Таких світлих людей не забувають: камінь-каширці просять надати звання Героя України загиблому краянину Романові Букалу

У розквіті сил в бою з окупантами загинув ще один наш мужній воїн – камінь-каширець Букало Роман Сергійович. Боронячи рідну землю і всіх нас, він віддав найдорожче – життя.

Про його бойовий шлях можна знімати фільми й писати книги, йдеться в публікації газети «Полісся».

Роман був єдиною дитиною в сім’ї, тож завжди шукав товариства серед однокласників та сусідів. З дитинства вирізнявся комунікабельністю, легкістю на підйом, розважливістю та поміркованістю водночас. Із ним ніколи не було нудно. Був цікавим оповідачем та вмів порозумітися і з однолітками, і з дітьми чи старшими людьми.

«Він був наймолодшим у нашому класі, але одним із тих, хто вмів вести за собою колектив. Був людиною-святом. Після школи ми разом вступили у наше училище на малярів-штукатурів. Активно тренувалися, ходили в спортзал та часто бігали. Шкідливі звички – табу. Вечорами збиралися в когось у хаті за задушевними розмовами. Роман вже тоді дуже цінував життя й тих, хто поряд. Ніколи не ставив перед собою матеріальних цілей, хоча завжди без проблем вмів підтримувати фінансову стабільність.

Він завше спонукав нас ловити моменти молодості: подорожувати, насолоджуватися краєвидами світу, самовдосконалюватися. Він, зокрема, окрім ведення здорового способу життя, ще юнаком почав цікавитися медициною, часто переглядав онлайн-тренінги з надання медичної допомоги в екстремальних умовах. Вже тоді добре знався на зброї. Закінчивши ВПУ, він одразу підписав контракт і вступив на військову службу, ще в 2013 році», – розповідає друг Романа та тепер уже також військовослужбовець Тарас Зубач.

Роман Букало вже з 2014 року воював на сході України в складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Був оборонцем Луганського аеропорту, брав участь у запеклих боях поблизу Станиці Луганської тощо. Смерть неодноразово підкрадалась до нього дуже близько: то влучання снаряда в кількох метрах від нього, то потрапляння його групи у пастку противника під жорстоку вогневу атаку.

Дивом врятувався від загибелі у 2014 році, коли вагнерівці збили поблизу Луганська Іл-76 із українськими десантниками. Тоді загинуло 49 осіб. Камінь-каширець в останні хвилини перед вильотом пересів у інший літак. Ризикував життям і тоді, коли викликався рятувати «загублених» побратимів і сам вернувся витягати їх з оточеного й вщент зруйнованого ворогом аеропорту.

Тож із закінченням контракту, з 2017-го, хлопець вирішив залишити фронт і в свої молодечі роки хоч трохи пізнати радість мирного життя. Спочатку шукав себе в різних професіях у Луцьку та Києві, потім поїхав працювати в Німеччину. Однак як тільки почув, що рашисти бомбардують міста по всій Україні, одразу 24 лютого 2022-го вирушив додому.

А вже за кілька днів у складі добровольчого українського корпусу «Правий сектор» обороняв Київ, потім охороняв аеропорт у Жулянах. Далі успішно пройшов відбір і підготовку до лав Сил спеціальних операцій ЗСУ – підрозділу, куди потрапляє дуже малий відсоток солдатів: лише високомотивовані, стресостійкі та досвідчені військові. Був морським піхотинцем.Поліг захисник 17 грудня під час виконання завдання із визволення острова Великий Потьомкінський на Херсонщині. Всього кілька днів залишалося до його дня народження: 29 грудня йому виповнилося б 28 років…

Лише 12 січня Роман Букало знайшов вічний спочинок на рідній землі. В останню дорогу його проводжало все місто. Холодного зимового дня на дорогах Каменя-Каширського для Героя замайоріла стежина із зеленого віття туй та різнобарвних троянд, а краяни навколішки зустрічали його на своїх вулицях із жовто-блакитними стягами й приєднувались до траурної ходи. Ховали воїна з усіма почестями на центральному кладовищі.

«Уже ніхто не поверне батькам єдиного сина, який у тяжку годину кинувся захищати свою державу. Він воював за кожного з нас, і за мене в тому числі. І хай як йому часом було важко на цьому шляху, він знаходив у собі сили знову вставати й іти далі. Ворог убив його тіло, але душа новопреставленого Романа тепер поповнила Небесний легіон й боронитиме нас ангелом звідти», – зазначив Старовижівський декан ПЦУ, протоієрей Іван Зеленко, який очолив заупокійне богослужіння.Сотні пар очей дивилися на вкриту стягом домовину й не вірили в те, що відбувається. Що вже ніколи не заговорить до них такий життєлюбний товариш, родич чи сусід… Ніщо не залікує розірвану на клапті душу мами Валентини, до якої вже ніколи її єдиний син не зайде до хати хоч на мить, не забіжить погомоніти в магазин, де вона працює. Не пізнає й згорьована бабуся Романа обіймів правнуків… Від їхньої кровинки їм залишилися лише теплі спогади, фото та численні нагороди. Не знайти тепер спокою й татові Сергієві, який від початку повномасштабного вторгнення рашистів також пішов на фронт.

І навіть військовослужбовці, тихо зронивши сльозу, били себе рукою в груди, жестикулярно обіцяючи над труною побратимові: «Ти був гідним воїном й назавжди залишишся у наших серцях, ми за тебе помстимося». Бо таких світлих людей не забувають, а слава про подвиги таких Героїв не згасає віками.

Тож на сайті Президента України камінь-каширці зареєстрували петицію із проханням надати Романові Букалу звання Героя України посмертно. Аби її розглянули, потрібно зібрати за 90 днів 25 тисяч підписів.

Петицію можна підписати за посиланням.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---