все одно в команді залишилися. Тобто, десь чоловік 15 є. Взагалі в Луцьку понад 100 людей я пам’ятаю, які грали колись і потім пішли. Отак.

‒ Тобто бувають такі, які пішли, а потім: «Ні, я хочу ще займатися». І повертаються в команду?

‒ Так. Дуже багато в нас поїхало в Київ чи в Львів на навчання чи на роботу і грають за інші команди.
‒ А вік учасників?
‒ Вік… Не знаю, від 17, в основному, до 28. Десь так.

‒ Чи важко потрапити у команду?
‒ Не важко. В нашу команду не важко потрапити, тому що ми збираємо всіх. Не залежно від твого віку, від твоїх спортивних навиків. В команді нашій ти можеш точно знайти місце, і ми тебе навчимо. І зможеш їздити на змагання.

‒ А як часто треба тренуватися, щоб бути «у формі» для змагань?
‒ У нас є графік, місце і час окремо на літній сезон, окремо на зимовий. Літом ми граємо на вулиці, а зимою ми заходимо в зал. Там трошки інша специфіка. Три рази в тиждень тренування проходять. Можливо, навіть чотири. Тобто, ми збираємося, наприклад, у вівторок, четвер, суботу. І в неділю ще гра просто для всіх охочих.

‒ А де саме ви тренуєтеся?
‒ Зараз на вулиці Писаревського. В Теремно стадіон є.

‒ І взимку?
‒ Я домовився, що в нас при Волинському (Східноєвропейському, ‒ «ВН») національному університеті існує гурток з алтимат фризбі. Того в нас проходить тренування в залі юридичного корпусу по суботах, неділях. І ще ми платно, ну, за свої гроші, проводимо тренування або в 4-тій школі в спортивному залі, або в «Адреналін» ходимо просто на годину-дві.

‒ Чи вчитеся ви новим прийомам?
‒ Найкраще вчитися на тренуваннях і змаганнях. От їдеш на змагання, отримуєш найбільше досвіду, коли граєш проти сильних суперників. Ще цього року була дуже унікальна подія. Відбувся в Києві тренінг-кемп команди «Ironside». Це приїхали гравці з Америки, з Бостона, ‒ одні з кращих в світі. І вони нас вчили. Це було три дні чи чотири тренінги, а потім ‒ турнір. Ми всі поділились і потім грали. Приїхали зі всього СНД.
‒ Чи є у вас якась організаційна чи фінансова підтримка меценатів чи влади?
‒ Колись проводився турнір «Кубок Любарта» в Луцьку. Тоді писався проект в обласну раду. Тоді була підтримка. Проживання нам забезпечили безкоштовно. Так само ще є тільки один спонсор, який нам виготовив форму, в якій ми граємо, ‒ «Макс Пласт» (ТзОВ «Пласт Макс», ‒ «ВН»). Так, підтримки немає. Шукаємо під конкретні змагання. В Луцьку проходить Чемпіонат України, то шукаємо спонсорів.
‒ У Луцьку Чемпіонат постійно проводять?
‒ Ну, він проходить із 2009-ого у Луцьку.
‒ А проект «Кубок Любарта» «заглох»?
‒ Так. Він проходив у 2008-ому і 2007-ому році. А далі не було, тому що там ми почали проводити оцей загальний Чемпіонат України.

‒ Як ти вважаєш, алтимат фризбі в інших країнах ‒ на вищому рівні розвитку?
‒ Ну, я думаю, на вищому в Європі, звичайно. Тому що їм легше їздити на змагання і отримувати досвід так само. Найкраще в світі грає Америка. Американці придумали цю гру. Далі йде Канада, Австралія, Японія. В Європі найкраще грають шведи, фіни, німці. Залежить ще від конкуренції. Наприклад, у Франції понад 100 команд є, які офіційно у Федерації. І вони між собою грають. В нас є 12 ‒ менша конкуренція і менше розвиток іде.
‒ А ти бував зі своєю командою на міжнародних змаганнях?
‒ Цього року ми поїхали чисто своєю командою в Польщу. Ми їздили у складі команди… Так як в Європі йде ще градація по регіонах. Тобто, від України може лише одна команда поїхати. То в нас була одна команда київська. І луцькі гравці входили в склад київської команди. То ми були на Чемпіонаті світу в Чехії, в Празі.
‒ І якесь місце посіли?
‒ Ми зайняли 47-е місце. А взагалі було понад 200 команд, але була градація на дивізіони.

