Чужі у своїй хаті: в Луцькому районі селяни не можуть приватизувати житло

Майже 30 сімей у селі Ратнів Луцького району не можуть приватизувати квартир, бо вони досі належать колгоспу, якого нема.

Коли той розпаювали, то роздали і право власності на житло, яке він будував для своїх працівників, повідомляє телеканал «Аверс».

Ніби і справедливо, бо ж це майно спільне. Але люди, які жили там, на десятки років стали заручниками ситуації. Вони мешкають у квартирах, роблять ремонти, щось будують. Та не мають жодного документа, який підтверджував би їхнє право там проживати.

Галина Левшонюк – пенсіонерка. Мешкає у колгоспному житлі понад тридцять п’ять років. Зустрічаємо жінку на подвір’ї. Вона запрошує до своєї квартири. Показує картини, які вишиває власноруч. Розповідає, що успадкувала таке ремесло від бабусі. Навіть стіни помешкання прикрашає раритетна колекція з бабусиної скрині.

Однак пенсіонерка бідкається: майже двадцять років бореться за кожен клаптик свого житла. Річ у тім, що помешкання отримала ще в далекому 86-му. Пригадує, як молодою вчителькою приїхала в Ратнів на роботу, тоді від колгоспу їй дали житло. Уклали з жінкою безстроковий договір оренди. Однак у двотисячних роках колгосп розпаювали. Відтоді Галина Павлівна хоче приватизувати свою квартиру, та не може.

«Ми газ проводили своїм коштом, вікна поміняли всі. Сорок чотири роки будинок стоїть. Підлоги прогнили, цегла тільки лишилася. Все ми робили самі, а це все гроші», – каже пенсіонерка.

Як розповідає Галина Павлівна, колгосп ліквідували ще двадцять років тому на колективних зборах. Тоді й постановили віднести квартири до колгоспного майна, бо, мовляв, збудовані на спільні гроші. Усе розпаювали на чотирьохсот колишніх працівників колгоспу.Тодішня голова сільради Галина Яковець у 2004 році виписала цим людям ще й сертифікати на житло. Тепер вона – староста села Ратнів.

«Збори колгоспників збирали і вирішили не передавали. Це, може, 20 років тому вирішили. Оце частки виписані, просто колгоспники мають частку у житлі і все», – пояснює вона.

Тож тепер, аби приватизувати квартиру, Галині Павлівні, як і її сусідам, треба шукати пайовиків і викуповувати їхні частки. Дванадцять помешкань уже таким чином приватизували.

«Колишні колгоспники мають майнові сертифікати. Людина, яка орендує квартиру, домовляється з ними і викуповує їхні сертифікати, тобто тут не причетна ні сільська рада, ні СГПП «Рать», а самі між собою вирішують», – додає Галина Яковець.

Та метод, який пропонують у сільській раді, видався Галині Левшонюк незаконним. Жінка категорично відмовляється приватизувати своє житло таким способом, бо умови договору, який пропонують підписати жінці, для неї неприйнятні.

«Я зобов’язана безперешкодно допускати орендодавця до квартири з метою перевірки її використання. Звільнити квартиру та повернути орендодавцю майно після закінчення обумовленого в цьому договорі строку орендного користування. А який обумовили термін? До 1 січня, один рік. Тобто я підписую, а якщо 1 січня мені кажуть звільнити помешкання, я зобов’язуюсь це зробити. Я могла б такий договір підписати? Ні! – обурюється пенсіонерка. – Не хочу на старості років бомжувати. Я і так як бомж».

Аби захистити своє право на житло, мешканці колгоспних квартир зверталися до Феміди. Справа обійшла усі суди. Захищати заявників тоді взялася прокуратура. У першій інстанції позов не розглядали, бо вийшли строки давності. Волинський апеляційний суд визнав рішення зборів, на яких розпаювали житло, незаконним. А Верховний скасував рішення апеляційного.

«Ми зіткнулися з тим, що багато людей не мають жодного документа, що підтверджує їхнє право проживання, – зазначає староста села Ратнів. – Вони не мають ордерів, вони не мають договорів оренди, можливо, погубили, а може, їх і не було. Це ж було давно, минуло понад 30 років, але ми знаємо, що ці люди постійно там живуть, і тільки вони скуповують сертифікати».

Насправді немає жодного законодавчого акта, який регулював би схему видання чи обміну так званих житлових сертифікатів. Таке ноухау продиктоване банальним небажанням пайовиків поступитись квадратними метрами, які звели за колгоспні гроші.

Ситуацію ускладнює і те, що чимало власників житлових сертифікатів пішли у засвіти. А нащадки пайовиків не заявляли право на успадкування такої частки. Тож навіть якщо маєш гроші викупити квартиру, то не факт, що знайдеш, у кого придбати сертифікат.

За двадцять років боротьби за приватизацію свого житла Галина Левшонюк пройшла чимало. Тепер чекає допомоги від голови Боратинської ТГ, Уповноваженого ВРУ з прав людини та Офісу Президента, куди написала листи.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---