Луцька питна вода: шлях з-під землі до крана

Напередодні Всесвітнього дня водних ресурсів, який офіційно відзначатиметься завтра, 22 березня, студентам-екологам луцьких вишів провели екскурсії на підприємство «Луцькводоканал».

Їм розповіли, звідки п’є Луцьк воду, як її чистять і перевіряють.

Наш екскурсовод Ірина Гололобова – начальник цеху насосних водопровідних станції КП «Луцькводоканал». Вона розповіла, що у Луцьку є 52 свердловини, з яких постачають воду, з них задіяні порядка 35 свердловин.

Всього у місті три водозабори. Основний розташований на вулиці Дубнівській, він забезпечує 33-й, 40-й мікрорайони, центр міста. Тут подається 30-35 тисяч кубометрів води за добу. 10 тисяч кубометрів води подає Гнідавський водозабір, а найменший – Омелянівський – подає 5 тисяч кубометрів води. Гнідавський і Омелянівський водозабори забезпечують район ДПЗ, вулицю Львівську, Гнідавську. Вони сполучені між собою, щоб «підстрахувати» у випадку зміни тиску чи аварійної ситуації.

Одна з найголовніших споруд на «Луцькводоканалі» – станція знезалізнення. Фільтр, заввишки 6 метрів, очищує воду від надлишків заліза.

«За рахунок того, що вода піднімається і з висоти опускається на лотки, залізо окислюється і осідає на фільтруючому матеріалі. Далі вода збирається в дренажну систему, де піддається обробці гіпохлоритом натрію і тоді потрапляє у резервуари», - розповідає Ірина Гололобова.

Фільтр складається зі щебеню і цеоліту (мінерал, який використовується для очищення води). Вимивають залізо з фільтра зворотнім шляхом. Для цих потреб на території «Луцькводоканалу» є водонапірна башта. А ось відпрацьовану воду після очищення фільтру зливають у річку, хоч вона й має вищий від природнього показник заліза. Зі слів Ірини Гололобової, в майбутньому планують розробити проектну документацію, щоб цю воду не зливати в річку, а знову очищувати і перекачувати на насосну станцію.

Звичайно, каже вона, оскільки не всі труби водопроводу в місті замінені, то вода трохи «набирається» додаткового заліза, прямуючи до споживача. Особливо воду «кольору чаю» часто можна набрати з-під крану після ремонтних робіт.

Ще одна процедура, окрім знезалізнення, яку здійснюють для очищення питної води в місті – хлорування.

Раніше це робили за допомогою рідкого хлору. У зв’язку з цим очисна споруда була потенційно небезпечним об’єктом. У потенційній небезпеці були як працівники, так весь мікрорайон. Адже в разі серйозної аварії довелося б евакуювати пів мікрорайону.

Тепер хлорування у Луцьку роблять за допомогою гіпохлориду натрію – розчину кухонної солі, який пройшов електроліз.

Зі слів Ірини Гололобової, Луцьк – не єдине місто, яке відмовилося від використання рідкого хлору, але ще чимало водопостачальних організацій очищують Н2О за допомогою небезпечного реагенту.

Сама ж станція знезалізнення збудована у 1979 році, розповідає вона. Нещодавно в частині приміщень зробили ремонт, але саме приміщення з фільтром вже давно цього потребує. З її слів, головна проблема цього приміщення – різниця температур із зовнішнім середовищем.

«Вода має фактично сталу температуру . У будь-яку пору року вона плюсова - +10-+15 градусів за Цельсієм. Якщо на вулиці +30 - вже збиратиметься конденсат. Якщо ж на вулиці -20, а тут +10, то в приміщенні – туман», - розповідає вона.

Після всього процесу очистки воду перевіряють у лабораторії, і лише тоді вона йде до споживача.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---