«Тепер там руїни і чорнота», – мешканка Бородянки мусила втікати від війни до Луцька

До Луцька Валентина Паламарчук з Бородянки добиралась декілька днів. Вона розповідає: солдати стріляли в людей з автоматів, а зверху їх накривали авіаударами. Причому літаки цілеспрямовано бомбили мирне місто, бо зробили декілька кіл.

Про це йдеться у сюжеті ТРК «Аверс».

Вона розповідає: до 24 лютого Бородянка була звичайним українським містечком, де жили люди, працювали школи та садочки. Але все змінилося з приходом окупанта.

«Вони 24 числа вранці почали нас бомбити. Все руйнували з першого дня. Почали з Іванкова, бо йшли з Білорусі, а після Іванкова, від якого ми за 30 кілометрів, і до нас добралися», – розповідає Валентина Паламарчук.

Кілька днів сиділи в підвалі свого будинку, а потім перейшли у інший, бо їхній не був пристосований.

«Люди сидять у підвалі, а він автоматом давай строчити. Там і діти були, троє дітей. Люди тоді за другу стінку перейшли і попадали. А потім до нас вони перейшли», – додає вона.

Перші дні ще приходили додому, йшли в підвал, коли чули звук руху техніки. А два дні весь час мусили переховуватися у підвалі. Жінці довелося на вулиці пережити і авіаудари. Каже: літаки кілька разів заходили на повторне коло, бо чути було, як вони розверталися. Тобто пілоти добре бачили, на що і на кого вони скидають бомби.

Читати ще: У Бородянці окупанти стріляли по тих, хто намагався дістати людей з-під завалів

«Я їх не бачила, тільки Z і V на машинах. А внук якось побіг додому перевдягтися. Кажу: може, не біжи. Він побіг, мав поскладати речі в кульки, думали забрати. А прибіг додому, каже, зайшов у хату, а вони під вікнами в нас, бо ми на першому поверсі. Він став в коридорі, перечекав і вискочив, щось взяв з собою. Я йому назустріч пішла і ми йшли не трасою, а меншими вуличками. Десь взявся літак, як почав щось кидати, ми впали, люди теж ішли – падають. Пройшли метрів 20, літак назад. Ми чотири рази падали», – зазначає вона.

З Бородянки до Луцька добиралися кілька днів. Спершу були в одному селі, потім – перечекали у другому. Урешті – дісталися Луцька. Але в понівеченому місті у жінки залишилися родичі, проте що з ними, вона не знає, зв’язок втратився ще два тижні тому.До слова, Валентина Паламарчук додає: в містечку мешкало чимало росіян, які свого часу переїхали сюди жити, бо працювали у філії заводу «Червоний екскаватор», яку почали будувати у 1974 році. Тож приїжджали сюди на роботу з різних куточків тодішнього СРСР. З того часу багато колишніх працівників тут залишилися, одружилися, виростили дітей. І всі жили в мирі. А тепер на місці колись людних місць – руїни і чорнота.

Читати ще: У Бородянці російські окупанти також ґвалтували та вбивали місцевих жителів, – Венедіктова

Сама вона зізнається: дуже хоче повернутися додому. А пережите не відпускає, бо щоразу вона тривожно поглядає на небо.

«Хочеться вернутися, хай буде все розвалене... І вночі, і вдень дивлюся на небо. Як з труби котельні дим іде – я зразу в паніці», – каже мешканка Бородянки.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---