Село Штунь на Волині: вросла в землю церква та спалений палац

Навіть фахівці вважають походження назви Штунь неясним. Ймовірно, що назва утворилася від однойменного прізвища. Хоча у самому селі жителів на прізвище Штунь немає, але воно зустрічається у деяких населених пунктах Горохівщини та Локаччини.

Місцеві краєзнавці розповідають легенду про напад монголо-татарів, від яких місцеві жителі ховалися у непрохідних болотах. Мовляв, по-татарськи «штун» – це непрохідна трясовина. Звідси й назва.

Навколо Штуня є чимало археологічних пам’яток. А в шкільному музеї зберігається кам’яний шків товщиною 9 см і діаметром 17 см та з отвором посередині діаметром у 3 см. Наразі невідомо, для чого застосовувалася ця неординарна знахідка.Перша ж писемна згадка про село належить до 1442 року. Тоді Штунь згаданий як власність Петра Волчка Рокутовича.Усі дослідники відзначають архітектурну довершеність штунського храму. Збудований наприкінці XVIII століття (хоча вперше про церкву у цьому селі згадано ще у 1530 році) він має схожість із храмом у колишньому містечку Кисилині на Локаччині. Дехто з істориків припускає, що штунську церкву могли будувати аріани (прихильники християнського вчення, які вважали, що Ісус Христос – не Бог, а лише посередник між людьми та Богом; виступали проти семи таїнств, регілійних свят, шанування ікон, моління, дотримання постів тощо).
28 лютого 1742 року власник села слонімський староста Ігнацій Садовський підтвердив надання земель настоятелю Петру Волошинському та додав ще й ґрунти. Натомість штунські священники щотижня в п’ятницю мали виконувати літургію за душами померлих.
Пізніше Марціанна Садовська обдарувала землями місцевого дяка. Вона ж почала будувати нову церкву та палац. За переказами, що їх зібрала керівник історичного музею Штунської загальноосвітньої школи Катерина Оніщук, пані хотіла будувати храм біля палацу, але комусь наснився ангел на високому пагорбі на краю болота в центрі села. Саме там вирішили збудувати церкву. І хоча палац розташовувався значно далі, Марціанна Садовська повірила в містичний знак, явлений комусь із жителів села, і не перечила. Під час будівництва будівля сильно просіла. Нині підлога лежить на 30-40 см нижче рівня землі.Пізніше Виджґи збудували палац в урочищі Біля Сержантової Сажовки. Але тішилися ним власники недовго: під час повстання під проводом Костюшка споруду спалили. Остаточного руйнування палац зазнав під час Першої світової війни.

За століття власниками села були Даниловичі, Стоїнські, Садовські, Виджґи, Прушинські, Браницькі. Врешті у 1849 році воно стало державним, коли його конфіскували в графів Браницьких за участь у польському повстанні 1831 року. Споруди, що належали поміщикам (будинок, стодола, конюшня та сарай), передали місцевому священнику.У 1850 році у селі коштом священника Михайла Кшечковського на кладовищі збудували дерев’яну Петропавлівську церкву та однокласну церковно-приходську школу. Вчителювати там стала Юлія Кшечковська.

Але не всі священники були такі свідомі. В історії Штуня зафіксовані й інші випадки. Скажімо, наприкінці ХІХ століття у селі служив вельми жадібний піп. До наших днів дійшов переказ, як він не хотів давати новонародженому звичного імені і грозив охрестити хлопчика Лупійом. А все через те, що батько дитини нібито проїхав мимо попівського двора, не став і не вклонився. Батюшку довго і слізно вмовляли, та ще й приплатили.

Іншим разом парох узяв з удови останню гуску за похорон чоловіка. Тоді селянам урвався терпець і вони і поскаржилися на священника, а відтак того перевели в іншу парафію.У 1867 році на церкві перебудували купол та змурували нову дзвіницю. А на початку ХХ століття (після пожежі) дах знову переробили, на цей раз відновили 5 куполів.

У 1938 році рівненський художник Юрій Жарковський відновив розписи і зробив під куполом напис, який зберігся до нинішнього часу: «Рік 1938 – 20-ліття існування Польщі. Переслідування православних... Розібрано, збурено і спалено... 130 церк. прав на Холмщині».Після входження Волині до складу Польщі настоятелем у Штуні став Микола Покровський. Це був офіцер петлюрівської армії, мав фах фельдшера. У 1925 році штунська парафія стала першою на Любомльщині, де відправи почали здійснювати українською мовою. З ініціативи священника у селі створили хор та театральний гурток, він навчав селян грамотності.Панотець лікував не лише душі, він вправно застосовував фахові знання фельдшера, через що його зачіпала поліція та офіційний повітовий лікар. Врешті, його залишили у спокої і навіть дозволили виписувати ліки за рецептами штунського батюшки.

Оголошення про розшук полоненого червоноармійця, газета «Наші вісті», 1942 р.

У грудні 1943 року священника вбили поляки. Разом із родиною він переховувався у селі Вижгів, яке нападники пограбували і спалили. Коли прийшла радянська влада, то дружину та двох дочок Миколи Покровського вислали в Архангельську область. Син Іван був членом УПА, ще одну дочку Наталку вбили разом з батьком.

Сільські музики, фото з Фейсбук-сторінки «Інформаційна сторінка села Штунь»

Іоанно-Богословська церква та дзвінниця в с.Штунь, фото Олександра Примака

Загалом під час Другої світової війни у Штуні було вбито кілька родин поляків та чимало українців. Місцеві пошуківці встановили імена 52 українців, які безневинно загинули.

Сергій НАУМУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---