«Про кінець війни говорити рано - ворог не відводить техніку, а маскує», - волинській захисник

Волинський боєць про виконання Мінських домовленостей каже, що важку техніку від лінії зіткнення ворог не відводить, а замасковує. На передовій – поодинокі постріли, але смерть на вояків чатує щохвилини, і криється вона в землі, бо точних карт навіть тих замінувань, які проводили українські сапери, у військовиків просто немає.

Про це розповів учасник АТО, волинянин Юрій Кравчук, який після піврічного перебування в зоні бойових дій повернувся до рідного дому у десятиденну відпустку.

39-річного Юрія Кравчука мобілізували під час четвертої хвилі у лютому 2015-ого. Механік-водій за військовою спеціальністю, Юрій за два місяці у навчальному центрі Дівічки, що на Київщині, відновив усі набуті навички артилериста. Згодом, у складі 72-ої окремої механізованої бригади, він потрапляє у Донецьку область, зокрема - у Волноваху.

«Туди до нас ще доїздили волонтери, привозили продукти, одяг. Бо хоч форму нам держава видала, але вона виявилася зовсім неміцною. А волонтери забезпечували американською або німецькою, яка значно відрізняється за якістю. Теплий одяг теж підвозили волонтери. До речі, коли я отримав повістку, то звернувся в Рожищенську самооборону і вони допомогли мені з обмундируванням. Згодом форму видали і в «учебці», - розповідає волинський захисникПан Юрій каже, цілісність України на сході пліч-о-пліч захищають вояки з різних регіонів, разом з ним воює чоловік з Донецької області:

«Я у ньому впевнений стовідсотково, що не підведе, прикриє при потребі мою спину, - говорить Юрій. - Прикро лише те, що через свої переконання, громадянську позицію повернутись у рідне місто він навряд чи зможе, бо путінська пропаганда зробила свою чорну справу, більшість населення Донбасу таки налаштоване проросійськи і викорінити те, що закладалось у людську свідомість роками, зовсім нелегко. До того ж, інформаційна атака Росії на населення Донецької та Луганської областей не те що не припиняється, вона постійно посилюється».

Рубежі Гранітного, а це і є передова лінія оборони, військові 72-ої механізованої бригади утримують вже кілька місяців. Зі слів пана Юрія, живуть вони в бліндажах, відслідковують маневри ворога. Бо хоч після мінських домовленостей і вдалося досягти певного затишшя на передовій, проте важку техніку від лінії зіткнення ворог не поспішає відводити, лише вкопує, замасковує її так, що навіть безпілотники не завжди відслідкують. Тому про закінчення війни, на думку пана Кравчука, сьогодні говорити завчасно.

«Наша техніка застаріла, тож постійно намагаємось її підлагоджувати. А ще облаштовуємо свій побут. Настали холоди, тож викопали спеціальні землянки під сауну та кухню, аби мати можливість помитись та приготувати їжу. Харчів наразі вистачає. Хоч, звичайно, це не домашня їжа, але консервів та тушонки вистачає», - каже пан Юрій.

Про військові будні Юрій Кравчук розповідає небагато: умови екстремальні, сувора дисципліна, особливо щодо алкоголю, та неухильне виконання наказів. А ще – щоденне перебування у нервовому напруженні. Бо страх притаманний кожній людині, а війна і смерть - поняття нерозривні. Чоловік зізнається, що, переночувавши першу ніч вдома, зловив себе на думці, що перестороги додає незвична вранішня тиша. Нелегко людині, яка постійно перебуває під прицілом смерті, звикнути до мирного життя.

Порівнюючи розмірене життя рідного села з ситуацією на зруйнованому Донбасі, наш співрозмовник переконаний, ми повинні зробити все, аби зупинити агресора, зруйнувати його завойовницькі плани, аби відвоювати гідне майбутнє для власних дітей. З цими переконаннями пан Юрій і повертатиметься на передову, де залишились його побратими, товариші:

«Саме на сході, де кожна хвилина може стати останньою, я зрозумів, що таке справжня чоловіча дружба. Бо й справді, товариш пізнається в біді. А прикрити товариша в хвилини небезпеки, ризикуючи власним життям, здатен не кожний».

Дещо дивною, зі слів Юрія Кравчука, видається картина, коли з одного боку чути постріли, а з іншого - в полі фермер, ризикуючи життям, збирає вцілілий врожай соняшника. Чоловік наголошує, що люди хочуть миру і не покидають своєї праці навіть у таких небезпечних умовах.

У хвилини перепочинку про щасливе та швидке повернення до рідних домівок мріють і українські військові. Бо саме на війні багато хто з них зрозумів, що найбільше щастя на цій землі – це щаслива сім’я та мирне небо над головою.

Перед самим від’їздом в Гранітне Юрієві зателефонували побратими і повідомили, що він у списку представлених до нагородження. Приємно, що держава відзначає своїх захисників. Ми ж бажаємо Юрієві терпіння, здоров’я та Божої опіки і обов’язково розповімо про нагороду, яка знайшла свого Героя.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---