USD 38.80 39.10
  • USD 38.80 39.10
  • EUR 38.80 39.20
  • PLN 9.80 9.97

«Ми заходимо в родину задля дітей», - «найсімейніше» управління Луцька

24 Квітня 2017 19:00
Міцна сім’я, в якій люблять і поважають одне одного, – найкращий фундамент для виховання дитини. У цьому переконані в управлінні соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Луцької міської ради, тому й намагаються простягнути руку допомоги тим родинам, які потрапили у скрутну ситуацію. Про це йдеться на сторінках газети Волинські Новини №15.

Донедавна управління працювало як Центр сім’ї, дітей та молоді. Утім, завдяки входженню у структуру міської ради, управління матиме більше повноважень, зможе зберегти колектив та продовжити ті соціальні проекти, які вже започаткували. Про те, чим живе, кому допомагає та про що мріє найбільш «сімейне» управління Луцькради, говоримо з його керівником Ліною Галан. У кабінеті посадовець одразу ж демонструє дитячі доробки – запашне мило ручної роботи. Сліди творчості тут помітні усюди, і на це є конкретна причина.

– Ми створили соціальний проект «Територія дитинства». Дітки можуть за допомогою благодійних та громадських організацій безплатно харчуватися, вивчати іноземні мови, відвідувати недільні школи. Для малюків також діє центр перебування дітей, який розміщений у нашому приміщенні. Тут гуртки на будь-який смак: від арт-терапії до вивчення комп’ютерної грамотності, гри на гітарі.

– На яких дітей розраховані ці проекти?

– Ми працюємо з тими сім’ями, які опинилися у складних життєвих обставинах. Тобто потребують особливої соціальної підтримки й не можуть самотужки подолати певні обставини. Зазвичай ідеться про безробіття батьків, алкоголізм, часом наркоманію, перебування у місцях позбавлення волі. Ми заходимо до сім’ї заради дитини. Адже не завжди можемо змінити тата чи маму, але треба показати дітям альтернативу шкідливим звичкам, моделі поведінки, яка є у домі, потрібно дати можливість повірити в себе.

– Яким чином ви дізнаєтеся про такі кризові сім’ї?

– Джерела різні, але переважно це школи, медичні працівники, які приходять обстежити дитину й бачать, коли вона не має елементарних умов для життя – одягу, належного харчування. Окрім цього, ми співпрацюємо зі Службою у справах дітей, яка опікується випадками, коли є ризик передачі дітей в інтернатні заклади. Або ж звертаються небайдужі громадяни, сусіди, які дзвонять на телефон довіри.

– Якою є ваша реакція після таких повідомлень?

– Перш за все ми заходимо в оселю. Раніше це називалося соціальне інспектування, а нині – оцінка потреб дитини та здатності сім’ї їх задовольняти. За допомогою цих критеріїв ми бачимо, чи родина дає раду своїм обов’язкам. Якщо сім’я потребує підтримки, ми беремо її під супровід. А саме – укладаємо угоду з батьками, прописуємо план роботи, залучаємо відповідні управління та служби.

– Із чого на практиці починається така робота?

– Передусім визначаємо корінь проблеми. Якщо це безробіття, то через центр зайнятості намагаємося працевлаштувати батьків, дати можливість пройти перекваліфікацію. У жодному випадку на такі прохання ми не мали негативної відповіді від центру зайнятості. Інша річ, чи готові батьки йти назустріч. Вмотивовуємо у зміні способу життя, спонукаємо до конкретних кроків у розв’язанні життєвих проблем. Намагаємося «дати вудочку» та «навчити ловити рибу» для того, щоб вони мали можливість покращити своє життя.

– Сім’ї таку опіку можуть сприймати вороже, як втручання в особисті справи родини. А закон на чиєму боці у таких випадках?

