Національні особливості інфляційних процесів у передвиборчий період

Так звані бізнесмени, котрі не так давно мали статус спекулянтів й переслідувалися законом, сьогодні керують парадом ціноутворень. Українські політики реально не займаються подоланням інфляції, бажаючи отримати з неї зиск. Кому ж все-таки вигідна інфляція-2008?
Згідно з даними Міждержавного статистичного комітету СНД, інфляція в Україні у нинішньому році є найвищою з-поміж усіх країн співдружності. За зростанням цін Україна вже встигла удвічі випередити Росію. А в кінці травня цього року наша країна ввійшла в десятку країн, найбільш вразливих до інфляційних шоків. Наразі українські економісти до кінця осені прогнозують до 20% інфляції.
Цікаво, чи ще є в нас люди, котрі всерйоз сприймають та вірять урядовим заявам і прогнозам? Минулоріч український уряд прогнозував інфляцію 2008 року на рівні 6,8%, пізніше – на 9,6%. На початку року Президент Віктор Ющенко дав вказівку урядовцям не допустити двозначного інфляційного показника та втримати ріст цін на рівні 9,8%. Проте вже під кінець лютого нинішнього року Нацбанк України запропонував уряду підняти  інфляційний прогноз до 12%.
Однак, за даними Державного комітету статистики, базовий середньорічний показник інфляції (навіть знизившись під впливом липнево-серпневих дифляційних процесів) сьогодні досяг 13,9%. В кінці літа співголова ради інвесторів при уряді України Сергій Тигипко висловлював припущення, що, незважаючи на літнє гальмування інфляційних процесів, восени можливий новий ріст цін на продукти, і прогнозував підвищення рівня інфляції у третьому кварталі до 18%.
У той час експерт Центру економічного аналізу й політичних консультацій Віталій Кравчук відзначив, що збільшення зарплати, пенсії та стипендії обов’язково має відобразитися на споживчому попиті. Хоч як дивно, але разом із тим  на початку вересня міністр економіки Богдан Данилишин заявив про відсутність загрожуючих тенденцій щодо темпів інфляції.
Однак через два тижні по тому по Україні вже були зафіксовані нові стрибки цін. Зокрема у нас на Волині з середини вересня, незважаючи на рекордний цьогорічний урожай зернових, роздрібні ціни на хліб зросли до 7% й подорожчали найнеобхідніші продукти харчування. Наразі очікуємо триразового збільшення тарифів на послуги централізованого опалення і постачання гарячої води. Відтак директор Центру соціально-економічних дослідів «CASE-Україна» Дмитро Боярчук заявив, що, з огляду на осіннє підняття цін на енергоносії, потрібно очікувати подорожчання хліба ще 10-15%.
Не знаю, наскільки могли втішити пересічних українців урядові заяви про контроль над зростанням інфляції, коли від початку року вона вже встигла «з’їсти» майже чверть їхніх прибутків. Незважаючи на літній дифляційний відсоток, якогось липнево-серпневого подешевшання продуктів під впливом стабілізаційних урядових дій я особисто не відчув. Крім того, навіть ті продуктові магазини, які весь цей час намагалися стримувати свої ціни, саме в серпні зрівнялися з усіма.
Нові соціальні урядові ініціативи та прогнозоване підвищення ціни на газ, швидше за все, призведе до чергових осінньо-зимових хвиль росту споживчих цін. Відтак, як прогнозують економісти, незабаром  українська інфляція сягне 20% річних. А якщо рахувати по відношенню до минулого року, то вона вже переступила 26,0% бар’єр. Наскільки український електорат збідніє до кінця року, годі й уявити. Експерти вважають, що єдиним фактором, який зможе пригальмувати загальний ріст цін, може стати лише здешевшання нафтопродуктів. Проте якщо зниження світових цін на нафту чомусь майже не впливає на вартість українського бензину, то навряд чи вплине на український інфляційний рівень.
Послухаймо, про що нам сьогодні говорить реклама українських банків. «Вкладайте свої гроші під високі відсотки на наші депозити, бо лише так ви зможете вберегти їх від інфляції». Тобто, банки  відкрито говорять про те, що, незалежно від того, під який відсоток ви робите вклади, будьте раді, якщо через інфляцію взагалі зможете потім мати з них користь. Надіятися на позитивні економічні зміни в період недалекий до виборчих перегонів навіть не варто. У наших державних мужів сьогодні інший клопіт. Їм зараз не до людей. Народні обранці та їхні сім’ї навряд чи відчують якийсь особистий дискомфорт, коли інфляційний індекс сягне навіть 50%. А швидше за все –  отримають з цього ще й зиск.
Окремі українські політологи вважають, що нинішнє зростання інфляції спровокований активними діями супротивників уряду Тимошенко, в тому числі й команди Президента. Про це йдеться в опитування експертів, проведеному Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна. Таким чином, вони ніби хочуть продемонструвати недієздатність цього уряду, чим знизити рейтинг Юлії Тимошенко й, відповідно, збільшити свої шанси в майбутніх президентських перегонах. Крім цього, в підвищенні цін могли бути зацікавленими й урядові опозиціонери, для яких кожна наступна поразка уряду сприймається як власна перемога.
