У Луцьку - неформатна презентація книги гоповідань

Павло Коробчук презентував збірку «Священна книга гоповідань»

Вечір 9 жовтня став у луцькому клубі «Сучасник» вечором «сємок», пива і розмов про гопників. Організатори - мистецьке об'єднання «стендаЛь» подбали про відповідну атмосферу: накупили реквізиту, постелили на підлогу матраси і ввімкнули атмосферну музику.

«Я - гопник. Я печален» - перше, що можна було почути, зайшовши до приміщення. Як потім виявилося, це була пісня інді-гурту «Бен Ганн». Звичайно, в записі лунали й інші композиції такої ж тематики різних гуртів.



Павло Коробчук не став довго «ходити навколо» і відразу презентував збірку. Розказав, що в ній - 11 оповідань, у кожній з яких головні герої – гопники Івани. Автор зазначив, що книгу можна розглядати як роман з декількома сюжетними лініями, в якому оповідання і герої взаємопов’язані. Більше того, герої в книзі проживають ледве не все своє життя, якщо в першому оповіданні їм років по 16-17, то в останньому – по 70. Або ж другий варінт - як серіал, тому що в якому б порядку ви не почали «ковтати» тексти, їхній зміст залишиться зрозумілим.

Розповіді про книгу Коробчук «розбавляв» історіями зі свого життя. Зокрема, розказав про те, що в школі він носив довге волосся, але проблем із гопниками, як це зазвичай буває у «неформалів», хлопець не мав. Вся справа у тому, що Павло мав родича, який користувався у гопників «на районі» авторитетом.

Все ж пригоди з кастою «реальних пацанів» у автора були. І почалися вони, коли він переїхав з рідного Луцька до Києва.

«Якось на Осокорках, зранку, до мене підійшло два гопники і вимагали десятку - довелося дати. Але якось так сталося, що ми розговорилися – спочатку про те, чому я такий розумний, що говорю українською, потім про те, що вони хочуть яблук, а наостанок пацани попросили порадити їм почитати якихось психологів. Я порадив почитати Юнга»,- пригадав Павло з усмішкою.

Зустріч відбувалася в неформальній атмосфері, сидячи на підлозі, і це спонукало читачів вести з автором діалог. Вони питали про те, чи існує такий окремий напрям, як «Гополітература», звідки Коробчук бере сюжети та образи, чим займається на дозвіллі.



Було цікаво дізнатися, що, попри чутки, «Гополітература» як окремий вид літератури не існує; образи героїв «гоповідань» - збірні, здебільшого з реального життя, а от сюжети - вигадані, хоча і не всі. Декорації, в які автор помістив своїх героїв, списані з луцького району ДПЗ, де автор ріс і ходив до школи.

Павло розповів, що крім писанини захоплюється музикою – з 14 років займається професійно. Спочатку закінчив три класи музичної школи по класу фортепіано, потім взявся за гітару, а останніх років п’ять сконцентрувався на барабанах. Відтоді й почав грати в музичному гурті, який зараз тимчасово «завмер».

Наостанок, Коробчук прочитав кілька своїх поетичних текстів, бо ж загалом більше відомий як поет. Нагадаємо, що в автора раніше вийшло друком 5 поетичних книг, і лише 2 прозові.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---