Через Луцьк до Мадрида: український лобіст у польській літературі

Про письменника Юзефа Лободовського пишуть дуже багато. Пишуть в Україні і в Польщі. Його вважають тим, хто випередив свій час, мав індивідуальні візії взаємин двох народів і обстоював ідею порозуміння. Лободовського вважають представником української школи в польській літературі.

Народився він у 1909 році на території сучасної Польщі в родині полковника армії Російської імперії Владислава Лободовського. Родина незабаром переїхала до Любліна, тож раннє дитинство минало вже там. Коли почалася Перша світова війна, родина без батька (мати Софія з двома дочками і хлопчиком) переїхала до Москви, де проживала три роки. Але там не було зручно жити з дітьми під час подій 1917 року, ставало все більш скрутно з харчами, і того ж року родина переїхала до Єйська на узбережжі Азовського моря.

Там Юзеф пішов до школи. Через багато років він буде згадувати, як йому тоді велося. Цитата допомагає зрозуміти, в якому середовищі виростав майбутній поет і як воно вплинуло на його погляди.

«В класі панував дошкульний російський шовінізм, і всі меншини перебували в стані війни з титульною нацією. В гурті кільканадцяти «азіатів» (!) опинився і я. До нього належали кілька грузинів, вірменин Алтунянц, один чи два греки, татари... Ця хлоп’яча кавказька федерація плюс один «католик», як мене завжди означувала російська більшість, точила доблесну борню, захищаючи власний суверенітет, і неодноразово перемагала», – казав Лободовський.У Єйську родина жила до 1922 року, відтак повернулася до Любліна в межах репатріації за умовами Ризького мирного договору. Цей час був нещасливим для родини, бо за короткий проміжок померли батько і сестра Юзефа. У Любліні він спочатку довчився у початковій школі, а згодом продовжив навчання у гімназії імені Яна Замойського.

Читати ще: Ігор Стравінський і Леся Українка: що поєднувало митців

Навчаючись тут, хлопець став розкривати свій талант і виходити на публіку. У 1928 році він уже став редактором шкільної газети, де почав друкувати і власні вірші. Разом із ним над газетою працював творчий учнівський колектив, небайдужий до літератури, хоч видання стосувалося різних напрямків культури і мистецтва.

Після завершення гімназії у 1931 році Юзеф Лободовський вступив на факультет права й суспільно-економічних наук Люблінського католицького університету. З навчанням складалося не дуже, бо з часом молодий поет став висловлювати свої ліві комуністичні погляди, які вважали неприйнятними в Польщі. Так, наприклад, на Волині були свого часу досить гучними так звані луцькі процеси над комуністами, яких звинувачували у підриві польської державності. Комунізм не толерували, а Лободовський, хоч і тимчасово захоплюючись ним, не соромився висловлювати своїх поглядів.Яскраво це виявилося у збірці поезій «Про червону кров», за яку на автора завели кримінальну справу. Невдовзі після цього його відрахували з університету і він не зміг далі продовжувати навчання. Йому заборонили навчання в будь-яких університетах країни. Розісланий вищим навчальним закладам листок проти Лободовського містив слова «відрахований за богохульство та поширення порнографії».

А тим часом літературне життя поета аж ніяк не припинялося. Він зійшовся з групою письменників, яких називають представниками «другого авангарду». Серед них, наприклад, знаний люблінський письменник Юзеф Чеховіч. Лободовський організував Люблінську професійну спілку польських літераторів, став публікувати вірші й статті у часописі Kurier Lubelski. Після скандалу з криміналом на поета поліція змушена була вилучати примірники видання з матеріалами Лободовського. Протягом наступних трьох років автор організував ще три часописи.

Читати ще: Індустріальний Луцьк у графіці Неймарка

Томи його віршів продовжували конфісковувати, а наклад одного з них було знищено за рішенням суду. Значно пізніше автор написав, що відбулося загалом десять конфіскацій, вісім процесів, один арешт і звільнення під заставу й місяць перебування у військовій в’язниці.

