Герої не вмирають: у Луцьку відкрили пам’ятну дошку загиблому прикордоннику

Меморіальну дошку герою України, сержанту Луцького прикордонного загону Сергію Гулюку відкрили у Луцьку. Прикордонники схилили голови в пам’ять про загиблого побратима та вибачилися перед сім’єю за те, що не вберегли

На урочистості з нагоди відкриття дошки герою, які відбулися 11 жовтня, прийшли рідні Сергія, представники духовенства, його побратими по зброї та колеги прикордонники.

Молодший сержант Сергій Гулюк, 1981 року народження, був водієм секції автомобільних перевезень інженерно-технічного відділу луцького прикордонного загону. 28 червня 2014 у складі оперативно-бойової застави, його направили у зону проведення антитерористичної операції. Під обстрілами ворога він з честю та гідністю виконував бойові завдання. 31 липня 2014 року під час мінометного обстрілу пункту пропуску Василівка, де дислокувався їхній підрозділ, через руйнування приміщення поста Сергій Гулюк отримав травми несумісні з життям. Його поховали на Ріненщині.

За особисту мужність та героїзм, указом Президента України від 8 серпня 2014 року, Сергія посмертно нагородили орденом за мужність 3-ого ступеня. У Сергія залишились батьки, дружина та троє малолітніх дітей.

Право відкрити меморіальну дошку надали бойовим побратимам Сергія Гулюка, які були поруч з ним в останні хвилини його життя. Згодом священик прочитав молебень та освятив дошку. Слово взяв тимчасовий виконувач обов’язків начальника Луцького прикордонного загону полковник Микола Скарвінко.«Ми не забудемо той ратний подвиг, який вчинив Сергій. Ми не залишимо його сім’ю. Нехай спочиває з Богом. Простіть нам, що ми не вберегли вам батька, чоловіка та сина», - звернувся Микола Скарвінко до рідних загиблого героя.

Генерал лейтенант Аркадій Яворський приєднався до вибачень перед родиною.Дружина загиблого героя Ірина Гулюк, яка залишилась сама виховувати маленьких дітей, каже, що її чоловік загинув героїчно, захищаючи кордони України. Зі слів дружини, він завжди був вірним другом, хорошим батьком, мужнім чоловіком, а головне – небайдужим, що робило його справжнім офіцером.«Я розмовляла з ним напередодні ввечері, він розповідав про те, як вдалося вціліти під мінометним вогнем, і дуже тішився, що він - щасливчик, обіцяв подзвонити на другий день, але зранку мені повідомили, що його немає в живих», - з болем пригадує дружина останню розмову з чоловіком.

Восьмирічний син Сергія Максим пам’ятає тата як найкращого друга, з яким вони гралися, відпочивали, і який навчив його кататись на велосипеді.А країна запам’ятає героя-прикордонника, як одного з тих, завдяки кому ми досі маємо мирне небо над головою.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---