Край «ватників» та маргіналів чи козацька земля: лучанам презентували український Донбас

Руйнувати стереотипи про вихідців з Донбасу, як налаштованих проти України маргіналів, нероб та зрадників, намагалися організатори проекту «Український Донбас: незнайомі сторінки».

Про це йшлося під час тематичної зустрічі «Донбас творчий» 3 березня у Луцьку.

Зустріч присвятили руйнуванню стереотипів про мешканців Донбасу, як маргіналів, алкоголіків та налаштованих проти України. Проект «Український Донбас: незнайомі сторінки», у рамках якого відбулася зустріч, покликаний змінити ставлення до переселенців.

Ініціаторка проекту Аза Голощапова презентувала присутнім інформацію про довоєнний Донецьк як місто з численними університетами, науковим центром, театрами, понад 140 музеями та музейними кімнатами, першим у Східній Європі цифровим планетарієм, найбільшим аквапарком тощо. З її слів, у місті жили чимало людей, які формували українську культуру, а всі перелічені об’єкти не могли бути побудовані лише алкоголіками чи маргіналами.З волинськими студентами під час зустрічі спілкувалися доцент кафедри теорії та історії української та світової літератури Донецького національного університету імені Василя Стуса Михайло Жилін та журналістка, редактор, медійний експерт Світлана Єременко.Виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика, авторка книг «Терикони під літаком» та «Знедолені? Нездоланні!» Світлана Єременко розповіла, що інститут здійснює моніторинг регіональних медіа, досліджуючи, як висвітлюють проблеми переселенців в регіонах.

З її слів, проблема полягає у тому, що питання переселенців висвітлюють дуже погано, присвячуючи цій темі лише приблизно 1% матеріалів. Теми часто висвітлюють поверхово, немає аналітичних, глибоких та проблемних матеріалів. Так, переселенці нарікають на те, що про них пишуть, начебто вони лише ходять з простягнутою рукою, просять допомоги в держави і нічого не роблять самі. Як показують дослідження, 70% переселенців навіть після завершення війни не планують повертатися на Донбас, тож зараз відбувається адаптація переселенців в місцевих громадах. Важливо, щоб переселенці і жителі міст розуміли одне одного, тож подібні проекти покликані сприяти налагодженню взаєморозуміння.

Інститут проводить круглі столи з проблем переселенців на всій території України з метою налагодження співпраці та комунікації між переселенцями, місцевими громадами, владою та ЗМІ. Під час круглих столів доводиться чути про те, що всі донеччани начебто підтримували Росію, що начебто ніколи нічого українського не було на Донбасі. Насправді, як стверджує Світлана Єременко, ще з початку перебудови у 1984 році на Донеччині діяло Товариство української мови, громада відкрила першу українську школу в Донецьку (останні українські школи в місті закрили в 1970-их роках). Конкурс в цю українську школу-ліцей становив 10 дітей на місце, там хотіли навчатися не лише українці, а й євреї, росіяни, греки, отже, ці люди пов’язували своє життя з Україною.Світлана Єременко працювала в газеті «Комсомолець Донбасу», звідки її звільнили за проукраїнські погляди, звинувативши у націоналізмі. Вона робила публікації про Вячеслава Чорновола, братів Горинів, перспективи Народного Руху, українських культурних діячів тощо.

У 1995 році вона заснувала аналітично-інформаційний журнал «Схід», який виходив українською мовою. Засновники журналу ставили за мету виховання української еліти Донбасу, а журнал став науковим у чотирьох номінаціях – публікації в ньому зараховувалися для кандидатських та докторських дисертацій. Протягом років вдавалося знаходити кошти для випуску та популяризації такого видання.Вона відзначила, що неправильно говорити, що на Донеччині живуть лише маргінали та «ватники», адже ще нещодавно у Донецьку відбувалися оперні фестивалі, ставили постановки світового рівня. Під час одного з візитів на звільнені території Донбасу одна з чиновниць сказала «ми засіваємо зерно і думаємо, що воно проросте». Світлана Єременко зізналася, що їй було смішно чути таке, адже українське зерно давно було в цій землі. Так, Донбас – віддавна козацька земля, де розташовувалася Кальміуська козацька паланка. Український культурологічний центр активно працював у Донецьку та видавав сотні наукових та історичних книжок українською.

Проблема, з її слів, полягає у тому, що регіон віддали на відкуп олігархам. Не було, мовляв, політичної волі та програми або стратегії розвитку краю. Відтак, після створення Партії регіонів, політики були зацікавлені в вихованні регіоналізму, а не українського патріотизму («Донбасс порожняк не гонит», «Донбасс кормит всю Украину», «Шахтер-чемпион»). Таким чином, на Донбасі влада та Ринат Ахметов виховували вболівальників ФК «Шахтар», а не патріотів України. Редактор зазначила, що українські проекти на Донбасі варто було впроваджувати з 1991 року, а не тоді, коли Росія забрала Крим та окупувала Донбас. На жаль, навіть відомі українські письменники вважали за краще їздити закордон, ніж на Донбас.Світлана Єременко наголосила – неправда, коли кажуть, що ті, хто зараз лишився в Донецьку, підтримують Росію та зрадили Україну. Насправді на окупованій території лишилося багато людей поважного віку, які не змогли виїхати, молодих людей, які доглядають за хворими батьками, тих, хто не має коштів, аби переїхати у Київ чи інше місто та винаймати житло, не має здоров’я, аби розпочати нове життя з нуля в іншому місті. Багато людей на Донбасі, з її слів, чекають на Україну, вболівають за неї, незважаючи на потужну російську пропаганду, вірять та чекають Збройні Сили України.

Своєю чергою, Михайло Жилін розповів, що з будівлі драмтеатру завжди міг спостерігати за антиукраїнськими мітингами, які відбувалися на площі Леніна у Донецьку. Він повідомив, що найбільші мітинги сепаратистів збирали якусь третину площі, тобто до трьох тисяч учасників – це показує реальний рівень підтримки сепаратистських ідей у місті з понад мільйонним населенням. До того ж, учасників мітингів зазвичай привозили автобусами з шахт і за декілька годин відвозили назад, тож йшлося не про щиру підтримку цих ідей.Говорячи про те, чому пішов добровольцем до лав ЗСУ, він розповів, що його коло спілкування завжди розглядало себе поза «донецькою ідентичністю», вважаючи себе українцями. З його слів, з 600 чоловік у батальйоні (переважно мобілізованих з Харківщини), було 60 добровольців з Донбасу. Він запевнив, що ці люди пішли б боронити Україну, навіть якби хтось напав не на Донбас, а на Волинь чи Закарпаття.

Визнаючи, що не дивиться на Донбас крізь рожеві окуляри, він зауважив, що якщо навіть мешканцям Флориди втовкмачувати з 2008 року про те, що «прийдуть злі бандерівці і вас вб’ють разом з вашими дітьми і з’їдять всіх снігурів», то навіть громадянин Флориди почав би боятися «Правого сектора» і бандерівців.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---