Після виключення з університету Лободовський услід за Чеховичем подався до Варшави, але вже скоро пішов на службу в армію. Її поет відбув у Школі підхорунжих в Рівному. Після неї продовжив видавати збірки поезії: у 1935, 1936, 1938. Збірка «Демони ночі» була відзначена нагородою Польської академії літератури.Приблизно в той час, коли Юзеф Лободовський розчарувався в комуністичній ідеології, у його творчості все більше стала з’являтися українська тема. Біографи поета описують один із життєвих моментів, коли один із волинських комуністів, що жив неподалік Ковеля, друг Лободовського, розказував йому про жахи Голодомору.

«Він приїхав украй схвильований. Мало не плачучи, оповідав про те, що діялося на Україні в жахливих голодних 1932-1933 роках. Доходили до мене чутки вже два роки тому, але я все це вважав капіталістичним наклепом. А тепер я знаю, твердо знаю, що це правда. То як? Як тепер жити? Вони сплюгавили священний вівтар революції».

Пізніше Лободвський в інтерв’ю ВВС розповідав, що йому допомогли контрабандисти таємно перетнути кордон, аби він на власні очі подивився, що діється в Україні.

«Я повернувся, цілковито позбувшись моїх ілюзій», – здається, це і стало фінальною крапкою у комуністичних симпатіях письменника. У 1935 році в тижневику Wiadomości Literackie він написав, що полишає комуністичну ідеологію. За що отримав докори у зраді, але після побаченого це було неважливим.

Читати ще: Луцький стиль Станіслава Августа

Лободовський став присвячувати українській темі значну частину своєї творчості. Його постать важлива з огляду на те, що він був симпатиком польсько-українського порозуміння і рівноправності. Він говорив про це публічно, писав у своїх статтях і поезіях. З огляду на популярність, яку він здобув завдяки своєму літературному хисту, з такими ідеями його не міг не помітити Генрик Юзевський, волинський воєвода, який також прагнув пом’якшити українсько-польські відносини, які в той час напружувалися.

Цілком логічно, що саме Юзевський запросив Лободовського до Луцька працювати. Тут уже видавали багатотиражний часопис Wołyń, в якому поет спершу мав стати просто дописувачем. Він же ним і став, знайдемо чимало статей Лодобовського у тижневику за 1937-1938 роки. Та згодом він став неофіційним головним редактором. Редакція розташовувалася на вулиці Пілсудського, 14 у будинку Марка і Леона Кронштейнів. Він зберігся до нашого часу.З огляду на скандальність постаті самого поета, він не міг просто так бути головним редактором, тож мусив виконувати цю роль у тіні. До того ж, Юзевський зазначав, що мусить зважати на деякі військові чинники, які несхвально ставляться до поета. Історики відзначають, що в статтях автора у тижневику Wołyń яскраво проявляється прометеїзм (тобто ідея визволення народів з-під російсько-імперського панування) і прагнення до польсько-української співпраці.

Коли у 1938 році Юзевський був змушений покинути Волинь, невдовзі з Луцька назад до Варшави поїхав і Лободовський. Це стало кінцем лише його волинського перебування, але аж ніяк не стало кінцем його прометеївських ідей і публікацій, особливо щодо українського напрямку.

Ще одним зв’язком Лободовського і Волині стала його дружба із Зузанною Ґінчанкою, якій він присвятив поему «Пам’яті Суламіти». Наприкінці тридцятих поет співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві, часописом Biuletyn Polsko-Ukraiński, де він публікував багато перекладів українських поетів. Перед війною автор уклав чотири томи Антології української поезії, але цей рукопис було втрачено під час воєнних лихоліть.Другу світову автор пережив практично без воєнних пригод, хоча кілька разів був арештований і зрештою опинився в Іспанії. Іспанська тема у творчості Лободовського відтоді стала дуже важливою. Проте автор не полишив перекладів українських класиків і сучасних поетів, писав і публіцистичні статті про Лесю Українку, Тараса Шевченка, Максима Рильського, Івана Багряного та багатьох інших. Україні він присвятив поему, кілька збірок, а також окремі вірші. Деякий час проживав у Парижі в 1950-х, продовжував видавати нові поетичні збірки.

Він відіграв велику роль в еміграційному польському літературному житті. Здобув чимало літературних нагород, отримав орден Polonia Restituta.

Помер у Мадриді в 1988 році, похований у Польщі.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---