Ковельська громада провела в останню дорогу волонтера і воїна Дмитра Лисюка
У неділю, 3 серпня, Ковельська громада попрощалася з мужнім захисником, патріотом, волонтером, справжнім націоналістом Дмитром Лисюком.
Як зазначають у Ковельській міськраді, саме на таких людях тримається Україна крізь століття. Дмитро не лише мріяв про світле майбутнє для своєї країни – він будував її щодня, а коли настав час – без вагань став на захист.
Історію воїна, його життєвий шлях – довжиною лише у 37 років – переповів під час панахиди, що проходила в центральній частині міста, міський голова Ігор Чайка.
Дмитро Лисюк народився у Ковелі. Навчався в ЗОШ № 2, здобув фах «Спеціалізоване управління технічними процесами» в Луцькому державному технічному університеті. Будучи студентом, працював у магазині електроніки. Повернувшись у Ковель – системним адміністратором на фірмі «ОлШе», де зустрів майбутню дружину Ірину.
Будував плани, мріяв, облаштовував дім, радів простим речам – родинним святам, будням, звичайним моментам, яких було так багато поруч із найріднішими: дружиною Іриною, донечкою Анастасією та сином Сашком. Надзвичайно теплі відносини у нього були з батьками – мамою Світланою і татом Віталієм.
Дмитро – людина, яка мала золоті руки. Він організував власну справу, був підприємцем, ремонтував техніку. Усе робив на совість, дорожив своїм ім’ям.
Особливе місце в його житті займала минувшина нашого краю. Він часто бував в урочищі Вовчак, добре знав історію цього місця з розповідей рідних. Саме родина Лисюків передала одну з хатин, які нині відновлено у Вовчаку, – на знак вдячності тим, хто боровся за волю України, і на згадку про них.
З перших днів повномасштабного вторгнення Дмитро долучився до лав добровольчого формування. Патрулював, разом з іншими добровольцями обороняв найважливіші об’єкти критичної інфраструктури нашого міста на підступах від білоруського кордону.
Неодноразово виїжджав на схід країни. У 2024 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України.
У січні цього року перевівся в 42-у окрему механізовану бригаду, де почав виконувати бойові завдання на Харківському напрямку, а з липня – на Покровському.
Побратими згадують Дмитра як добру, щиру, сміливу людину, яка ніколи не підводила, завжди була поруч, підтримувала словом і ділом. Він діяв чесно, віддано, з відкритим серцем. Був вірним другом, на якого можна було покластися у будь-яку хвилину.
Життя оператора відділення радіотехнічної розвідки розвідувальної роти військової частини А4667 Дмитра Лисюка обірвалося 28 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Степове Синельниківського району, що на Дніпропетровщині.
«Дмитро залишив по собі глибокий слід – приклад чесного служіння, віри і сили. І сьогодні ми зібралися тут, аби схилити голови в пошані до цієї людини і сказати йому дякую – за захист, вірність Україні та вірність присязі військовому обов’язку», – сказав міський голова Ігор Чайка.
Такі люди, як Дмитро, зостаються в серці громади, в пам’яті міста, в історії України.
Про це говорили його перша вчителька Світлана Посполітак, перший заступник голови обласної ради Юрій Поліщук, друг зі студентських років Володимир Косінець.
Неймовірно талановитий, неймовірно добрий і з неймовірною посмішкою – таким він буде у пам’яті, – зазначили вони.
Прощання продовжилося в селі Колодниця – біля дому, де жив Дмитро. Саме тут він мріяв про майбутнє, творив свої щоденні справи, виховував дітей. У Героя залишилися дружина, син і донька, батьки, сестра.
Поховали Дмитра Лисюка на кладовищі села Колодниця.
Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття родині. Вічна і світла пам’ять Герою!
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Як зазначають у Ковельській міськраді, саме на таких людях тримається Україна крізь століття. Дмитро не лише мріяв про світле майбутнє для своєї країни – він будував її щодня, а коли настав час – без вагань став на захист.
Історію воїна, його життєвий шлях – довжиною лише у 37 років – переповів під час панахиди, що проходила в центральній частині міста, міський голова Ігор Чайка.
Дмитро Лисюк народився у Ковелі. Навчався в ЗОШ № 2, здобув фах «Спеціалізоване управління технічними процесами» в Луцькому державному технічному університеті. Будучи студентом, працював у магазині електроніки. Повернувшись у Ковель – системним адміністратором на фірмі «ОлШе», де зустрів майбутню дружину Ірину.
Будував плани, мріяв, облаштовував дім, радів простим речам – родинним святам, будням, звичайним моментам, яких було так багато поруч із найріднішими: дружиною Іриною, донечкою Анастасією та сином Сашком. Надзвичайно теплі відносини у нього були з батьками – мамою Світланою і татом Віталієм.
Дмитро – людина, яка мала золоті руки. Він організував власну справу, був підприємцем, ремонтував техніку. Усе робив на совість, дорожив своїм ім’ям.
Особливе місце в його житті займала минувшина нашого краю. Він часто бував в урочищі Вовчак, добре знав історію цього місця з розповідей рідних. Саме родина Лисюків передала одну з хатин, які нині відновлено у Вовчаку, – на знак вдячності тим, хто боровся за волю України, і на згадку про них.
Неодноразово виїжджав на схід країни. У 2024 році добровільно вступив до лав Збройних Сил України.
У січні цього року перевівся в 42-у окрему механізовану бригаду, де почав виконувати бойові завдання на Харківському напрямку, а з липня – на Покровському.
Побратими згадують Дмитра як добру, щиру, сміливу людину, яка ніколи не підводила, завжди була поруч, підтримувала словом і ділом. Він діяв чесно, віддано, з відкритим серцем. Був вірним другом, на якого можна було покластися у будь-яку хвилину.
Життя оператора відділення радіотехнічної розвідки розвідувальної роти військової частини А4667 Дмитра Лисюка обірвалося 28 липня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Степове Синельниківського району, що на Дніпропетровщині.
Такі люди, як Дмитро, зостаються в серці громади, в пам’яті міста, в історії України.
Про це говорили його перша вчителька Світлана Посполітак, перший заступник голови обласної ради Юрій Поліщук, друг зі студентських років Володимир Косінець.
Неймовірно талановитий, неймовірно добрий і з неймовірною посмішкою – таким він буде у пам’яті, – зазначили вони.
Прощання продовжилося в селі Колодниця – біля дому, де жив Дмитро. Саме тут він мріяв про майбутнє, творив свої щоденні справи, виховував дітей. У Героя залишилися дружина, син і донька, батьки, сестра.
Поховали Дмитра Лисюка на кладовищі села Колодниця.
Редакція Волинських Новин висловлює щирі співчуття родині. Вічна і світла пам’ять Герою!
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.