Про що писав у заповіті луцький міщанин ХVII cтоліття
Акти останньої волі міщан Раннього нового часу (тестаменти, духівниці) – цінне джерело до вивчення й осягнення низки важливих аспектів функціонування міського соціуму. Заповітні тексти, попри часто усталений офіційний формуляр, проливають світло на історію повсякдення. Виставляють маркери релігійності та богобоязливості, ціннісних орієнтирів, ментальних переконань і есхатологічних уявлень тогочасних людей.
Серед переліку духівниць цікавим та інформативним є заповітний лист-запис луцького міщанина Яна Федоровича. У документі головно ішлося про передання срібних пасів та посуду на недомуровану в часі 1660 року Покровську церкву Луцька.
У автентичному тексті акта згадано прабабусю тестатора – славетну лучанку Йовхимію Трушову Чайчанку. Міщанка спочила у Бозі 1638 року. Актовий запис узаконено міським урядом Луцька 2 вересня 1660 року. Жінка заповіла рідному правнукові рухоме майно. Два срібні паси разом із чотирма тарілками й оловʼяним кухлем до моменту досягнення спадкоємцем повноліття зберігалися у сховку Луцького братства.
Олександр Дишко. Луцьк. Площа Ринок ХVІ-XVIII століть. Авторська реконструкція, 2017 рік
Як видно зі свідчень чоловіка, бабця своєю духівницею від 10 травня 1638 року прохала братчиків приберегти коштовні речі. Жінка також доручала братчикам опікуватися малолітнім нащадком ( «І мене самого, як дитину, в опіку тому Братству віддала»). Такий і людський, і майновий вимір надії й покладання на братство, на думку С. Горіна, свідчить про високий рівень авторитету й довіри міщан до конфратернії/ корпорації луцьких хрестовоздвиженців.
Волинська шляхтянка і селянка ХVI століття. Реконструкція Сергія Шаменкова
Ян Федорович зазначав про досягнення, «з ласки Божої», повноліття і потребу «добре вчинити» душам померлих родичів і своїй.
Читати ще: Луцьке Хрестовоздвиженське братство: штрихи до історії
Звичний формуляр офіційних документів, що їх записували до актів міських та ґродських урядів, часами містили проникливі особистісні рефлексії людей раннього Нового часу. Особливо промовистими у цьому контексті є акти останньої волі. Міщани переживали швидкоплинність життя, у тому числі крізь призму елементів духовної складової свого земного шляху – проповідей, мудрості учительних Євангелій, іконописних сцен Страшного Суду. Певний підсумок таких розмислів уміщували у тексти заповітів чи добровільних прижиттєвих пожертв.
Руїни Хрестовоздвиженської церкви, будованої у 1620-х роках. Зображення ХІХ століття
7 грудня 1609 року до луцького підстарости Матея Стемпковського й судді Войтеха Станішевського прийшла славетна луцька міщанка Раїна Марцинівна. Жінка поклала перед урядниками лист на «запис пляцу і дому свого на луцькому передмісті Окопищу монастиреві й церкві Пречистої Богородиці».
Давній символ-знак Луцького братства
Текст пожертви, який міщанка просила леґітимізувати шляхом запису в офіційну документацію, промовисто демонструє розуміння й сприйняття тогочасними міщанами земної гріховної буденності. Речей, що чекали на людину по смерті. Документ окреслює наслідувані лучанами ранньомодерної доби норми Святого Писання. Характеризує богобоязливість і бажання чинити добро ще при житті, аби на суді Всевишнього отримати прощення й заслужити життя вічне.
Покровська церква до перебудови, 1850-ті роки
Далі Ян Федорович засвідчував свою приналежність до коронного війська. Зазначав, що ближчим є до смерті, аніж до життя.
Срібні паси і посуд чоловік зволив віддати на реставрування недомурованої Покровської церкви. Коштовні речі, що у перспективі мали вкласти лепту в мур давньої православної святині Луцька. Світські і духовні особи Луцького братства зобов’язувалися передати їх покровському священику Йозефові Савицькому і його релігійним сподвижникам-духівникам.
