На війні зустрів кохану й вірних побратимів: волинянин розповів про фронтове життя

Уперше Віталій Литвинчук з Любешівщини одягнув однострій, коли став курсантом Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного. Пройшов фронтові дороги у зоні ООС, а коли розпочалася повномасштабна війна, знову став на захист рідної України.

Про це пише газета Нове життя.

Родом Віталій із Лахвич. Саме в цьому селі минули його дитячі та шкільні роки. Після закінчення 9 класу навчання продовжив у Люб’язівській школі. Далі ж вирішив пов’язати життя із військовою справою й обрав академію сухопутних військ у Львові.

Чотири роки нелегкого, моментами виснажливого, але цікавого навчання – й далі знову Віталій Литвинчук постав перед вибором. То був 2020 рік. Маючи хороший рейтинг серед усіх курсантів, хлопець сам обирав військову частину, в якій служитиме. Таким чином він доєднався до військової родини 534-го окремого інженерно-саперного батальйону, який входить до складу 128-ї гірсько-штурмової бригади. Перші сім місяців обіймав посаду командира взводу інженерної розвідки. Далі ж, як розповідає захисник, він став командиром інженерної роти.

Читати ще: Одне на двох ім’я і спільна мрія: рідну землю боронять батько й син з Волині

«У 2021 році ми поїхали в зону ООС. Упродовж 9 місяців служили на Маріупольському напрямку», – пригадує Віталій Олександрович.

За службу в зоні бойових дій військовослужбовця нагороджено двома високими відзнаками: нагрудним знаком «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня та «Козацьким хрестом» І ступеня.

Після ротації захисник повернувся на постійне місце дислокації – у Виноградів Закарпатської області.

«Із 22 на 23 лютого ми збиралися їхати на збори на полігон. Завантажили техніку, сформували ешелон та вирушили в дорогу. І вранці 24 лютого всі почули звістку про початок повномасштабного вторгнення росії. Звісно, я відчував і розумів те ще до цього. Але вірити в таке точно не хотілося. У перші хвилини відчував шок, ми всі зупинилися й кожен, напевно, задумався про своє. Я відразу став хвилюватися за рідних, адже кордон із білоруссю зовсім близько. І це добряче насторожувало», – каже Віталій Литвинчук.

Читати ще: «Мрію вижити і подорожувати», – військовослужбовець з Луцька Максим Денисенко

Тож замість полігону поїхали військовослужбовці у напрямку Запоріжжя. У таких локаціях несли службу до літа 2022 року. А далі вирушили на Херсонщину, де було дуже гаряче. Упродовж двох місяців Віталій брав участь у наступальній операції. Про деталі цього не розповідає, однак не приховує того, що загроза життю була постійно.

«Я вже звик до всього. Звісно, морально то тяжко. Це велике емоційне навантаження, але треба воювати і захищати свою землю. Пам’ятаю, весна 2022-го була дуже холодною, але на фоні всіх подій на війні я холоду взагалі не відчував», – ділиться Віталій Олександрович.Після інтенсивних бойових дій їхній батальйон відправили на відновлення. Саме таким словом називають своєрідний відпочинок, який дає можливість відійти від нуля на 40-50 кілометрів, відновити сили, поремонтувати техніку, доформувати команду, бо, на жаль, без втрат на війні не буває. За бої на Херсонщині волинянина удостоєно нагороди «Срібний едельвейс» (окрема найвища нагорода 128-ї бригади).

Читати ще: «Я їх прошу – за малим дивіться»: волинянка чекає з війни трьох синів

Далі ж деякий період воїн служив у напрямку Бахмут-Соледар. Багато всього довелося пережити йому, перетерпіти й, попри усю небезпеку, продовжувати самовіддано стояти на захисті України від російських окупантів.

«Щодня шукав можливість, щоби зателефонувати рідним. Аби, почувши мій голос, мама заспокоїлася. Великих проблем із зв’язком не було, адже ми мали Starlink, і це добряче виручало», – розповідає військовий.

Щодо забезпечення, то на початку з цим виникали проблеми. Й тоді неабияк виручили волонтерські організації.

«От навіть взяти військову амуніцію, спочатку в моїх хлопців вона була «збірною» з різних країн. Наразі ситуація вже, звісно, змінилася на краще. З продуктами то проблем немає», – каже він.

Про свій вибір стати військовослужбовцем Віталій Литвинчук не шкодує. Адже, незважаючи на те, що доводиться служити в час війни й постійно ризикувати життям, саме завдяки війську він знайшов кохання. Уперше з дружиною зустрілися поглядами восени 2020 року. Якраз тоді Тетяна підписала контракт із ЗСУ і її також відправили в зону ООС у Маріуполь. Відтоді вони були постійно разом. Разом закохані захисник і захисниця перебували у зоні бойових дій, пройшли випробовування війною на Херсонщині та Бахмутському напрямку.

Читати ще: Єдиним кулаком: на фронті воюють четверо синів, зять та троє онуків матері-героїні з Волині

«24 вересня – мій день народження. Я знав, що рівно опівночі побратими прийдуть вітати, і вирішив, що саме в цей момент освідчуся коханій. Для неї це було дуже неочікувано. Одне слово, сюрприз вдався. Офіційно шлюб зареєстрували 29 жовтня минулого року в Любешеві», – ділиться особистим військовослужбовець.

Окрім відпустки з нагоди надзвичайно приємної події, мав Віталій Олександрович і ще одну. Було це тоді, коли його батько отримав дуже серйозне поранення на полі бою. Мобілізували чоловіка у жовтні 2022-го, у складі 14-ї бригади пройшов пекло російсько-української війни. 21 січня 2023 року, будучи в гарячих точках Харківської області, отримав поранення.

«Коли дізнався про те, що батько у госпіталі, то відразу взяв відпустку й приїхав до нього. Наразі він уже вдома, але почувається слабенько ще. Сподіваюся, все буде добре. Головне зараз – нам усім трудитися задля наближення перемоги над російською навалою», – підсумовує Віталій Литвинчук.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---