Як відомо, інфляція — досить серйозний процес, котрий штучно зупинити в умовах ринкової економіки не так уже й просто. Чому ж тоді окремі високопосадовці (такі як Президент Ющенко, Балога та його заступник Олександр Шлапак) ще раніше відкрито говорили про загрозу галопуючої інфляції, чим всерйоз накручували інфляційні сподівання й неминуче провокували саме явище? Проте покладати провину за високий відсоток підняття цін на Президента – досить серйозна заява. Тому краще причини інфляції пошукати за рамками політичного процесу.
Бути зацікавленими в інфляції та вигравати від неї можуть крупні бізнесові компанії, котрі володіють важелями економічного впливу та роздрібні торгівельні мережі, які мають додаткові підстави для підняття цін й одержання надприбутків. Не потрібно далеко йти.
Нещодавно вирішили порівняти ціну на одну й ту ж річ у різних торгівельних точках свого міста. Для прикладу зупинилися на моделі жіночого плаща. Річ одного і того ж виробника, розміру, кольору та фасону на одній точці Варшавського ринку коштувала всього 230 гривень. На іншій – вартувала 400. У «клітці» вдалося знайти ціну 790 гривень. А в знаному торговому центрі за такий плащ просили аж 1800.
Так звані бізнесмени, котрі не так давно мали статус спекулянтів й переслідувалися законом, сьогодні керують парадом ціноутворень. Для них будь-що може стати приводом для підняття цін. Піднімається курс долара – відповідно у нас зростають ціни. Зниження курсу європейської чи американської валюти – знову причина для того, щоб зробити накрутки. Дорожчає чи здешевлюється бензин – вкотре привід для підняття цін.
Таке поняття як державне регулювання ціноутворень практично відсутнє у нашій державі. Якщо коли й виникає потреба застосувати ці важелі впливу, то в основному вони спрямовуються й б’ють по кишенях найнезахищеніших тваровиробників, тобто селян. А коли, перегнувши цінову палку, під тиском нашим підприємцям доводиться зробити півкроку назад – це завжди компенсується різким стрибком на кілька кроків уперед.  Якщо, наприклад,  падає ціна на якийсь вид побутової техніки, то за місяців два ці модель просто більше не з’являються на нашому ринку і вмить замінюються іншими набагато дорожчими видами товарів.  Потрібно звикнути до одного: якщо піднялася ціна, незалежно від того, були об’єктивні причини чи ні, повернення назад уже немає. За час незалежності України я не пригадую такого, щоб коли-небудь у нас серйозно падали ціни. Зниження цін просто не входить у «поняття» вітчизняних наших торгашів.
Деякі політики-економісти у нинішньому рівні інфляції вбачають дію зовнішньоекономічного фактору та вплив інфляційних процесів інших країн. Проте погляньмо на статистику. Згідно з даними статистичного бюро Eurostat, інфляція в 15 країнах єврозони в минулому році становила 3,1% проти 2,2% в 2006-му, а в січні 2008-го піднялася до 3,2%, що дійсно стало найвищим показником за всю історію існування єдиної європейської валюти. Минулорічний рівень інфляції в США становив 4,1 % річних, чого не було протягом останніх 17 літ. Водночас такі країни, як Німеччина та Японія, в останні роки практично не відчувають тиску інфляції.
Усереднене значення темпів зростання ВВП в Україні зменшилося всього на 0,3 %. Це підтверджує достатньо високу гнучкість нашої економіки через сформованість певних ринкових механізмів захисту від зовнішніх впливів. Відтак не знаю, чи варто наголошувати на зовнішньому впливі, розглядаючи відносно досить високі українські інфляційні показники.
Погодитися з судженням про те, що інфляція не є внутрішнім феноменом, а відображає більш глобальні тенденції на світових ринках можна лише умовно, оскільки у комплексі інфляційного процесу в різні часи й періоди окремі фактори цього складного явища проявлялися неоднаково в різних країнах. Збільшення соціальних видатків з держбюджету на фоні неадекватності темпів і структури росту доходів громадян було та залишається потужним інфляційним фактором.
Статистично найбільше вразливими до цих процесів були країни, в яких непослідовність у прийнятті рішень щодо переходу до ринку, непродуманість деяких кроків збільшували існуючі труднощі, чим підсилювали зовнішні інфляційні процеси. Тобто безгосподарність і марнотратство, некомпетентність та економічна неграмотність керівництва країн покривалися за рахунок народу. До того ж інфляція, як і будь-який економічний процес, не є явищем стихійним, а піддається контролю й може бути регульована за умов розумного впровадження ринкової законів. І саме роль державної влади у цьому питанні є неабияк важливою.
Підготував Андрій ПЕТРИК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---