Читати ще: Кілька штрихів до історії Катедрального собору святих апостолів Петра і Павла у Луцьку
Коштовні паси, здебільшого срібні чи з позолотою, були «рухомим маєтком», розповсюдженими прикрасами, що потрапляли до майнових диспозицій заповітів міщан з теренів Речі Посполитої.
У листі правнука-військовика Йовхимії Чайчанки згадано екзекуторів – виконавців волі розпорядника/тестатора (corroboratio). Безперешкодному надходженню майна Яна Федоровича парохові церкви святої Покрови мав сприяти жовнірів шваґро – шляхетний Теодор Соловицький.
Волинські шляхтичі останньої чверті ХVI століття. Реконструкція Сергія Шаменкова
Запис не містить санкції, погроз людям, які могли зашкодити виконанню волі. Ян Федорович вочевидь був упевнений в особах приятелів, яких просив бути помічними у добрій справі. Лякливу погрозу в цьому контексті знаходимо, наприклад, у духівниці луцького вірменина Федора Мурадиновича від 10 травня 1613 року: «…а хто би цей тестамент порушити захотів, то зі мною на Страшному Суді зустрінеться. По пришестю Ісуса Христа, збавителя і одкупителя гріхів наших».
Читати ще: Кілька штрихів до історії Покровської церкви Луцька
Прикінцевий протокол листа вказував на написання у Луцьку 2 вересня 1660 року. Замість Яна Федоровича документ підписом і печаткою скріпив від імені автора його приятель Ян Пекулицький. Сиґнетні відтиски й автографи під записом поставили також ратнівський священник Євстафій (Остафій) Пацевич і міський урядник, старий луцький райця Василь Кирилович. Засвідчення тестаментів свідками – особами із високим соціальним статусом – вказувало на авторитет і соціальну значимість автора заповіту.
Персні-сиґнети ХVI-XVII століть
Лист-запис луцького міщанина Яна Федоровича від 1660 року є промовистим свідченням вияву підставової і виправданої довіри представників міського соціуму ранньомодерного Луцька до місцевої культурно-релігійної корпорації шляхти і міщан – Братства Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього.
Панорама Луцька із Хрестовоздвиженською церквою і Святопокровським храмом, друга половина ХІХ століття
Документ свідчить про певну релігійну єдність поміж церквами східного обряду Луцька. Ян Федорович – вихованець братчиків, а відтак і Хрестовоздвиженського храму – майно прабабусі-небіжки заповів на користь і добудову іншої, Покровської церкви.
Оксана ШТАНЬКО
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Серед переліку духівниць цікавим та інформативним є заповітний лист-запис луцького міщанина Яна Федоровича. У документі головно ішлося про передання срібних пасів та посуду на недомуровану в часі 1660 року Покровську церкву Луцька.
У автентичному тексті акта згадано прабабусю тестатора – славетну лучанку Йовхимію Трушову Чайчанку. Міщанка спочила у Бозі 1638 року. Актовий запис узаконено міським урядом Луцька 2 вересня 1660 року. Жінка заповіла рідному правнукові рухоме майно. Два срібні паси разом із чотирма тарілками й оловʼяним кухлем до моменту досягнення спадкоємцем повноліття зберігалися у сховку Луцького братства.
Як видно зі свідчень чоловіка, бабця своєю духівницею від 10 травня 1638 року прохала братчиків приберегти коштовні речі. Жінка також доручала братчикам опікуватися малолітнім нащадком ( «І мене самого, як дитину, в опіку тому Братству віддала»). Такий і людський, і майновий вимір надії й покладання на братство, на думку С. Горіна, свідчить про високий рівень авторитету й довіри міщан до конфратернії/ корпорації луцьких хрестовоздвиженців.
Ян Федорович зазначав про досягнення, «з ласки Божої», повноліття і потребу «добре вчинити» душам померлих родичів і своїй.