– Неординарних та патових ситуацій вистачає. Мовляв, моя сім’я, це наш стиль життя... Але закон охороняє дитину, і ми втручаємося у родину саме через неї. Пояснюємо, що закон передбачає відповідальність батьків за неналежне виховання дитини. І аби цього не допустити, ми готові родині допомогти. Направду, це велика психологічна робота з батьками, аби вони визнали, що проблема є і з нею треба щось робити. Втім наша допомога є добровільною, сім’я має сама захотіти себе змінити. Якщо ж такої волі немає, а є загроза життю та здоров’ю дитини, то ми передаємо документи до служби захисту дітей, і далі їхні інтереси захищають у правовому полі. У більшості таких випадків історії закінчуються позбавленням батьківських прав та влаштуванням дитини у прийомну сім’ю чи будинок дитини.

Також ми працюємо з сім’ями, в яких проживають дітки з особливими потребами, із сім’ями, де дітей-сиріт виховують піклувальники. У Луцьку таких дітей 158. Працюємо і з єдиним у місті будинком сімейного типу, де виховується вісім дітей і двоє – під опікою. Маємо і п’ять прийомних сімей, у яких виховується дев’ятеро дітей.

Сучасні умови також спричинили з’яву нової категорії людей, із якими ми працюємо. Це переселенці. У нас на обслуговуванні – 87 таких сімей, де виховуються 147 дітей. Також є нова категорія – учасники АТО та члени їхніх сімей. Особлива увага – сім’ям загиблих учасників АТО.

– Інтернати та будинки дитини – це теж ваша сфера відповідальності?

– Річ у тім, що це заклади, якими опікується держава. Наприклад, Волинський обласний спеціалізований будинок дитини підпорядковується управлінню охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації. Там виховуються дітки з усієї області до трьох років. Далі вони до шестиріччя живуть у дитбудинку в Ківерцях. А потім у Володимирі-Волинському, Люблинці, де є школи-інтернати. Додам, що все ж більш як 90% дітей влаштовують у сімейні форми виховання або під опіку.

– Є думка, що будинок-інтернат – це застаріла форма опіки над дітьми, які опинилися без піклування батьків. Як ви вважаєте?

– Я дуже сподіваюся, що ми прийдемо до тієї моделі, коли усі дітки будуть виховуватися у сім’ях. У Європі інтернатів немає. Моделі сімейного виховання не замінить жоден заклад. Виховання в родині дозволяє набути елементарних навичок самообслуговування, готує до дорослого життя, дає можливість наслідувати модель поведінки прийомних батьків чи опікунів. Коли ж ідеться про інтернат, то після його закінчення вихованці йдуть кожен своєю дорогою і часто такі діти не соціалізовані, звикли, що за ними хтось прибирає, готує їсти. Тому сподіваюся, що така форма відживе.

– Україна рухається в цьому напрямку? Що потрібно змінити, аби прискорити цей процес?

– Так, рухається. Нині впроваджено інститути прийомних сімей, дитячих будинків сімейного типу, патронатних сімей. Саме тому нинішні інтернати перепрофілюють під професійні напрямки, наприклад, правового спрямування.

– Соціальний працівник заходить у сім’ю, де вже є конфлікт. Чи захищені ваші працівники законом?

– Трапляється різне у роботі. Рятує те, що коли ми приходимо, щоб надати оцінку можливостям сім’ї забезпечити потреби дитини, то ці критерії обстежує комісія, тобто кілька людей. Якщо ми передбачаємо, що може бути небезпека, то просимо допомоги в дільничних інспекторів. Але бувають різні випадки. Наприк­лад, якщо працівник навідався у пік агресії з боку сімейних дебоширів чи п’янки, то я рекомендую відступити й повернутися у сім’ю з комісією. Нерідко зі скандалами, погрозами приходять і до нас. Утім, оскільки ми психологічна служба, то знаємо методи втихомирення агресії. Скажу більше: навіть тих, хто не має відповідного дип­лома психолога, робота змушує таким стати. Молоді працівники сприймають подібні реакції дуже болісно. Але я кажу, що після важких робочих буднів, коли стикаєшся з сім’ями, де справді є серйозні проблеми, – немитий посуд удома сприймаєш дуже спокійно, як дрібницю, на яку навіть не треба звертати уваги. Бувають і неоднозначні випадки в роботі. Наприклад, мама зареєстрована як одиначка, а виховує малюка з батьком. У такому випадку грошова допомога не передбачена. І як вчинити? У таких складних ситуаціях я кажу: якщо не знаєш як, то треба діяти за законом. Але й такі сім’ї ми не полишаємо, а мотивуємо чоловіка й жінку офіційно одружитися. Бо узаконений шлюб все ж більш захищений.