‒ Як ти розповідаєш людям, які цікавляться, чим ти займаєшся, про фризбі, коли вони нічого не знають про це? Чи немає таких?
‒ До кожного свій підхід. Від початку, я не знаю… (сміється). Показую диск, показую, як кидати. Ми просто робимо таку популяризацію: виходимо в центр десь, кидаємо, всі дивляться і всім цікаво. І так багато людей прийшло в команду. Просто десь біля нього впав диск, він бере: «Можна попробувати? – Да, канєшно». І я розказую, що у нас є команда, що у нас є плани, що ми їздимо на змагання, що це все дуже цікаво і… люди приходять.

‒ Чи важко у нас знайти необхідний для фризбі спортивний інвентар? Чи потрібно його замовляти?
‒ В алтимат фризбі в основному треба тільки диск. Ти можеш його купити в спортивному магазині. Правда, він буде китайський. Він буде не дуже хорошої якості. А спортивний інвентар ‒ свій, яким ми граємо на змаганнях, тобто. Диски ми замовляємо з Америки. І, в принципі, чуть-чуть дорожче виходить, як китайський у нашому магазині.
‒ А якої фірми найкращі диски?
Найкращі – «Discraft». І якщо дійсно хочеться грати якісним, і щоб він добре служив диском, навіть просто кидати, то найкраще «Discraft» американський.
‒ А диски йдуть якісь стандартні?
‒ 175 грам для алтимат фризбі і 27,5-28 сантиметрів в діаметрі. Звичайний пластмасовий. Просто там відрізняється пластмаса.
‒ У скількох змаганнях брала участь луцька команда «Buffalo» і що вигравали?
‒ (Задумується, - «ВН») Важко сказати, скільки було змагань. Десь понад 40, 50 приблизно змагань, напевно, було. Може, менше. Не знаю. А вигравали… В нас десь понад 20-и кубків є в музеї команди. Там і призи за «Дух гри», там більше 10-и, напевно, є. І там кубки за перше-друге місця, за третє.

У Львові проводилася така Західноукраїнська ліга алтимуту дуже багато раз. Там брали участь тільки команди західної України. Там 6, 7, 8 команд завжди було. То ми там перші три роки без перестанку перемагали. Три рази в рік змагання проводились. То в нас було весь час перше місце. Ще вигравали в Коломиї.

В Україні київська команда – найкраща. Найсильніше йде. На відкритих чемпіонатах України вигравали завжди київські. В минулому році виграла з Мінська команда, але в цьому році 1-2 вересня проходив Чемпіонат України, то вернули чемпіонство кияни.

‒ А в яких змаганнях мрієте взяти участь?
‒ Я мріяв у Чемпіонаті світу взяти участь. Я її взяв. Тепер хочеться вже зі своєю командою посісти якесь місце на цьому «високому» чемпіонаті.
‒ Як ти ставишся до твердження, що фризбі – це спорт для шибайголів?
‒ Шибайголови? Я не думаю. Фризбі – це такий спорт, що, не залежно від віку, статі і фізичної підготовки, можна ним займатися. Є різні дивізіони. От, наприклад, на Чемпіонаті є такий дивізіон «Masters», там де грають тільки від 35 років і далі. На багатьох змаганнях приїжджали, на міжнародних, з Європи пенсіонери з сім’ями, яким 60 років, і вони грали на рівні з нами (посміхається, ‒ «ВН»). В Мінську живе Джон Росман. Він цікавий дуже. Він приїхав з Америки в Росію жити. І йому десь 64 роки. Він займається фризбі десь років 40, їздить на змагання. Отримує навіть «Кращого гравця».
‒ Як ти думаєш, що людей спонукає зайнятися цим видом спорту?
‒ Цей спорт більш підходить для активних, креативних людей, які люблять подорожувати. Тобто, обов’язково, щоби поїхати на змагання, треба їхати в інше місто. Ти їдеш. Бачиш нові місця. Дуже багато команд роблять турніри навіть, ну, по всьому світу. Ти можеш і подорожувати, і займатися своїм улюбленим спортом, і познайомитись з дуже багатьма людьми. В нас своя атмосфера, ми не ворогуємо з іншими командами. Ми після кожної гри збираємося в коло і говоримо з ними. Якщо ця команда програла, то ми говоримо їм причини. Щоб вони в наступній грі могли підняти свій рівень. Завжди на турнірах проходять вечірки і тусовки. Кожен зможе знайти щось цікаве.

Розмовляла Юлія ШРАМКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---