«Міг її ніколи не побачити»: у ВНУ ветеран війни представив книгу, присвячену доньці. Фото

У Волинському національному університеті відбулася презентація книги ветерана й медика Гліба Бітюкова. Збірка із назвою «Моїй донечці. Записки тата з війни» – це щоденникові записи, спогади та листи до доньки.

Автор зібрав короткі тексти, що просто й по-людськи писав під час служби про війну. У такий спосіб нотував спогади і спробував передати дитині частинку батьківського тепла. Правдиві, відверті й болючі нариси, написані протягом трьох років служби в Збройних силах, фіксують реалії жахливої війни, показують досвід переживань батька за дочку на відстані, закарбовують найболючіші і водночас найважливіші миті життя.

Сам же Гліб Бітюков є експертом із медичного менеджменту. До повномасштабного вторгнення він волонтерив і працював у сфері охорони здоров’я.Читати ще: «Я не читаю новин. Важлива так чи інакше до мене дійде»: ексміністр Дмитро Кулеба зустрівся з лучанами. Фото

«Пан Гліб був мирним медичним працівником, але коли прийшов ворог, то йому не сиділося вдома. Ще після 2014 року він волонтерив, вивчав нові методики із порятунку людей в умовах війни. Після повномасштабного вторгнення добровольцем долучився до лав медичних підрозділів Збройних сил України. Під час служби отримав важке поранення, що ставило під питанням його вміння ходити. Попри встановлену групу інвалідності, Гліб Бітюков продовжив службу, а в серпні цьогоріч повернувся до цивільного життя», – представив гостя декан факультету філології та журналістики ВНУ Віктор Яручик.За словами Гліба Бітюкова, написати книгу його мотивувала донька Стефанія, якій зараз майже сім років. Перебуваючи на війні, чоловік усвідомив, що може ніколи її не побачити, тому записував важливі слова, що хотів сказати.

«Незвично, коли мене називають письменником. Я багато читав із дитинства, але стати письменником було щось захмарне. Розумів, що ніколи не напишу книгу, але, можливо, так сталося через війну. Взагалі я писав тексти, щоби після мене залишився якийсь людський слід. Усі розуміють, що є військові, які воюють, але не всі розуміють, що вони теж звичайні люди. Кожен – особистість зі своїми вподобаннями, прагнення, життєвими історіями. Армія нас об’єднала, але не зробила однаковими», – відзначив автор.Читати ще: Професор ВНУ Віктор Давидюк представив збірку віршів, які писав упродовж 50 років. Фото

Як поділився чоловік, мав багато емоцій, яким не міг надати форми. Раніше він писав тексти у Фейсбуці й колонки в українських медіа. До війська долучився, щоб захищати улюблений Київ.

«Дивився на порожнє місто, по якому прилітали ракети і яке ось-ось міг захопити ворог. У перший день повномасштабного вторгнення вивіз маленьку доньку, а на наступний уже був в армії. Розумів, що скоріше за все її ніколи не побачу. Тому хотів передати їй свої думки й почуття, щоб вона із часом розуміла, яким був тато. В один із вечорів березня 2022-го, коли ворог наближався до нас, я ліг на дорогу й подумки почав уявну розмову із донькою. Уявляв, як розповідаю їй про те, що бачу, що відчуваю і що хотів би сказати якби не почалася війна. Так стали з’являтися тексти в телефонних нотатках», – зауважив Гліб Бітюков.Писати автору довелося між боями в Бахмуті, Авдіївці, на Харківщині, Курщині. Тексти редагував і правив тривалий час. Спершу вони публікувалися на сторінці Гліба Бітюкова у Фейсбуці. Згодом люди порадили зібрати все в книгу. На вихід збірки «Моїй донечці. Записки тата з війни» знадобилося 3,5 року.

«Після виходу показав книгу доньці. Вона була в захваті, що така книга є. Стефанія ще не настільки доросла, щоби прочитати її і усвідомити все. Ця книга більше для дорослих. Сподіваюсь, пізніше вона прочитає», – акцентував Гліб Бітюков.Окремо чоловік згадав, як рятував поранених. Мовляв, приємно, коли військові, яких вдалося стабілізувати, потім із медзакладів виходили на зв’язок.

Читати ще: Пішов на складне завдання, коли інші відмовилися: у Луцьку презентували книгу про ветерана війни. Фото

Наостанок відмітив: саме донька одного разу дала сили боротися за життя. Під час евакуації поранених біля Бахмута після ворожого удару чоловік опинився під автомобілем.

«Машина фактично на мене впала і притиснула. Розумію, що навколо всі поранені, тож ніхто той двохтонний транспорт не підніме. Я живий, дихаю, відчуваю руки й ноги, але що з того, коли машина на мені. Тоді я згадав про доньку, бо хотів жити заради неї, аби вона побачила тата. Думаю: «Чувак, зберися і щось роби». Можна сказати, що завдяки їй залишився живим», – пригадав ветеран.

Ректор ВНУ Анатолій Цьось подякував Глібу Бітюкову за те, що той завітав до студентів. А ще наголосив: подібні зустрічі з ветеранами в стінах вишу триватимуть надалі.

Дмитро КЛИМЧУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---