Проблема трактувань подій ХIХ століття

У погляді на події ХIХ століття дуже легко зійти на манівці й почати трактувати історію замість вивчати її. Очевидно, свою підступну роль зіграли російські автори та історики ХІХ століття, які вплинули на українську історіографію. Про це розповідає луцький дослідник Олександр Котис у матеріалі газети Волинські Новини від 3 березня (№5).

Звідси легко беруться твердження про ворогів в особі католиків, «жидів», ксьондзів, панів чи просто «польської шляхти». Локалізація абсолютного явища творить хиби сприйняття і породжує ідеологію. Тобто звуження явища соціального розшарування і навіть протистояння у Речі Посполитій, які були лише фрагментами схожих загальноєвропейських тенденцій, лише до проблем в українських воєводствах неодмінно тягне за собою породження «донкіхотівської» уяви про корінне протистояння між українцями та поляками, між католиками і православними, між українцями і євреями, між євреями і поляками. Це проблема закритості трактування і спроба мислити фрагментарно, без контексту широкого тла історії.

У цій ситуації на передній край виходить тотальне соціальне розшарування Речі Посполитої і відсутність гуманістичних ідеалів, які щойно народжувалися на заході у Франції. У цю добу Жан-Жак Руссо якось зауважив: «Людина народжена вільною і скрізь перебуває у кайданах». Попри те, що нам сьогодні ці всі події можуть здаватися дикими й абсолютно анархічними в поведінці будь-якої сторони, це все ж не стосується самих подій 1789 року, а є загальною характеристикою доби, в якій панували сваволя і безправність. Десь це призвело до взяття Бастилії, а десь до Коліївщини.

Звісно, ніколи немає певності в тому, що джерела описують достовірні події, які хтось не підмалював ідеологічним забарвленням. Проте не слід забувати, що дехто може почати плекати протилежні міфи й тоді характери минулого будуть переноситися на сучасність, тільки вже без автентичного контексту. І це найгірше, бо таке перенесення творить неповноцінні, перекручені сучасні відносини. Лишімо історію в історії.

Наскільки це все можна використати для розуміння процесів і для врахування в поведінковій стратегії сьогодні? Чи потрібні такі важкі моменти історії для якогось розуміння і висновків? Відповіді немає, бо історія – це життя. Умберто Еко один зі своїх творів завершив латиномовною фразою «Stat rosa pristina nomine, nomina nuda tenemus» – «Колишня роза залишається в імені, голі маємо імена».

Описане – тонкі моменти. Тяглість історії їх не терпить. Вона перемелює пам’ять, мов кам’яні жорна, залишаючи лише найбільш стійкі, найбільш поширені і найемоційніші моменти, які сьогодні, через сотні років, перетворилися у «стереотипи протистоянь». Головне, щоб ці міфологеми сьогодні не формували однобокого тлумачення непростої історії завтра. Краще не трактувати, а розуміти.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---