Російські фейки про «іх там нєт» існували сто років тому: навіщо створюють архів національної пам’яті

Вакциною проти тоталітарного минулого, джерелом інформації про репресованих рідних та засобом, щоб зрозуміти, як діє гібридна війна Росії проти України стане архів національної пам’яті, про який розповідали відвідувачам фестивалю «Бандерштат».

Про це йшлося під час гутірки з начальником управління інституційного забезпечення політики національної пам’яті Українського інститут національної пам’яті Ігорем Куликом, яка відбулася 4 серпня під час фестивалю «Бандерштат».

Минуле заради майбутнього та «іх там нєт» зразка 1918 року

Він розповів про архів національної пам’яті як архів минулого заради майбутнього. Там будуть зібрані документи 20-го століття, які містять різну інформацію, говорять про те, як ми пережили це століття, розповідають історію чи не кожної родини та різних поколінь, наприклад, тих, хто був вивезений, хто народився за Уралом, а згодом повернувся в Україну. Архів дає можливість вивчити цей досвід, опанувати його і дати відповідь на питання, які є зараз. Який стосунок мають ці документи до сучасних анексії Криму та окупації Донбасу? Насправді, як стверджує дослідник, аналогії великі. Перша аналогія, «іх там нєт», звучала ще 100 років тому, коли у грудні 1918 року Ленін, Троцький та інші керівники російської комуністичної імперії говорили, що не посилали війська в Україну. Формально вони цього дотримувалися і грали на межі. Вони створювали так звані квазі-народні республіки на межі України та Росії. У розсекречених зараз документах можна помітити, що форми і методи гібридної війни повторюються: тоді, як і зараз, закидали тези, поширювали міфи про те, що українці не здатні на власну державу, що для чого їм жити поза територією великої імперії тощо. Для перемоги в сучасній війні ми можемо звірити та вивчити форми та методи, які застосовували спецслужби в часи, коли не було інтернету та мобільних телефонів, але була така сама підміна понять, коли на чорне говорять біле.

Є чітке усвідомлення того, що націонал-соціалістична ідеологія засуджена і є абсолютним злом і це правильно. Натомість навіть в Україні немає чіткого і однозначного ставлення до комуністичного тоталітарного режиму, що був аналогічним нацистському. Хтось ставив на перше місце клас, а хтось расу, хтось ненавидів євреїв, а хтось селян. Ігор Кулик наголосив на необхідності перейменування вулиць та значення пам’ятників часів комуністичного тоталітарного режиму. Правильний напрямок, з його слів – рух до Європи, а в архіві національної пам’яті зберігатимуться документи, які є доказовою базою усіх злочинів комуністичного тоталітарного режиму, наприклад, про великий терор. У пакеті ухвалених в Україні декомунізаційних законів є чотири закони і один з них щодо засудження комуністичного та націонал-соціалістичного тоталітарних режимів, тож добре, що нещодавно Конституційний суд визнав закон конституційним.

Архіви репресивних органів в інших країнах

Ідея створення архівів репресивних органів вже була реалізована у низці країн Європи. Окремі закони для цього ухвалювали у країнах Балтії, щоб подолати тоталітарне минуле. Український архів буде унікальним за кількістю документів. Їх буде більше, ніж у будь-якій іншій країні Європи. До прикладу, аналогічний архів у Польщі містить 100 кілометрів документів, якщо папки з ними поставити в один ряд. Приблизно така ж кількість документів в архіві Штазі, спецслужбі колишньої НДР. В Україні за попередніми підрахунками буде не менше чотирьох мільйонів справ, це буде найбільший архів такого типу на території Європі – орієнтовно 120 кілометрів справ. Це будуть унікальні та цікаві документи, адже документи, які зберігаються в Україні – потужніші та цікавіші, ніж ті, що зберігають в країнах колишнього соцтабору.

Один з російських дослідників досліджував історію своїх репресованих родичів за справою харбінців (щодо сфабрикованих звинувачень у роботі на спецслужби Японії та Китаю) і звернувся до суду та в ФСБ щодо розсекречення таких документів, оскільки в Росії вони досі засекречені. Тим часом в Україні в архіві СБУ знайшли такі документи і публічно надали йому посилання на них. Після цього московський суд ухвалив рішення, що такі та аналогічні документи повинні бути засекреченими, адже у них йдеться про форми та методи роботи спецслужб з людьми, яких неправдиво звинувачували в роботі на іноземні розвідки.

Білі плями в історії Волині та пошук інформації в архівах

Ігор Кулик відзначив, що ми добре уявляємо, що відбувалося 100 років тому у Києві, що діялося під час Голодомору, але немає відповідей на банальні питання – як УПА розвивалася, хто були кущовими, курінними, зв’язковими на Волині, не можемо створити поденну історію УПА в конкретному населеному пункті, поки це лишається великими білими плямами. Потрібні документи зараз зберігаються в регіональних архівах репресивних органів, насамперед, це архіви СБУ.

Три джерела інформації з історії минулого Волині, які можна використовувати вже зараз

Він розповів про три точки входу для пізнання історії минулого Волині. Перше джерело – архів СБУ у Луцьку, де містяться 26 тисяч справ, переважна більшість яких пов’язана з людьми, які були репресовані і щодо яких були кримінальні справи. Є два види таких справ: перший - справи репресованих, які були реабілітовані, які воювали проти радянської влади за незалежну Україну і діяльність яких визнана такою, що не містила кримінальних діянь. Другий масив документів – на тих людей, які досі вважаються не реабілітованими. Досі люди, які були у лавах УПА, затримані зі зброєю, які офіційно вважалися дезертирами з радянської армії, не могли бути реабілітованими. Як приклад Ігор Кулик наводить історію діда своєї дружини, якому двічі відмовляли в реабілітації і який нібито дезертирував з радянської армії. Згідно зі старим законом, під реабілітацію не підпадали ті, хто нібито дезертирував з радянської армії і передав зброю УПА. Зараз активно працює національна комісія з реабілітації, аналогічна комісія працює на Волині.Другою точкою входу для волинян є архів МВС. Він містить справи на людей, які порушувала радянська міліція в примусовому порядку, наприклад, щодо виселення цілих сіл після 1944 року.

Третя точка входу – державний архів Волинської області, де зібрані справи на осіб, які були в німецькому полоні, повернулися додому і які свого часу СБУ передала в архів області, справи на репресованих, які були згодом реабілітовані.

Архів національної пам’яті в столиці: розпочали з отримання приміщення

Архів національної пам’яті сподіваються створити за декілька років. Так, ще одна точка входу розміщуватиметься у Києві. Достатньо буде описати наявну інформацію про репресованого родича, і в архіві підкажуть, куди звернутися, де знаходиться інформація. Архів буде можливістю максимально все дізнатися про 20-те століття.

Нині в столиці мають приміщення площею 11 тисяч метрів квадратних, отримали його у червні. За рахунок використання додаткових площ загалом матимуть 18 тисяч метрів квадратних. Як пояснив Ігор Кулик, якщо насипати чотири мільйони справ одна на одну, вони зайняли б два поверхи багатоповерхівки. Якщо справи розмістити у коридорах зі стелажами, вони займатимуть приблизно два під’їзди дев’ятиповерхівки.

Архів повинен бути найсучаснішим, а також стане вакциною від тоталітарного минулого. Потрібно реконструювати приміщення, щоб поєднати в установі дві взаємосуперечні речі. По-перше, архів має бути максимально відкритим для дослідників, щоб не треба було попередньо писати листи і отримувати перепустки. Достатньо буде лише паспорта та розуміння, з чим хочете працювати. Чинне законодавство щодо доступу до архівів репресивних органів в Україні найліберальніше, такого немає ані у Польщі, ані у Чехії. Друга риса архіву полягає в тому, що документи повинні бути в максимальній безпеці., архівосховища мають бути закритими, адже якщо надати відкритий доступ до всіх документів, вони будуть втрачені, оскільки документи існують в єдиному примірнику.

Архів важливий для фактчекінгу, адже причиною війни на Донбасі та того, що Росія «юзає» наші мізки є те, що вона викидає в інформаційну війну такі речі, які не можемо до кінця перевірити. Наприклад, доступ до архіву національної пам’яті допоможе перевірити, чи Бандера під час війни вбивав людей та чи робив Петлюра єврейські погроми.Зміни влади і вплив на відкритість архівів

Досвід показує, що зі зміною політичної влади відбуваються зміни в плані архівів СБУ. Доступ до архіву мав кілька хвиль – до 2004 року в архіві працювало мало дослідників, ніхто не розумів точно як туди потрапити і як ним користуватися. За каденції Ющенка архів став відкритим, при Януковичі доступ до нього фактично припинився, для дослідників створювали перешкоди, забороняли копіювати документи тощо. З 2014 року архів знову став відкритим. Створення архіву національної пам’яті має перевести документи до системи, яка не залежатиме від змін влади і політичної волі.

Ігор Кулик сподівається, що тотальне оновлення влади і зміна партійної системи не відіб’ється на архівах і діюча влада розумітиме необхідність архіву національної пам’яті, розумітиме, що без цього архіву нам не перемогти у війні на сході, не виховати нове покоління та не побудувати ту Україну, за яку боролися та вмирали герої в 20-му столітті.

Насамкінець, Ігор Кулик закликав кожного користуватися плодами архіву, приходити в архіви зараз, щоб шукати, пізнавати та досягати, а в майбутньому архіві національної пам’яті кожен знайде щось корисне для себе.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---