Із вогню – та в полум’я: волинська бабуся – про випробування долі та нелегке життя

Із вогню та в полум’я кидало життя Марію Гарбарук із Кримного, щойно вона прийшла у цей світ. Її колискою були мамині руки, тепло яких відчувала немовлям вряди-годи, бо народилася, коли мати Федора була в Німеччині, куди вивезли дівчину двадцятирічною на примусові роботи. Там і зустріла судженого, такого ж, як і сама, невільника.

Про нелегку долю волинянки йдеться у матеріалі газети Волинські Новини від 31 травня.

Від кохання українки та поляка народилася донечка. Бувало так важко, що мати навіть обмотувалася пелюшками і сушила їх теплом свого тіла. А батько старався нишком дістати кружку молока та нагодувати ним донечку.

«Двічі дивилася мама смерті в очі, – розповідає Марія Іванівна. – Першого разу, коли нацист поставив до стіни зі мною на руках і вже збирався стріляти, але його покликали. А наступного разу, щоб не наразитися на кулю, мама сховалася в грубці.

Коли нацистська Німеччина капітулювала, Федора повернулася з донькою додому в надії, що незабаром її забере до себе коханий. Але часи тоді були непевні, голодні та холодні, а дві країни розділяла міцна завіса кордону, тому не судилося Марійці годуватися поряд із батьком. Так і загубилося те кохання під буремним небом війни.

Не солодшими були й перші мирні літа.

«Жили ми з дідом та бабою, – згадує Марія Гарбарук. – По лісах шастали озброєні люди. У 1946 році навідалися вони й до нашої хати, вибили три вікна і вкинули всередину кілька гранат. Бабусю розірвало на шматки, а дідові осколками роздробило ногу. Коли бандити пішли, мати заходилася виносити з хати все, що можна було врятувати від пожежі. Кинулася по діжку, що стояла за грубкою, і побачила мене, малесеньку. Тоді тільки з жахом і згадала про дитину».

Марія рано вийшла заміж, їй виповнилося лишень шістнадцять. Розумна від природи дівчина розуміла, що без освіти в житті не обійтися, тому й сказала чоловікові: «Якщо твої батьки не проти, то піду вчитися». Отже, згодом закінчила педучилище та інститут. Сорок років працювала жінка у місцевій школі.

І все, здавалося, було гаразд, та доля не припинила її випробовувати. На схилі віку залишилася сама в батьківській хаті, син з донькою мають свої сім’ї та живуть в Білорусі. У будні поралася на городі, в неділю та свята поспішала до храму. Та навесні цього року залишилася Марія Іванівна без даху над головою.

«Я й раніше чула, ніби щось потріскує в хаті, та не надала цьому великого значення, – розповідає жінка. – А 12 квітня трапилася в моїй оселі пожежа. Вогонь за якусь мить перетворив її на згарище. Залишилася в тому, що було на мені. Єдине, що вдалося врятувати, – то духовні книжки, які були в скрині. Відчищала, відмивала їх від кіптяви, як тільки могла».

Марія Іванівна з вдячністю згадує односельчан, які прийшли їй на допомогу після такого страшного лиха.

«Сусідка Віра Хомич запросила перебратися в її стареньку хату, – каже Марія Гарбарук. – Ольга Пашкуда принесла їжу, одяг, постіль. Не були байдужими й інші кримненці, за що їм низький уклін».

Нині Марія Іванівна живе в батьківській хаті свого двоюрідного брата Віктора Хавеня. Посадила город, потихеньку господарює.

«І крамниця поряд, і до церкви близенько, – розповідає про своє нове місце проживання. – Добре, що барів ніяких немає, а отже, довкола тихо та спокійно. А те, що трапилося, то на все воля Божа, – не нарікає на життя. – Людина має все перетерпіти, з усім змиритися».

Слухала цю дивовижну жінку й дивувалася: як при такій скруті, непростих життєвих випробуваннях та не зовсім міцному здоров’ї вона може оптимістично сприймати життя, підтримувати інших молитвою, добрим словом і справами, які творить, як навчає Євангеліє: щоб про них знав лише Господь?..

Наталія ЛЕГКА, Старовижівський район

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---