Ми це бачили: як у Луцьку тренуються тайські боксери

«Пітбулята», – саме так турботливо і лагідно називає головний тренер з тайського боксу Богдан Мороз своїх юних вихованців. Нині у Луцьку в його клубі тренується понад сотня людей різного віку. Тут тендітні дівчата, амбіційні юнаки, чоловіки у розквіті сил та геть малі хлопчаки, на дитячих руках яких боксерські рукавиці нагадують клешні омара.

11 грудня клуб провів відкрите тренування для всіх охочих, а 16 грудня, у п'ятницю, запрошує до себе (Карбишева, 1) на церемонію нагородження кращих спортсменів за підсумками року. Цю нагороду започаткував тренер, аби ще більше мотивувати молодь, дати їм можливість пізнати інші країни та розкрити свій потенціал.Тож кілька найстаранніших учнів, які регулярно тренуються, їздять на змагання, дотримуються правил клубу, отримають путівку до Таїланду на навчання. Ця країна, як відомо, серце тайського боксу. Свого часу Богдан й сам тут тренувався. Минулого року честі називатися кращими удостоїлися кілька учнів, серед них – Сергій Снитюк. Він, до слова, став срібним призером світу з тайського боксу у цьому році. Займається у клубі шість років. Нині він вже сам допомагає тренувати вихованців клубу. Каже, що повністю присвятив себе спорту і жодного разу не пошкодував про це.

Пригадує, прийшов у секцію з однокласником. Той з боксом не подружився, а Сергій захопився.Про поїздку до Сіаму відгукується дуже схвально: «У Таїланді все було інакше: починаючи від клімату, і закінчуючи тренуваннями. Якщо вдома я можу пробігти крос у 30 кілометрів, то там після десятки ноги наступного дня наче ножем прорізало. Щодо тренувань, то велику увагу тайці приділяють роботі ногами. Тут можна багато чому повчитися, адже тренуються не для себе, не для підтримання фізичної форми, а для професійних виступів. У європейському боксі основний акцент зводиться на верхню частину тіла».

У планах Богдана Мороза ще одна нагорода для «пітбулят». Вона даватиме можливість отримати суттєві можливості для здобування освіти у вищих навчальних закладах й тим, хто не надто вправний у боксі, втім старанний у навчанні.«Не всі мене розуміють. Серйозні люди кажуть: «Богдане, це тобі не Америка. Тут такі проекти не підуть». Але я доведу, що все реально. І всім раджу: не слухайте тих людей, які кажуть вам, що у вас щось не вийде, що ви чогось не зможете, не досягнете. Візьміть блокнот, напишіть план на десять років чого хочете досягти і крок за кроком йдіть до своєї мети», – пояснює спортсмен.Так свого часу зробив і він. Як наслідок, з тренувань у підвалі, де після дощу по литки вода стояла, виховав цілий клуб та тренує спортсменів за кордоном. Скільки загалом чоловіків та жінок, дітей та юнаків за роки існування Pitbull залишило в залі свого поту, енергії, перемог та поразок – годі порахувати. У 2016 році дітищу Богдана Мороза виповнилося п'ять років. Хоча, як тренер із тайського боксу, спортсмен працює куди довше. Він не тільки готує нових чемпіонів, а й сам бере участь у боях.Попри те, що зараз Мороз більше часу проживає у США, переконує, що всі питання, пов'язані з клубом, у нього на пульсі. Тут залишив «за старших» окрім Сергія Снитюка ще двох вихованців – тренера з змішаних бойових єдиноборств Миколу Головатюка та тренера з тайського боксу Романа Демчука. Обидва спортсмени теж виступають на ринзі.

Під час відкритого тренування Богдан більше працював у ринзі. Кілька хвилин інтенсивних ударів руками, ногами та ліктями виснажують не гірше, аніж затяжний крос. Однак саме так тренується витривалість та вміння працювати, коли здавалося вже не залишилося сил.

У перервах між роботою з вихованцями, тренер ділиться думками з батьками, закликаючи їх бути прикладом для власних чад: «Підтримуйте дітей незалежно від результату. Подавайте власний приклад. Відкупитися від дитини – це легкий шлях, але куди він приведе? Діти беруть приклад з батьків. Як може тато з мамою їсти пельмені, а дитину змушувати снідати вівсянкою? Тільки власним прикладом можна це зробити. Приємно бачити, що у нас тренується батько і син, знову – батько і син. Серед нас є ціла родина, де ходять батьки і троє дітей. Не списуйте себе, не кажіть, що ви старі, підіть у зал, у тренажерку. Забрати вартість спритного з святкового столу – і матимете гроші оплатити річні абонементи. Хтось скаже, що це жорстоко. Як це? Це ж свято. Для мене свято – прокинутися і бути здоровим».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---