Читати ще: Луцьке Хрестовоздвиженське братство: штрихи до історії
Звичний формуляр офіційних документів, що їх записували до актів міських та ґродських урядів, часами містили проникливі особистісні рефлексії людей раннього Нового часу. Особливо промовистими у цьому контексті є акти останньої волі. Міщани переживали швидкоплинність життя, у тому числі крізь призму елементів духовної складової свого земного шляху – проповідей, мудрості учительних Євангелій, іконописних сцен Страшного Суду. Певний підсумок таких розмислів уміщували у тексти заповітів чи добровільних прижиттєвих пожертв.
7 грудня 1609 року до луцького підстарости Матея Стемпковського й судді Войтеха Станішевського прийшла славетна луцька міщанка Раїна Марцинівна. Жінка поклала перед урядниками лист на «запис пляцу і дому свого на луцькому передмісті Окопищу монастиреві й церкві Пречистої Богородиці».
Текст пожертви, який міщанка просила леґітимізувати шляхом запису в офіційну документацію, промовисто демонструє розуміння й сприйняття тогочасними міщанами земної гріховної буденності. Речей, що чекали на людину по смерті. Документ окреслює наслідувані лучанами ранньомодерної доби норми Святого Писання. Характеризує богобоязливість і бажання чинити добро ще при житті, аби на суді Всевишнього отримати прощення й заслужити життя вічне.
Далі Ян Федорович засвідчував свою приналежність до коронного війська. Зазначав, що ближчим є до смерті, аніж до життя.
Срібні паси і посуд чоловік зволив віддати на реставрування недомурованої Покровської церкви. Коштовні речі, що у перспективі мали вкласти лепту в мур давньої православної святині Луцька. Світські і духовні особи Луцького братства зобов’язувалися передати їх покровському священику Йозефові Савицькому і його релігійним сподвижникам-духівникам.
Читати ще: Кілька штрихів до історії Катедрального собору святих апостолів Петра і Павла у Луцьку
Коштовні паси, здебільшого срібні чи з позолотою, були «рухомим маєтком», розповсюдженими прикрасами, що потрапляли до майнових диспозицій заповітів міщан з теренів Речі Посполитої.
У листі правнука-військовика Йовхимії Чайчанки згадано екзекуторів – виконавців волі розпорядника/тестатора (corroboratio). Безперешкодному надходженню майна Яна Федоровича парохові церкви святої Покрови мав сприяти жовнірів шваґро – шляхетний Теодор Соловицький.
Запис не містить санкції, погроз людям, які могли зашкодити виконанню волі. Ян Федорович вочевидь був упевнений в особах приятелів, яких просив бути помічними у добрій справі. Лякливу погрозу в цьому контексті знаходимо, наприклад, у духівниці луцького вірменина Федора Мурадиновича від 10 травня 1613 року: «…а хто би цей тестамент порушити захотів, то зі мною на Страшному Суді зустрінеться. По пришестю Ісуса Христа, збавителя і одкупителя гріхів наших».
Читати ще: Кілька штрихів до історії Покровської церкви Луцька
Прикінцевий протокол листа вказував на написання у Луцьку 2 вересня 1660 року. Замість Яна Федоровича документ підписом і печаткою скріпив від імені автора його приятель Ян Пекулицький. Сиґнетні відтиски й автографи під записом поставили також ратнівський священник Євстафій (Остафій) Пацевич і міський урядник, старий луцький райця Василь Кирилович. Засвідчення тестаментів свідками – особами із високим соціальним статусом – вказувало на авторитет і соціальну значимість автора заповіту.
Лист-запис луцького міщанина Яна Федоровича від 1660 року є промовистим свідченням вияву підставової і виправданої довіри представників міського соціуму ранньомодерного Луцька до місцевої культурно-релігійної корпорації шляхти і міщан – Братства Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього.
Документ свідчить про певну релігійну єдність поміж церквами східного обряду Луцька. Ян Федорович – вихованець братчиків, а відтак і Хрестовоздвиженського храму – майно прабабусі-небіжки заповів на користь і добудову іншої, Покровської церкви.
Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.