– Ви згадали про сімейних забіяк. Настає той момент, коли жінка вирішує закінчити такі стосунки. Чи є якісь гуртожитки, центри, де могла б вона зупинитися, адаптуватися?

– У таких ситуаціях жінка не завжди готова зібрати речі у пакет, взяти дітей і піти. Вона не має ані захисту, ані можливостей, тому терпить. Та й ментальність наших жінок така. Нерідко чуєш: «Маму тато бив – і нічого, мирилися». Якось прийшла побита жінка, була готова покинути чоловіка, вже й медекспертизу мали провести, надати юридичний захист. А вона раптом каже: «Мені треба молока купити, бо він так любить пироги, спечу йому ввечері». Дивно, правда ж? Але у цій ситуації варто зрозуміти: жінка має право робити так, як хоче, а ось діти не мусять таке терпіти. У майбутньому вони копіюють таку поведінку батьків. І підтвердили цю думку слова того ж чоловіка, який нам пояснював: «Нічого страшного, мій батько теж маму бив, усе було чисто і наварено». Для жінок, які потерпають від домашнього насильства, працює центр соціально-психологічної допомоги, де протягом трьох місяців жінки з дітьми можуть жити. Окрім цього, в нас є і корекційна програма роботи з кривдниками.

– Є випадки, коли про складнощі у сім’ях повідомляють сусіди, випадкові люди. Чи активні наші громадяни?

– Так, дуже. Телефонують не лише, аби розповісти про проблему, а й коли хочуть допомогти, провести волонтерський захід. Номер нашого телефону довіри є у всіх медичних, навчальних, державних закладах – 716-772. Він має популярність. Дзвонять, аби обговорити якусь проблему або з психологом, або з юристом. Чи телефонують сусіди, яким набридло бачити пиятику, дебоші, бездоглядних дітей.

– Ви давно працюєте у цій сфері. Як змінилися сімейні цінності, ставлення до родини за останні роки?

– Не можу сказати, що сім’ї стали міцнішими. Статистика свідчить, що розлучень, на жаль, більше. Люди не бережуть стосунки: вийти заміж чи розлучитися стало просто. У таких ситуаціях найбільше шкода дітей. Разом з тим, молодь зараз не дуже поспішає одружуватися, хочуть спочатку здобути базову освіту, професію, пожити разом, а потім, можливо, і до шлюбу йти.

– У планах вашого тепер вже управління – створити інтеграційний центр. Яка мета такої установи?

– Це наша мрія – універсальний заклад для інтеграції дітей з особливими потребами, де вони можуть брати участь у гурткових роботах, тренінгах, різних видах спорту, проходити реабілітацію та адаптацію до дорослого життя. Ми хочемо згуртувати там громадські організації, вузькопрофільних спеціалістів. Уже чи­мало роботи зроблено, цьогоріч закладено три мільйони гривень для розбудови приміщення. Частину фінансування сподіваємося залучити завдяки грантовим коштам. В Україні такого центру немає, і ми сподіваємося, що нам пілотний проект таки вдасться втілити у життя. Повірте, на нього справді чекають люди, яким трішки важче в житті.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 1
света Показати IP 28 Квітня 2017 08:13
Ми в районні такого і близко не маємо та не має там допомоги . А чи можемо ми звернутися до Луцька?Та там бути на обліку в Луцьких працівників.

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus