Розстріляна НКВС. Олена Левчанівська – перша українка-сенаторка Польщі, яка обстоювала Україну

Вона знала кілька мов, але найдужче вболівала за українську, була авторкою волинських часописів і співорганізаторкою Українського клубу.

Ім’я Олени Левчанівської за радянської влади замовчували. І тільки в наш час інформацію про цю видатну українку, політикиню, першу волинянку-депутатку польського сейму почали відновлювати, пише журнал «Українки», посилаючись на портал Zhytomyr.travel.

Дівчина з хорошої сім’ї

21 січня 1881 року в Городно (нині село Линів) Волинської губернії у сім’ї Карла фон Гродзінського і Тетяни Пряхіної народилась дочка Олена. Дбайливі батьки організували у затишному маєтку домашню освіту такого рівня, що в 1903 році дівчина екстерном склала іспити за навчальний курс в Олександрійській гімназії Петербурга.

Олена мала прагнення отримати гарну освіту, і попри розповсюджені упередження щодо ролі жінок, вирушила на навчання у Віденський університет. Проте закінчити його не довелося – помер батько, і Олена Гродзінська повернулася додому. Трохи пізніше, перед початком Першої світової війни, мрія дівчини все ж таки здійснилася. Олена Левчанівська закінчила історичний відділ Вищих жіночих курсів у Москві.Вчительским шляхом

Прекрасні знання та бажання бути корисною спонукали молоду жінку до активної діяльності, і пані Олена відкрила сільську школу на батьківщині, в селі Линів. Для навчання було виділено окрему кімнату, і вся родина Гродзінських активно долучилася до роботи.

Удень Олена навчала дітей основ письма, історії та географії, брат дівчини – математики та природознавства, а мати – російської мови. У вечірній час Олена Левчанівська організовувала літературні читання для дорослих.

Саме в ті яскраві часи у житті дівчини з’явився друг та однодумець Олександр Левчанівський – студент Петербурзького електротехнічного інституту, активний учасник революційного студентського руху.

У Житомирі Левчанівська стала співорганізаторкою Українського клубу та готувала статті в місцеві часописи.Щирі українці

У 1905 році пара побралася, а згодом молоді люди поїхали до Петербурга, де жили впродовж кількох років та брали активну участь у роботі Української Громади. У липні 1913 року в Левчанівських народилась донька. Подружжя переїхало в Житомир, де Олександр Левчанівський отримав роботу в земській управі.

Пані Олена в цей час викладала у школі для дорослих. У Житомирі вона стала співорганізаторкою Українського клубу та готувала статті й повідомлення у місцеві часописи – «Волинську газету» і «Громадянин». Подружжя Левчанівських у Житомирі відродило діяльність товариства «Просвіта».

Наприкінці 1919 року Левчанівські повернулися на Волинь, до Луцька, де Олена продовжувала громадську та просвітницьку діяльність.

Вона брала активну участь у роботі Союзу українок Волині, очолювала благодійну секцію повітової «Просвіти».

Перша депутатка з Волині

Поразка національно-визвольних рухів у 20-х роках минулого століття призвела до того, що землі Західної Волині, Західного Полісся та Галичини стали частиною Речі Посполитої, уряд якої провадив активну політику полонізації українців. У 1922 році відбулись вибори у польський сейм, результатом яких стало обрання 20 депутатів і шести сенаторів до складу парламенту країни.

У сеймі Олена Левчанівська стала єдиною жінкою-депутаткою, яка представляла інтереси українців Волині. Працюючи у комітеті закордонних і військових справ, політикиня взяла участь у створенні Українського парламентського (сеймового) клубу, відстоювала національні інтереси, піднімала проблеми простого люду, відстоювала права жінок.

У той час надзвичайно актуальними були нерозв’язані питання жертв першої світової війни, дітей та інвалідів. «Там, де міністерство праці і суспільної опіки має приносити допомогу, воно несе нам лише гноблення», – заявляла Левчанівська у польському сеймі.

Сенаторка закликала допомагати українським та білоруським землям, цілком зруйнованим Першою світовою війною.Життя на два доми

Під час роботи в сеймі Левчанівська постійно перебувала у Варшаві, відвідуючи рідних лише на вихідних. Дочка Ірина на час роботи лишалася з сусідкою, яка вела й домашнє господарство. Хоч подружжя Левчанівських і обіймало державні посади високого рівня, жили вони дуже просто.

Про їхнє помешкання сусіди згадували: «Це була звичайна заміська дача: одна кімната більша, одна менша, кухня та комора… І пан Олександр, і пані Олена були дуже простими, добрими людьми. Нам би й у голову не прийшло, що ці люди посідають таке високе соціальне становище».

У вересні 1923 року політикиня виступила з великим рефератом у Подебрадах в Чехії на зборах літньої школи міжнародної жіночої Ліги Миру й Свободи, співорганізаторкою якої вона була. Спираючись на статистичні дані міністерства освіти, сенаторка продемонструвала політичні помилки уряду в питаннях освіти українців.

Львівський часопис «Нова хата», висвітлюючи подію, зазначив, що виступ волинської доповідачки звернув увагу світової спільноти на проблеми українців.

Поліглотка й активістка

Сенаторка з Волинського воєводства, членкиня Комісії закордонних справ при сенаті вільно володіла французькою, німецькою та італійською мовами й виступала як делегатка української парламентарної репрезентації на багатьох міжнародних конгресах.

Під час закордонних поїздок Олена Левчанівська часто брала з собою дочку, яка потім згадувала: «Мама часто їздила за кордон. Вона брала мене з собою. Ці поїздки я пам’ятаю по-різному. Наприклад, коли ми були в Подебрадах, були також інші діти міжнародних активістів… Я гралася з ними, і це було дуже цікаво».

Активність Олени Левчанівської у справі захисту прав українців реалізовувалась легальними методами, проте влада сприймала її з роздратуванням, називаючи антидержавною. Але арештувати єдину жінку-представницю українства у сенаті, не наважувались.

Після завершення каденції у 1927 році сенаторка склала повноваження.Розстріляна сенаторка

У той період парламент вже не міг активно тиснути на політику уряду, а українські депутати втратили впливовість. За цих причин Олена Левчанівська відмовилась вдруге виставляти свою кандидатуру на виборах і повернулася до більш спокійного та плинного життя в Луцьку. Невдовзі родина взагалі покинула місто, переїхавши у рідний Линів.

Життя Олени Левчанівської змінилося, коли у вересні 1939 року в Линів зайшли радянські війська: новостворений радянський сільський комітет відібрав родинний маєток. У листопаді 1939 року хвору сенаторку викликали на допит у Горохів, а невдовзі заарештували. З січня 1940 року жінка перебувала у луцькій в’язниці, але й там вона мала сили підтримувати інших ув’язнених.

Олену Левчанівську засудили до розстрілу 24 квітня 1940 року. Залишається невідомим, де її розстріляли : чи в Луцьку, чи в Києві, куди було перевезено частину бранців луцької в’язниці…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---